Реферат Робота до диференційованого заліку Культура рідного краю .

СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Робота до диференційованого заліку Культура рідного краю .

Робота

до диференційованого заліку

Культура рідного краю”.

За народними приказами назва села походить від одного із його жителів по імені Гарасим. Під час нападу монголо-татарської орди дочка Гарасима Миланка організувала населення і одержала перемогу. Односельчани на честь одержаної перемоги вирішили назвати село її іменем, але Меланка відмовилась і запропонувала назвати село по імені свого батька Гарасима. Жителі погодились, але одну із вулиць вирішили назвати іменем дочки – Миленівка. Назва вулиці збереглася й понині. Інша вулиця має назву Невидівка. Назва походить від довжини (понад 4 км) – одного кінця не видно другого.

Інші назви вулиць:

Кінська – раніше в цьому районі було пасовище для коней.

Гнила – від розташування в минулому чисельних боліт.

Греблівка – від гребні на р. Госінків, яка була побудована для роботи водяного млина.

Горобок – розташована на горбах.

Назви окремих полів походять:

Могилки – поле, розташоване на місці стародавнього кладовища.

Глибока – поле розташоване між двома глибокими ярами.

Зелена – поле де багато садів, пасіка.

Гобальк – поле де колись жив гончар Гобальк.

Село Герасимів Тлумацького району Івано-Франківської обл. розташоване у північносхідній частині Тлумацького р-ну. З півдня на північ село простягається на 4 км, з заходу на схід – на 7 км. Через село проходить шосейна дорога Коломия-Обертин-Незвісько, яка з’єднується з дорогою Івано-Франківськ – Городенка – Чернівці. Ця дорога відіграє значну роль у справі внутрішнього і зовнішнього зв’язку. Територія, на якій розміщене село, являє собою хвилясто-балочну рівнину з високими горбами, схилами, які покриті деревами, чагарниками і травами. Через село протікає р. Гостилів, яка впадає в р. Дністер. Надра землі багаті на вапняк, пісок, глину, гіпс.

В 1953-54 рр. археологами Ленінградського ермітажу у с. Незвисько знайшли стоянки неоліту і трипільської культури. Залишки трипільської культури говорять про те, що тут існували найвидатніші предки слов’янських народностей. Вони розміщались вздовж р. Дністер та її приток, в тому числі і р. Гостилів.

Речові пам’ятники трипільської культури говорять про те, що люди користувались не грубими кам’яними знаряддями старокам'яного віку (неополіту), а більш досконалими шліфованими знаряддями праці новокам’яного віку (неоліту), вели осілий спосіб життя, а головним заняттям їх було землеробство. Землю обробляли кам’яними і роговими мотиками і вирощували жито, ячмінь, пшеницю, просо. Поряд з землеробством займалися скотарством, полюванням, рибальством. Таким чином, можна вважати, що перші поселенці, які жили на території теперішнього села Герасимів, відносять до часів трипільської культури ІV – ІІ тис. до н.е.

Заселення села має свої специфічні особливості: розташоване у вузькій долині р. Гостилів між високими каменистими горбами. Хати, як правило, ставились у підніжжя горбів, тому одна з найдавніших вулиць села – Горбок. Крім землеробства у селі були поширені такі промисли, як кушнірство, ткацтво, шевство і ковальство, гончарство.

Найбільш поширені прізвища: Шевага, Козубаш, Солодкий, Бурянний. Перша письмова згадка про село відноситься до 1449 р. Село неодноразово піддавалось нападам із сторони монголо-татар, турків, свідченням чого є сама назва села і легенда про його назву.

Захопивши Галичину, польські пани перетворили її в свою колонію, а українських селян і ремісників розглядали як колоніальних рабів. Тож не дивно, що багато жителів села приймали участь у законах повстанців під приводом Мухи (1490-92 рр.) і с. Височана (1648-50 рр.). В результаті першого поділу Польщі в 1772 р. західноукраїнські землі відійшли до австрійської імперії. Феодально-кріпосницький гніт не послаблювався. 4/5 своїх прибутків селяни повинні були віддавати поміщикам і духівництву держави.

