Категорія


Заказ реферата

Реферат : Власність у системі економічних відносин (курсова)

загрузка...

Скачати Скачати
Клікай СКАЧАТИ!
Перевірте текст і тему реферату, якшо не відповідає, то повідомте

постійна ссилка:


Схожі реферати:
Будівництво індивідуального житла (пояснююча записка до курсового проекту) |Втрачені об'єкти архітектурної спадщини Києва і України(реферат) |Церковна архітектура України доби Гетьманщини. |Оборонні храми Поділля |Давньоруські методи проектування |Загибель і відновлення неоціненних скарбів |

Дякую !

Поставте ссилку http://ukrref.com.ua на своєму сайті (блогу), це буде найбільша подяка!
Повідомте про це на masp(собачка)ua.fm І тоді ви зможете скачати реферати.


Світова практика доводить, що державна власність може бути ефективною, тому що виконує ряд корнисних функцій, які не реалізується жодною іншою формою власності. З іншого боку державна власність в більшості випадків функціонує з меншою ефективністю, ніж інші форми. Це пов’язано передусім з розвитком державної власності у сферах, де можливості ринку обмежені і знижена мотивація до праці.

Державна власність є надбанням усіх громадян країни. Об’єктами цієї форми власності від імені народу керують органи державної влади.У дердавній власності перш за все перебувають ті підприємства, існування яких недоцільне у інших формах власності.Передусім це підприємства таких галузей господарства як транспорт, зв’язок, енергетика, водопостачання та інші.Існує два види державної власності: республіканська, або власне державна, і муніципальна.

Республіканська власність належить усім громадянам.До неї відносять землю, її надра, державні банки, кошти державного бюджету, учбові заклади, державні підприємства і комплекси та інше.

Муніципальна власність відображає відносини, що виникають з приводу майна громадян, які мешкають у адміністративно – територіальних утвореннях. Права власника покладені на органи місцевого самоврядування. До об’єктів муніципальної власності відносять кошти місцевого бюджету, житловий фонд, транспорт, будівельні і промислові підприємства, освітні та культурні заклади, а також інше майно.

Слід зазначити, що у країнах може існувати власність інших держав, їх юридичних і фізичних осію, а також власність міжнародних організацій.Можливе також створення спільної власності між різними країнами.Важливого значення у теперішній час набуває також інтелектуальна власність, що являє собою економічні відносини з приводу привласнення інформації, різноманітних винаходів, наукових досягнень, літературних творів та інших результатів інтелектуальної діяльсті людини.

Зрозуміло, що кожна економічна категорія не існує сама по собі – її існування і розвиток підпорядковується певному економічному закону або законам.Тому вивчаючи власність як економічну категорію неможливо не звернути увагу на закон власності, який є сутнісним, сталим причинно-наслідковим зв’язком і між потребою та привласненням і є одним з провідних факторів розвитку людини і суспільства в цілому.Що ж являє собою цей причинно-наслідковий зв’язок між поребою та привласненням? Відомо, що будь-яка людина у процесі своєї життєдіяльності переслідує мету максимально задовольнити власні потреби. Але щоб зробити це людина повинна оперувати певними ресурсами, це й дає поштовх до привласнення нею певних благ, яке відбувається у два заходи.

Перший ступінь привласнення є процесом оволодіння і опанування майбутнім виробником факторів виробництва і процесу праці для створення певних благ, тобто виробник пізнає свої власні сили і властивості засобів і технологій виробництва, які він освоює, тобто виробник переносить свої сили на предмет.

