Реферат КОНТРОЛЬНА РОБОТА з політекономії ПЛАН Механізм функціонування ринкової економіки та невидимої руки ринку Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
КОНТРОЛЬНА РОБОТА з політекономії ПЛАН Механізм функціонуван

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з політекономії

ПЛАН

  1. Механізм функціонування ринкової економіки та “невидимої рукиринку
  2. Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг
  3. Список використаної літератури

1. Механізм функціонування ринкової економіки

та “невидимої рукиринку

Ринкова економіка - це специфічна соціально-економічна система. Вона, як і будь-яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в

центральній ланці цієї системи - на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи. Їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.

Попит - це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи: а)потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу; б)грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція - це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти: а)готовність виробників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови, на яких виробник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має натуральне вираження: штуки, тонни, метри.

Ціна - це, як було з'ясовано раніше, грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту - це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції - це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція - це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Чим же визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому немає спеціального органу, який би вказував на те, які товари виробляти підприємцю, де йому купувати ресурси, де робітникові працювати. Сам ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульована система. Така саморегульована система в літературі отримала назву "вільного ринку".

Ринкова економіка зародилася й довгий історичний період функціонувала як саморегульована система. Проте можливості ринкового механізму саморегулювання не безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку дозволяє людям задовольнити лише ті потреби, які виражаються через попит. Але ж є й інші потреби, які ніяк не можна виміряти в грошах і перетворити на попит.

Навіть у стерильній економіці вільного підприємництва (якого, до речі, немає в жодній країні) залишаються принаймні три сфери, непідвладні ринковому механізму. Це екологія, соціальна сфера й сфера колективного користування товарами і послугами (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій).

Все це є свідченням того, що висока ефективність економічної системи не може бути в сучасних умовах досягнута суто ринковим її регулюванням. Необхідний додатковий механізм. І таким додатковим механізмом, як показує досвід країн з розвинутими ринковими економіками, має бути державне регулювання зовнішніх ефектів. Таким чином, в економіці вільної конкуренції держава виконує принаймні дві функції - регулювання екологічних і соціальних процесів ( зовнішніх ефектів) і забезпечення населення суспільними товарами. Якщо додати ще одну функцію - забезпечення економіки необхідною кількістю грошей ( на що ринок теж нездатний), то отримаємо повний механізм регулювання економіки вільного підприємництва. Див. схему.

Механізм регулювання ринкової економіки

Виділяється в цьому механізмі два провідні блоки - вільний ринок і держава. Економічна діяльність держави полягає в тому, щоб доповнити ринок, вирішувати ті проблеми, перед якими він пасує.

Ідея "вільного ринку" належить класику і політичної економії А.Сміту, який у своїй роботі "Дослідження про природу й причини багатства народів" стверджував, що " вільна гра ринкових сил" створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума (підприємця) до дії, складає лише частину ринкового механізму. Щось повинно стримувати економічний суб'єкт, який прагне безмежно задовольняти свою жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб'єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичній ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави як "нічного сторожа" обмежувалися забезпеченням правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільне корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей. Втручання в економіку з боку держави торкалося лише гарантування для всіх суб'єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь-якою господарською діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.

Зроблений А.Смітом аналіз ринкового господарства дає можливість пояснити феномен взаємодії особистої вигоди (егоїзму) і її регулятора - конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, - тому що вони приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт показав, яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої системи.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної еко­номії про «природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що за умов «природного порядку» (ві­льної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима рука», тобто економічне життя людей під­порядковується об'єктивним закономірностям. У трактуванні «при­родного порядку» Сміт виходить з двох принципів: об'єктивної за­кономірності природи — дії об'єктивних законів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.

Дія об'єктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність дії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передба­чає певні соціальні умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини збігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто із законами природи.

У концепціях наступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо К.Маркса — саме ця теза відсутня. У них залишилась ли­ше об'єктивна закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він є прихильником економічного лібералізму, вільної гри госпо­дарських сил, невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає роль держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму заробітної плати.

У творах Сміта дивовижно переплетені два погляди на цін­ність— суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що, на його думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як вимушену відмову від свободи й відпочинку. Водночас він оцінює працю об'єктивно як основу багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає головну увагу на мінову вартість, тобто на кількісний бік вартості.

Отже, у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примі­тивного» суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом для обміну.

З розвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. По-друге, як зазначає Сміт, багатство особи — це її можли­вість одержувати продукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визнача­тись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на оди­ницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одер­жує, з власного погляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбуває­ться і з супротивною стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей щодо виробниц­тва одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову маємо справу з поняттям суб'єктивної цінності, проте Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а з принципу праці.

Отже, перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком одно­значно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в това­рах, які одержують з допомогою обміну на даний товар.

Як же вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На перший погляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бути складові ціни, якщо вона визначається працею?

Річ у тім, що Сміт чітко бачив різницю між обміном товарів у первісному суспільстві і за умов простого товарного виробництва, коли виробники обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обміном за умов капіталізму, коли відбувається обмін живої та уре­чевленої праці. Робітники стають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його покупцями. Щоправда, Сміт вважав, що робіт­ники продають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна й реальна заробітна плата). За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевле­ної. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста, Третьою складовою цінності, за Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це заробітна плата, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає доходами.

Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала панівною.

Щодо третього завдання, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по суті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни від природної. За умов природного стану (вільної конкуренції") ринок працює як своєрідний регулятор природного тя­жіння руху товарних потоків до стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стають факторами встановлення ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополії, регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, призводить часто до ре­зультатів, протилежних тим, на які сподівались, і стримує зростання продуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть мати вигоду від такого втручання, проте воно завжди зашкоджуватиме стратегічному завданню — економічному зростанню. Отже, Сміт постійно звертається до принципу природної свободи, до дії «неви­димої руки».

2. Кошти підприємств, їх кругообіг і обіг

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ре­сурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх.

Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кру­гооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У дальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства отримують можли­вість займатися виробництвом та збутом продукції, одержувати до­ходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточно­му, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підпри­ємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реа­лізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяль­ності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних папе­рів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, пода­ток на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщен­ня коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фонда­ми, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами гос­подарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, фор­мує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають ці­льове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних під­приємствах), фонд розвитку виробництва, фонд соціального призна­чення, фонд заохочення, резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвесту­вання коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансування капітальних вкладень та капітального ремонту. Фонд споживання — для фінансування від­творення робочої сили та соціально-культурних заходів. Фонд на­громадження — для вдосконалення та розвитку підприємства.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій фор­мі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінан­сових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій фор­мі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.


СкачатиСкачати:КОНТРОЛЬНА РОБОТА з політекономії ПЛАН Механізм функціонуван


Схожі реферати:
  • Аналітичний огляд діяльності Української фондової біржі за 2002 рік (реферат)
  • Бібліотеки (реферат)
  • Фінанси. Роль місцевих податків і зборів в формуванні доходної частини бюджету (на прикладі м.Хмельницького) (дипломна)
  • Метали Львів 2006 Зміст 1. Платинова сімейка 2.З
  • РЕФЕРАТ з предмету “Організація транспортних перевезень” на тему: “Світова транспортна інфраструктура” ПЛАН 1. Склад с
  • Італія (економіко-географічна х-ка) (реферат)
  • Культура педагогічного спілкування (реферат)
  • Машинобудування, хімічна та легка промисловість Загальні дані про машинобудування Сучасний світ не можна уявити без машинобудування, яке вважають осн
  • Риторика в українських навчальних закладах ХVIIІ ст. Києво-Могилянська академія ПЛАН Вступ 1. Створення
  • Розкладність графів. Комбінаторні розміри підмножин графів і груп




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.031364