Реферат Правова культура Козацької доби (реферат)

СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Правова культура Козацької доби (реферат)

Реферат на тему:

Правова культура Козацької доби

За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий рівень своєї правової культури. Величезне значен­ня в політичному житті українських земель мала поява і розвиток такої суспільної верстви як козацтво, центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникали зародки української державної організації з притаманними їй елементами демократизму. У першій половині XVII ст. Січ стає своєрідним центром визвольного руху українського народу.

Найвищим органом козацького самоврядування, який вирішу­вав найважливіші питання, були загальні або, як їх частіше назива­ли, військові ради. Збиралися вони регулярно у точно визначені строки — 1 січня і 1 жовтня кожного року. Козацька рада збиралася і в інші строки, коли на те була воля товариства. На військових радах вирішувалися усі найважливіші питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна і укладався мир, об'являлися військові походи, каралися злісні злочинці, щорічно переділялися поміж куренями землі, річки, озера, ліси, рибні лови тощо, обиралася і зміщалася козацька старшина.

Крім загальних військових рад, у запорізьких козаків були ще й ради по куреням, які частіше звалися "сходками". Курінні сходки збиралися у разі потреби для вирішення дрібних справ, термінових питань, а також таємних справ.

Були ще сходки по паланкам. Вони розглядали переважно дрібні господарські спори, оскільки населення паланок складалося з нежонатих козаків, які займалися господарством.

На Запоріжжі склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI — на початку XVII ст. були військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, військовий ота­ман, військовий писар, курінний отаман; військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники-полковник, писар, осавул.

Кошовий отаман, військовий суддя і військовий писар склада­ли так звану військову старшину. Вони обиралися військовою радою 1 січня і перебували на посаді один рік. До числа військової старшини інколи включалися курінні отамани. У мирний час вій­ськова старшина займалася адміністративними і судовими справа­ми, а під час війни очолювала козаків, передаючи свої повноважен­ня наказний старшині.

Кошовий отаман зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий отаман був лише володарем Запоріжжя і в своїх діях керувався звичаями і традиціями козацтва. Обов'язки кошового отамана зво­дились до затвердження обраних військовою радою службових осіб, узаконення розподілу за куренями земель, розподілу військової здобичі і військових доходів, прийняття до Січі нових людей і звільнення старих козаків, встановлення дипломатичних контактів з сусідніми державами. При всій повноті влади кошовий отаман ніколи не був абсолютним диктатором. Його влада обмежувалась трьома умовами: звітом по закінченні строку повноважень перед військовою радою, річним строком перебування на посаді і, наре­шті, самою військовою радою.

Військовий суддя був другою після отамана службовою особою на Запоріжжі. Його основний обов'язок — здійснення суду над козаками. Крім цього, він призначав начальника артилерії і навіть заміщав кошового отамана як наказний отаман.

Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська: надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі розрахунки, приймав укази і послання, що надходили на його ім'я.

Військовий осавул пильнував за дотриманням козаками по­рядку в Січі, а під час військових дій у військових таборах стежив за виконанням судових рішень кошового отамана і військової ради, проводив дізнання щодо злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство для війська на випадок війни, вида­вав хлібне і грошове забезпечення козакам, відав охороною кордо­нів та ін.

Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінними отама­нами обирали людей здібних, хоробрих, рішучих. Обрання курінно­го отамана було внутрішньою справою певного куреня і виключало втручання у цей процес козаків інших куренів. Курінний виконував в Січі функції інтенданта: його прямим обов'язком було забезпе­чення козаків усім необхідним (продовольством, паливом тощо), збереження грошей і майна козаків у курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові чиновники, голов­ною метою яких було надання допомоги службовим особам війсь­кової старшини у виконанні їх обов'язків. Військовий довбиш відав полковими літаврами, якими збирали козаків на раду. Крім того, він був присутній при виконанні судових вироків, забезпечував стягнення податків і торгового мита. Військовий пушкар завідував всією запорізькою артилерією. Під його началом знаходилася вій­ськова в'язниця. Військовий тлумач виконував обов'язки перекла­дача. Інколи він відряджався у прнкорлонні райони для здійснення військової розвідки. Військовий кантаржій був охоронцем військо­вих мір та ваг, які були однакові для всього Запоріжжя. Військові шафарі збирали мито ("перевозне") на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару. Військовий булавничий, бунчужний і хорун­жий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошово­го отамана, а також військове знамено — хоругву. Військові чауші виконували функції посланників.

Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і паланкова. Вона вважалась вище за рангом від військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі в паланках. Похідну старшину складали полковник, осавул і писар. Вони діяли під час війни. Паланкову старшину складали полковник, осавул, писар, підосавул і підписарій. їх влада поширювалась на козаків, які мешкали за межами Січі, у слободах і зимівниках. Усі предста­вники паланкової старшини обирались на свої посади і залишали їх після загальної військової ради, тобто рівно через рік. Влада паланкового полковника у межах його паланки була досить широ­кою: він фактично виконував функції отамана, зрозуміло, в межах території паланки.

В організації козацького самоврядування, яке склалося в За­поріжжі, можна знайти зародки майбутньої української державної організації. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади мала можливість викону­вати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики, притаман­ні лише державній владі. Ось чому деякі автори вважають за мож­ливе оцінювати Запорізьку Січ, як "своєрідне державне утворення" в низов'ях Дніпра або "республіку з яскраво вираженими демо­кратичними рисами", підкреслюючи, що "в конкретно-історич­них умовах XVI—XVII ст. Запорізька Січ, як військово-політичне утворення українського козацтва, в силу специфічної тодішньої ситуації виконувала функції державного об'єднання" і мала риси ранньобуржуазних республік.

Військова старшина, спираючись на багате козацтво, намагалися використати цю суспільно-політичну організацію у власних і речах. Вона досить часто не звітувала перед козаками про свою політичну діяльність, всупереч звичаям, що склалися, утримувала у своїх руках виборні посади протягом кількох років. У знаряддя класового впливу старшина перетворила також військовий суд. Однак засилля старшини не взмозі було зруйнувати основні демо­кратичні принципи побудови органів військово-адміністративної влади, скасувати притаманні цій системі риси демократизму. Запо­різьке лицарське братство мало великий вплив на процеси держа­вотворення. Мабуть, саме це мав на увазі К.Маркс, коли характе­ризував Запорізьку Січ як християнську козацьку республіку.

Багатий досвід самобутньої козацької організації самовряду­вання був використаний у ході визвольної війни українського на­роду 1648—1654рр.

Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право — сукупність правових звичаїв, що встановлювались сфері козацтва. Важливість цього джерела підкреслює той факт, ш одразу після приєднання України до Росії царська грамота від 2-березня 1654 p. надавала війську Запорізькому право судитися "своїх старшин по давнішнім правам їх”, тобто на основі звичаєвого права. А база звичаєвого права закладалася якраз у XV — середині XVII ст. Спочатку особливу популярність звичаєве козаць­ке право одержало у середовищі українських селян, що тікали від своїх хазяїв і властей у райони середнього і нижнього Придніпров'я. Норми звичаєвого права, які склались у Запорізькій Січі, закріплю­вали військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила воєнних дій, роботу судових органів, порядок землекористування і укладення окремих договорів, види злочинів і покарань. Наявність у козацтва свого особливого права визнавалася польським урядом. Незважаючи на суворість, а інколи нещадність норм звичаєвого козацького права, в ньому була "чесність велика". Живучі "на основі старожитніх і найстаріших звичаїв", козацтво всіляко відс­тоювало звичаєве козацьке право, побоюючись, що писане право зможе обмежити козацькі вільності.

Формування національної держави дуже впли­вало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвива­лося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, — "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.

Зберегли чинність основні джерела права, що діяли в Україні до 1648 p. — Литовські статути, магдебурзьке право та інші, оскіль­ки їх норми відповідали характеру феодальних відносин і захищали, особливо III Литовський статут, інтереси українських феодалів. Саме тому дія цих джерел поступово розширюється. У III Литовсь­кий статут вносяться нові положення, що зміцнюють пануючу роль українських феодалів. Оскільки збільшується число привілейованих міст, розширюється також і сфера застосування магдебурзького права. Серед його актів варто, перш за все, виділити "Порядок прав цивільних".

Право України вирішує нове для себе завдання — оформлює і закріплює розбудову української держави. Будучи звичаєвим пра­вом, воно протягом 1648—1654 років регулює широке коло відно­син, і насамперед організацію полково-сотенної системи як основи державності, систему судочинства і багато іншого, аж до порядку ведення бойових дій.

Виникають й нові джерела права, які є прямим результатом створення української держави. Йдеться про універсали гетьмана Б.Хмельницького. Це були розпорядчі акти вищої влади, загальноо­бов'язкові для всього населення України. Щоправда, нерідко уні­версали видавали і полковники.

Зміст універсалів відбивав зміни у суспільно-політичному і економічному ладі України, які вимагали свого правового регулю­вання, а також звичаї. Саме універсали санкціонували й корегували ті з них, які визначали організацію і діяльність полково-сотенної системи управління. Універсали регулювали широке коло відносин (наприклад, поземельних з роздачею земель старшині у власність і користування; адміністративних, пов'язаних з призначенням на посаду) Універсали також вимагали від адміністраторів карати смертю розбійників.