Вторинне привласнення передбачає перехід продукту праці у власність тепер уже власника засобів виробництва.Таким чином суб’єкт власності намагається привласнити якомога більше благ, щоб задовольнити постійно зростаючі потреби, а також якомога ефективніше використати наявні обмежені ресурси і зменшити затрати праці.Отже, із закону власності випливає, що виробництво завжди підпорядковується потребам і що головною умовою його здійснення є привласнення благ, для того, щоб відбулося подальше вилучення їх корисних якостей у інтересах виробника.Таким чином закон власності є найбільш загальним економічним законом, який навіть можна назвати основним економічним законом розвитку будь – якого суспільства.І це підтверджується його функціями, найважливішими з яких є наступні:

  • За умов безмежності людських потреб і обмеженої кількості виробничих ресурсів закон власності підштовхує виробників до максимального зменшення витрат праці на виробництво благ і підштовхує ефективніше використовувати наявні фактори виробництва.
  • Закон власності стимулює розвиток сутнісних сил виробника, людини і суспільства в цілому, тобто є двигуном розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
  • Саме загальний закон власності визначає сенс будь-якої діяльності людей.

Розглядаючи форми власності неможливо не задати питання: яка ж із вищенаведених форм власності краща? Щоб відповісти на це питання треба з’ясувати, яка форма власності в даний історичний момент забезпечить найбільш високу економічну ефективність і найвищий рівень задоволення потреб населення у різноманітних благах, тобто яка з форм власності зможе звбезпечити найвищий рівень життя і водночас максимізіє рівень зайнятості населення та підвищить ступень його соціального захищення.Аналізуючи ці критерії, у більшості випадків перевага надається приватній власності, що на даний момент виступає основою розвиненої ринкової економіки у країнах Заходу.Саме тому розвиваючі і постсоціалістичні країни зараз намагаються здійснити перехід від планової економіки до ринкової і перш за все пов’язують цей перехід із трансформацією існуючих форм власності на користь приватної.Це пов’язано з тим, що приватна власність стимулює конкуренцію і зацікавленість виробника таким чином організувати виробництва, щою отримати максимальний прибуток, що і забезпечує найвищу економічну ефективність і максимальне задоволення потреб суспільства. Але у даної форми власності спостерігаються певні недоліки, що перш за все торкаються рівнязайнятості населення та проблеми безробіття, тому що кожен підприємець намагається зекономити на витратаз виробництва і зокрема на витратах на робочу силу.За таких умов найдоцільнішим було б поєднання державної і приватної форм власності у розумному співвідношенні.Ири цьому найбільша доля державного сектору має поширюватися на трудомісткі галузі економіки і перш за все на інфраструктуру за рахунок організації нових підприємств на державні кошти.

Для успішного функціонування ринкової економіка необхідна різноманітність суб’єктів і форм власності, тому що відносини привласнення або відчудження, що винивають між незалежними власниками передбачають наявність чітко окреслених майнових прав, у плановій економіці такої чіткості немає.Ринкова економіка вимагає від підприємств нести повну відповідальність за результати своєї діяльності, у плановій же економіці жоден виробник не має права на свій розсуд розпоряджатися засобами виробництва і створеним продуктом, тому результати збиткової діяльності підприємств перекладаються на суспільство.Окрім того ринкова і планова економіки базуються на різних стимулах і мотивах діяльності.У ринковій економіці цими стимулами є економічні інтереси суб’єктів власності, що реалізуються через конкуренцію і ціноутворення.У державній економіці власність функціонує через адміністративний примус.Звідси випливає, що перехід від командно – адміністративної економіки до ринкової може відбутися лише за умови трансформації форм власності за рахунок роздержавлення економіки і приватизації державного майна.Необхідність проведення цього процесу полягає в тому, що проблема фінансування окремих галузей господарства і підприємств стоїть особливо гостро і лягає на плечі всього населення.Що ж таке роздержавлення? Під цим поняттям слід розуміти процес передачі державою функцій прямого господарського управління юридичним і фізичним особам.Головною метою роздержавлення є децентралізація управління та побудова змішаного типу економіки внаслідок переходу від командно – адміністративних методів управління до економічних, а також внаслідок трансформації форм власності.Таким чином процес роздердавлення передбачає реалізацію наступних умов:

  • Створення недержавного сектору економіки з різноманітними типами господарств.
  • Звільнення державних господарств від адміністративно-командного управління.
  • Проведення приватизації.