Так поміщику Осадчу відставному австрійському полковнику належало 360 га землі. В той час, селянин має в своєму розпорядженні 1-3 га землі, але обробити її як слід не могли, бо панщина інколи доходила до 6 дів на тиждень. До 20% селян були безземельними, не мали коней, корів, 2/3 всіх поземних податків платили бідне і середнє селянство. Крім цього селян грабували з допомогою таких податків як дорожній і шкільний (хоч діти селян майже не відвідували школу), державний, страховий, базарний тощо.

Надзвичайно важкою повинністю для селян була служба в Австрійській імперії. Проводи в армію супроводжувалися голосінням рідних, як за померлими, були випадки дезертирства. Безпосередньої участі селян в опришківському русі не зафіксовано, але їм співчували, давали нічліг, ??? під час переходу опришків.

Страшних бідувань зазнало село в роки І світ. війни (1914-1918 рр.). в результаті кровопролитних боїв, які відбувалися між австро-угорськими і російськими військами у лютому-березні 1915 р. частково було спалено. Деякі жителі села були вбиті і поранені. На околиці села зберігається цвинтар, де поховані австроугорські і російські солдати. З утвердженням ЗУНР жителі села, колишні воїни австроугорської імперії Бурянний Пилип Іванович, Зеркевич Петро Іванович, Путів Дмитро і другі вступили в ряди УПА із зброєю в руках воювали проти Пілсудського і його армії. Після відступу УПА влітку 1919 р., село було захоплено польським військами, які забрали у селян майже всіх коней і встановили свою окупаційну владу. Для зміцнення своєї влади, польські власті не звертали уваги на величезне безземелля, стали насаджувати польське осадництва, що ще більше загострювало земельний голод. Газета “Голос Покуття” писала, що 80% товмацьких господарів не здібні до самостійного життя. Це господарства, що не дають селянові “ані жити, ані вмерти”. Це відносилося і до с. Гарасимів. Двом поміщикам Осадци і Богусевичу належало понад 50% найкращих земель.

З метою придушення національно-визвольного руху польські власті час від часу проводили каральні операції, що нагадували середньовічні цивілізації. Так в селі під час пасифікації поліція крім фізичного побиття селян, поливали нафтою хліб, розшивали стодоли.

Під час виборів до польського сенату Світика Андрія, Возиловського Петра, Дяковського Івана, які без дозволу ввійшли до залу, де була виборча урна, було заарештовано. Десятки селян, які не могли прожити на своїх клаптиках землі, емігрували в Канаду, США, Аргентину та інші країни. Еміграція проходила двома хвилями: до І світ війни і після неї. В Канаду емігрувало понад 50 чоловік, а у Францію – 8 родин. Частина емігрантів повернулись назад, не знайшовши там щастя, яке намагались знайти на чужині.