В розглядуваний період Україна в особі гетьмана приступає до укладення міжнародних угод. Ними оформлювалося і утверджувалося становище України як суб'єкта міжнародно-правових відносин і разом з тим закріплювався процес розвитку і міжнародного визнання української держави. В ряд з міжнародними актами варто поставити й Березневі статті, оскільки вони були відповіддю на статті Б.Хмельницького і врешті-решт оформили обопільну угоду України з Росією.

Право власності. Регулювання права власності зосередилося на наданні козацькій старшині маєтків "в ранг" як нагороду за служін­ня під час перебування на певній посаді. Таким чином був оформ­лений новий, під умовою, статус земельної власності — рангові маєтки, рангові землі.

Злочини і покарання за них. Система злочинів і покарання за них скорочується за рахунок виключення з неї замахів на королів­ську владу і магнатсько-шляхетський порядок управління, а також злочинів проти католицької церкви. Але з'явилися нові склади злочинів: зрада повсталому українському народові, невиконання вимог старшинської адміністрації, ненадання допомоги під час бою.

Міри покарання в умовах війни було ужорсточено. Дисциплі­на серед козаків підтримувалась суворими покараннями в разі порушення її. Зрадників страчували усіх без винятку (вже згадува­лося про страту Худолія — ватажка козаків, які у 1650 p. повстали проти Б.Хмельницького). Безпощадно було страчено й тих стар­шин, які наприкінці 1651 p. — на початку 1652 p. створили опози­цію Хмельницькому (це були полковники С.Герасимов, М.Гладкий, Л.Мозиря, С.Підібайло та ін.). Суворо карали осіб (здебільшого це були селяни), які нападали на старшинсько-шляхетські маєтності.

У той же час спостерігається чимало випадків, коли смертна кара замінювалася штрафами.

Судочинство. Процес в генеральному, полкових, сотенних і курінних судах відбувався за нормами звичаєвого права. Зберігало­ся шлякування чи гоніння слідом. Це був засіб досудового слідства. Засідання були публічними. Допускалося оскарження рішень і ви­років у сули вищої інстанції. Вироки, винесені за злочини, вчинені у бойових діях, оскарженню не підлягали.

Отже, у 1648—1654 pp. починає створюватися національна правова система України, хоча вона все ще грунтувалася на Литов­ських статутах і магдебурзькому праві. Це явище було пов'язане з молодістю української державності.

Використана література

  • Енциклопедія українознавства. — Т. 4. — С. 1241.
  • Історія української культури. — С. 156.
  • Щербак В. О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини XVII ст. // УЇЖ. — № 5. — С. 69.
  • Наливайко Д. С. Козацька Християнська республіка // Запорізька Січ у західноукраїнських історико-літературних пам'ятках. К., 1992. — С. 85.
  • Степанков В. Є. Українське козацтво і формування національної держави на Україні // УЇЖ. — 1990. — N" 12. — С. 23.
  • Смолій В. А. Про нові підходи до вивчення історії українського козацтва // УЇЖ. — 1990. — № 12. — С. 14
  • Аполович О. Розповіді при запорізьких козаків. К., 1991 - С. 11.
СкачатиСкачати:Правова культура Козацької доби (реферат)


Схожі реферати:
  • Кавказький регіон. Формування системи ГУАМ(реферат)
  • Заробітна плата як мотиваційний механізм підвищення ефективності виробництва на підприємствах вугільної промисловості: психолого-педаг
  • Дисконтова вартість, норма окупності та ставка позичкового відсотка Гроші за своєю суттю не належать до економічних ресурсів. Однак вони є засоб
  • CЦЕНАРІЙ «СВЯТО СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА» Святково прибрана зала. На сцені – слова “У чарах кохання”. На великому плакаті зобра
  • Доповідь В методиці навчання образотворчої діяльності в допоміжній школі найбільш розробленими є розділи декоративного малювання і малювання з натури (Т.Н.Головіна, І.А.Грошенков). менше уваг
  • Сучасні проблеми управління капіталом підприємства Ринковий напрямок розвитку економіки України головною метою має забезпечення с
  • Релігійні уявлення. Обряди Єгиптян Зміст 1. Релігійні уявлення 2. Розвиток релігії 3. Народні боги 4.
  • РЕФЕРАТ на тему: Природа і ми Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та ма
  • РЕФЕРАТ на тему: ПАРАЛОГІЗМИ І СОФІЗМИ ПЛАН Вступ 1. Основні відомості про софізми та паралогізми 2. Історія розвитку та дослідження софізмів
  • Фіксований сільськогосподарський податок Фіксований сільськогосподарський податок це податок, який не змінюється протягом визначеного законодавс




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.064441