Приватизація – це процеспередачі права власності на підприємства та інше майно, що раніше належало державі, колективам робітників, громадянам або приватним особам, що проводять виробництво на принципі недержавних форм власності.

Оскільки надмірна централізвція економіки перешкоджає демократизації, то у другій половині 20 століття роздердавлення пабуло статусу загальносвітової тенденції.До 80-х років 20 століття, керівники соціалістичних і багатьох розвинутих капіталістичних країн світу головну роль у розвитку економіки відводили державним підприємствам, але у період розвитку НТП потреба у централізованому управлінні відпала.Результативність підприємств державного сектора знизилась знову таки за рахунок негнучких авторитарних методів управління.Знаходячись поза конкуренцією вони були настільки неефективними, що перетворилися на тягар для економіки країн.

Так, передумовою активізації процесу роздержавлення і приватизації у Великобританії було погіршення фінансових показників діяльності державних підприємств.У Франції цей процес був викликаний необхідністю підвищити конкурентоспроможність економіки.Японія ставила за мету здійснення тих самих завдань, а також збільшення підприємницької ініціативи.Таким чином у розвинутих країнах Заходу головним хмістом процесу роздержавлення стали часткова децентралізація управління, скорочення частини державної власності та державного сектору в економіці, тобто подолання державного монополізму у сфері економічних відносин.

У нових індустріальних країнах метою роздержавлення були: зростання виробництва шляхом залучення недержавних інвестицій, підвиження ефективності державного сектора, розгортання конкуренції, усунення державного монополізму та інше.

Бувші соціалістичні країни стали на шлях переходу від планового до ринкового господарства перевадно у 80-90-х роках.Ринкова трансформація безумовно в перше чергу потребувала витіснення державної власності приватною шляхом приватизації першої і створення нових приватних підприємств.У колишніх соціалістичних країнах удердавлення економіки підривало можливість демократизації та перешкоджало перетворенню соціальних відносин, тому головним завданням трансформації суспільства у ці роки стало роздержавлення, яке мало свою специфіку, зумовлену наступними чинниками:

  • Процес роздержавлення почався не з виробничої галузі (енергетика, транспорт і т.д.), а з інфраструктури та соціальної та обслуговуючої сфер.
  • Високою питомою вагою державної власності на основні фонди.
  • Повною відсутністю ринку капіталу, зумовлену відсутністю ринку капіталу, зумовлену відсутністю національного акціонерного капіталу.

Метою роздержавлення в постсоціалістичних країнах є скасування монопрлії держави в усіх сферах суспільного життя, створення недержавного сектора економіки, досягнення рівності умов для фенкціонування підприємств усіх форм власності, надання їм повної самастійності у слануванні та реалізації продукції.

  • Заміна адміністративно організованих господарських зв’язків ринковими відносинами, встановлення ринкового господарства з всіма характерними для нього методами регулювання конкуренції та інше.
  • Створення системи акціонерної форми господарювання.

Трансформація відносин власності в Україні означає перехід від адміністративно-командної економіки, для якої характерна монополія державної власності на засоби та результати виробництва, до ринкової і є найактуальнішою проблемою сучасності, бо від її вирішення залежить стан і перспективи економічного розвитку країни, а також відносини України з іншими державами світу.Трансформація відносин власності і структурна їх перебудова розпочалася в Україні наприкінці 1991 року з прийняттям Верховною Радою Концепції роздердавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду.На основі цієї концепції було прийнято ряд законів, таких як, наприклад, закон “Про власність” (1991 рік), “Про приватизацію державного майна” (1992 рік), “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (1992 рік).Метою цих нормативних актів є створення соціально орієнтованої ринкової економіки, заснованої на різних формах власності.