З встановленням Радянської влади у вересні 1939 р. звичайні умови життя змінили. Першим головою с/Ради став Козубаш Василь Іванович. Почалася примусова колективізація: у 1940 р. був створений колгосп ім.Ворошилова. до нього увійшли 80 дворів із 615. Головою було обрано Шевагу Василя Михайловича. Було відкрито 3 крамниці. Головою ССТ став Місюра Василь Миколайович. В підпіллі існувала організація ОУН, яку очолив мельник Кунікевич (1943 р. розстріляний). З приходом нім. фашистів, в селі був встановлений т.з. “новий порядок”. Активістів радянської влади було страчено. Євреїв потоплено в р. Дністер. До 100 чоловік, переважно молоді було насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Нові “порядки” в селі втілювали війти Москаль Василь і Шевага Поркіп. Саме за їх ініціативою складалися списки на вивезення і накладався контингент натурою, який був непосильний для селян. Оскільки молодь не бажала виїжджати до Німеччини, то робились часті, переважно в ночі, облави есесівців. Щоб робити це непомітно винищували собак. Строго заборонялось мати жорна, і все ж, щоб спекти хоч би коржа, селяни давали жорна і таємно мололи зерно. Під час облави есесівці находили жорна, розбивали їх, а господаря жорстоко били. Населення всіляко чинило опір “новому порядку”. На їх захист стала організація ОУН. В 1943 році фашисти розстріляли керівника ОУН Кунікевича. В 1944 році фронт тривав 4,5 місяців. Село було знищене. 40 чоловік загинуло в результаті бомбардування загинуло сотні солдатів і офіцерів. Жителі села були евакуйовані на Буковину. Над селом був збитий радянський літак. З приходом радянських військ почалась насильна мобілізація в радянську армію. Частина молоді влилась в ряди УПА. Одним з перших органів радянської влади, заходів було знищення чотирьохгранної трьохступінчатої могили з березовим хрестом, збудованої в 1941 році на честь від більшовицького режиму. Головою сільради став Шевага Василь Іванович. В 1948 році почалась примусова колективізація в результаті якої було створено в селі два колгоспи “Червоний Жовтень” ім.Ворошилова, які в 1960 році об’єднались під назвою ім.Жданова. У 1990 році рішення зборів колгосп був перейменований – “Україна”, який у своєму розпорядженні має 3669 га с/г угідь. В 1872 р. в селі була відкрита початкова школа в якій працював 1 вчитель. В 20-х рр. ХХ ст. була відкрита ще одна школа, де працювали 2 вчителі. В 1942 р. відкрита неповна середня школа, а в 1990 р. – середня де навчається 250 учнів і працює 28 вчителів, з них 19 з вищою освітою. В 1967 р. було збудовано в центрі села нове двохповерхове приміщення школи. В 1922 р. було збудовано читальню “Просвіта”, якою завідував Мохналь Микола Якович. Активними учасниками її були країн Богдан і Михайло Вільчинські (керівники танцювального і хорового гуртків). В господарстві Возиловського Семена працювала хата-читальня. Існували організації “Рідна школа”, “Сільський господар”, “Товариство українок”, якою керував Дяків Ілько, розстріляний в 1940 р. енкаведистами. На кошти колгоспу “Україна” побудовано дитячий садок, в якому можуть виховуватися 90 дітей. відкрито музичну школу. Є фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, філіал ощадбанку, будинок побуту, 5 магазинів. В 1982 р. відкрито Народний дім, де працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, вокальний, фольклорний та художнього слова. Працює кіноустановка, бібліотека з книжковим фондом 10 тисяч 890 книг, обслуговуються понад 1000 читачів. Станом на 1 січня 1991 року в селі проживає 1629 чоловік. Кожна сім'я передплачує пресу. В центрі села відкрито пам’ятник воїнам, які загинули у боях з німцями, могилу Січовим Стрільцям. За національним і релігійним складом населення села однорідна: українці, всі належать до УНПЦ. Прикрасою села в центрі є церква, побудована в 1909 році. На цвинтарі освячені і відновлені могили воїнів УПА.

Вихідцями із села є доктор медичних наук Марук Василь Михайлович, кандидат філософських наук – Копейко Петро Михайлович.

Використана література:

Книга “Рідний край” Чугман М.В.

СкачатиСкачати:Робота до диференційованого заліку Культура рідного краю .


Схожі реферати:
  • ТВІР Любов – крізь віки Проблема кохання актуальна в усі часи. Багато поетів таких як: Франческо Петрарка, Вільям Шек
  • Однорангова операцiйна система Windows 95/98 (реферат)
  • Легка атлетика (реферат)
  • Вивчення партитури диригентом (реферат)
  • Віктор Гюго – французький романтик (реферат)
  • Пріоритетний напрям зовнішньої політики України (реферат)
  • КОНТРАКТ на виконання обов'язків (зазначити посаду) Місто " 199 р.
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА з геології і геоморфології ПЛАН Будова землі нашої планети Види екзо
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни фінанси підприємств Фактори, які впливають на організацію фінансів підприємств, порядок оформлення відкриття фінансування кап




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.045711