Отже,трансформація відносин власності в Україні базується на приватизації державних підприємств, яка поділяється на два етапи: масова приватизація підприємств за приватизаційні майнові сертифікати і приватизація інвестиційно привабливих об’єктів за грошові кошти.

На першому етапі приватизації спостерігалася негативна тенденція падіння промислового виробництва, наявність високого рівня інфляції та криза у фінансово – кредитній системі.Більш того, помилки допущені при розробці законодавчо – нормативної бази призвели до багаточисельних порушень і зловживань, передусім з боку фанансових посередників.Навіть законність приватизації була порушена, тому що приватизаційний майновий сертифікат протягом всього свого існування протизаконно знаходився у вільному продажі.Це заважало можливості фінансовим посередникам-банкам, інвестиційним фондам та кампаніям зосереджувати їх у себе.З іншого боку законність у процесі здійснення приватизації порушувалвсь і при проведенні конкурсів по продажу об’єктів приватизації.Державні органи не проводили оцінку майна підприємства перед приватизацією, а наділили цими повноваженнями приватні аудиторські фірми, тому в більшості випадків акти складалися в інтересах керівництва підприємств, окрім того принцип прав громадян України на придбання державного майна також порушувався, бо покупцями державного майна нерідко ставали особи без громадянства.Також порушувалася рівність прав участі громадян у процесі приватизації, оскільки вони отримували акції на вартість свого сертифікату по номіналу, а також на половину вартості приватизаційних сертифікатів по номіналу за грошові кошти, а не по аукційній ціні як усі інші громадяни.Окрім того всі працівники бюжжетної сфери, діти, пенсіонери, селяни не мали права взагалі отримувати частину приватизаційного майна по номіналу навіть на суму, що була зазначена у ваучері.Слід відзначити, що ці верстви населення складали більше половини населення країни, в той час, як керівники підприємств, що приватизуються мали ряд спеціальних льгот.У процесі приватизації державного майна кожному громадянину видавалися безкоштовні приватизаційні сертифікати, по яким громадянин міг отримати майно одним із нижченаведених способів:

  1. Громадянин міг вкласти приватизаційний майновий сертифікат у підприємство, на якому він працював;
  2. Громдянин міг вкласти приватизаційний сертифікат на аукціоні у невідомий об’єкт за невідому кілбкістб акцій і абсолютно непередбачуваних умовах;
  3. Громадянин міг вкласти свій майновий приватизаційний сертифікат у будь – яку інвестиційну компанію або фонд, отримавши взамін немайновий сертифакат з надією отримати девіденди.Саме тому більшість громадян України продали свої ваучери, але значно нижче зазначеного у сертифакаті номіналу.

Крім того в умовах інфляції особливо гостро поставлена проблема оцінки державного майна.Згідно з діючим законодавством початкову ціну об’єкта приватизації визначають шляхом оцінки вартості основних фондів і урахуванням їх зносу, а також фактичної вартості оборотних фондів.Таким чином при оцінюванні майна переслідувалася мета отримати максимальну виручку від продажу державного майна перш за все для покриття бюджетного дефіциту, а не для забезпечення умов для ефективного функціонування приватизованих підприємств, збереження і створення нових робочих місць.Це призвело до того, що більше половини промислових підприємств стали збитковими, а фінансовий стан усіх без виключення приватизованих підприємств значно погіршився.Громадяни ж, які обміняли сертифікати на акції втратили навіть мінімальні доходи від акцій приватизованих підприємств.У підсумку головна мета держави поповнити свій бюджет зазнала краху.Так, згідно з Програмою приватизації на 1990 рік, було заплановано направити в бюджет 1 млрд. 40 млн. гривень, а фактично бюджет отримав біля 300 млн. гривень, що призвело до згортання багатьох соціальних програм.Таким чином підсумком трансформації державної власності в Україні понад 10-ти річного періоду сталя криза соціально – економічного розвитку, ака ще більше поглибилася.За даними Держкомстату України виробництво ВВП за зазначений період скоротилося юільш ніж на 59,%.Виробництво промислової продукції – на 48,9%, товарів народного споживання – на 45%, сільськогосподарської продукції – 51,5%, а роздрібний товарообіг зменшився на 70,5%, що призвело до цілком закономірного результату – населення України скоротилося на 2,1 млн. чоловік.Такі вкрай негативні наслідки пояснюються тим, що протягом усього періоду відносини власності перебували в нерегульованому режимі, а результати роздердавлення і приватизації, і її ефективність оцінювалися кількісними показниками.Крім того аналізу ефективності приватизації не надавалося нележного значення,На мікроекономічному рівні ефективність трансформації власності має розглядатися з точки зору результатиіності підприємницької діяльності.На макроекономічному рівні ця ефективність має визначатися наступними факторами:

  1. Зростання реального ВВП;

2.Рівнем соціального добробуту суспільства, що впливає на якість життя (рівнем освіти, тривалістю життя, рівнем реальної зарплати, станом обслуговуючої сфери, дривалістю робочого дня і т.д.), але визначити ефективність перебудови відносин власності можлива лише завдяки аналізу показників ефективності суб’єктів різних форм власності, які визначаються різними критеріями.Так, ефективність діяльності підприємств державної форми власності в ринкових умовах має вимірюватися ступенем виконання соціальних замовлень супільства.В той час, як для підприємств недержавної форми власності ці показники повинні вимірюватися кількісно бо кінцевою метою їх функціонування є отримання прибутку, тому тут вразовуються наступні фактори:

  • Темпи приросту обсягів реалізації продукції;
  • Темпи приросту прибутковості;
  • Темпи приросту рентабельності виробництва.

Що ж стосується акціонерних товариств, то показники економічної ефективності їх господарської діяльності мають визничатися рівнем котування їх акцій на ринку цінних паперів.Таким чином лише спостерігання за зазначеними показниками діяльності господврювання суб’єктів різних форм власності допоможуть вирішенню гострих проблем української економіки, сприятимуть визначенню шляхів подолання негативних наслідків реформування економіки і стабілізації економічної ситуації в Україні.

Отже можна зробити висновок, що реформування відносин власності повинно бути направлене не на досягнення короткочасних ефектів, таких як, наприклад, поповнення держбюджету, а на розв’язання стратегічних питань виробництва і мотивації праці, залучення іноземних інвестицій, а також прискорення структурної перебудови економіки.

Що ж стосується другого, грошового етапу приватизації, то при його реалізації особливу увагу слід приділити посиленню контролю за діяльністю фінансових посередників, забезпеченнюгарантій прав акціонері і безпечності інвестицій, а також захисту прав інвесторів, що повинно призвести до цілісності і прозорості процесу приватизації.Окрім того найважливішим у процесі приватизації є постприватизаційний період, що повинен розвиватися у наступних напрямках:

  • Удосконаленні матеріально-технічної бази виробництва, реальній зміні технічної пілітики для переобладнання підприємств;
  • Підвищення рівня економічної освіти в Україні для виховання достойних господарських кадрів;
  • Створення таких умов, щоб будь-яка форма власності могла виявити свої переваги і зайняти належне їй місце в загальному відтворювальному процесі.Звісно, виконати всі ці умови фонд держмайа України не в змозі, тому що у нього досить таких турбот, як управління державною власністю, проведення приватизаційного процесу, забезпечення надходження коштів від приватизації до держбюджету, тому налагодження ефекривної роботи підприємств різних форм власності в постприватихаційний період повинно стати головним завданням економічної політики держави.

Таким чином для вдосконалення механізму трансформації відносин власності долільно булою сконцентрувати увагу на наступних проблемах:

  • Вдосконаленні нормативної і законодавчої бази приватизації;
  • Забезпечення захисту прав акціонері законодавством;
  • Забезпечення постприватизаційної підтримки підприємств.

Отже, проаналізувавши процес становлення приватизації в Україні і його наслвдки, можна зробити наступні висновки:

  • Найважливіші економічні і соціальні проблеми не можуть швидко вирішитися шляхом ліквідаціх державної власності і передачі її у руки приватних осіб;
  • Не слід відводити визначальну роль іноземному капіталу і вважати його двигуном приватизації;
  • Особливу увагу слід приділити формуванню конкурентного середовища і сприятливих умов для ведення господарської діяльності підприємств;
  • Грошові надходження від приватизації слід вкладати у виробництво, а не направляти їх на погашення бюджетного дефіциту.

За своєю прироюою відносини власності є складною категорією, тому і виступають об’єктом дослідження башатьох економічних наук.Вони зачіпають інтереси усіх суб’єктів ккономіки і тому є основним елементом, що поєднує суспільні відносини у цілісну систему.Саме Тому категорія власності є ключовою в багатьох економічних науках.Вона використовувалася із стародавніх часів і з початку свого виникнення була предметом вивчення цивільного права, іле у процесі станослення суспільного виробництва та ускладнення зв’язків між суб’єктами господарювання почала набувати економічного змісту, який проявляється в економічних відносинах між людьми. Останні, в свою чергу, змінюються у відповідності з розвитком продуктивних сил. Ця відповідність є одним із економічних законів, недотримання якого веде до змін у відносинах власності, що складають основу будь-якої економічної системи.Саме вони визначають політичний устрій країни, тип її економіки, соціально-економічні зв’язки між її громадянами і відносини країни з іншими державами.Економічний зміст відносин власності проявляється через ставлення людей один до одного, до речей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ і послуг.Окрім процесу суспільного виробництва відносини власності характеризують різноманітні сфери суспільного життя, тому повинні розглядатися не тільки в економічному, а й у правовому, соціальному, політичному, і суспільно-історичному аспектом.

Відомо, що будь-яка національна економіка включає три типи економічних відносин:

  • Техніко-економічні відносини, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і станом техніки і технологій, співвідношенням попиту і пропозиції товарів на тих чи інших ринках, але вони не визначаються відносинами власності;
  • Соціально-економічні відносини, або відносини власності як співвідношення привласнення економічних ресурсів і споживчих благ у сферах виробництва, обміну, розподілу і споживання;
  • Організаційно-економічні відносини, що визначаються відносинами власності і виражаються у формах і характері організації виробництва на мікро- і макроекономічних рівнях.

Отже за категорією “власність” стоїть надзвичайно складна система суспільних відносин, як економічних, так і соціальних, які настільки взаємопов’язані, що їх складно роз’єднати.

Проблема власності є однією з найскладніших у політекономії і економтеорії. В понятті власності чітко виражений зв’язок з мотивами і інтересами людей. Таким чином проблема власності безпосередньо пов’язана із співвілношенням мотивів привласнення людей і природно-історичним процесом розвитку капіталістичного способу виробництва.Таким чином виникає питання: в якій мірі суспільний розвиток є пезпосереднім результатом інтересів і мотивів окремих людей або класів.Ще Карл Маркс стверджував, що саме закони еволюції життя на землі, які включають і економічні закони розвитку суспільства, на певному етапі формують інтереси і мотиви діяльності людей, які сприяють суспільному розвитку. Тобто можна зробити висновок, що розвиток відносин власності є джерелом розвитку продуктивних сил, а отже і суспільства в цілому.Саме власність характеризує спосіб поєднання факторів виробництва і робочої сили, а потім і привласнення результатів праці.Саме тому вивчення власності як сутніснох основи будь-якої системи господарювання є основним для розуміння проблем економіки і господарської практики.

По-перше, власність є фундаментом всієї системи суспільних відносин. Від характеру встановлених форм власності залежить характер розподілу, обміну і споживання.

1 2 3 4 5 

Пошук



загрузка...
website monitoring service 0.013824 Яндекс.Метрика