Реферат Шеарівці (реферат)

СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Шеарівці (реферат)

Шепарівці розташовані на лівому березі повноводної ріки Прут , яка обливає село з південно-західної до південно-східної частини протягом п’яти кілометрів. Село колись називалось Шопарівці, а пізніше Шепарівці. Загальна площа села з прилеглими до нього землями становить близько 1000 гектарів.

Шепарівці розташовані на рівнинній місцевості, через село пролягає асфальтова дорога, яка сполучає Коломию з обласним центром, а також Надвірною, Яремчею і Закарпаттям.

У центрі села на роздоріжжі 1980 р. побудовано пост ДАІ. Село межує з Кийдачем, Товмачиком, Раківчиком і колишніми німецькими поселеннями Багінебергом і Розенгеком (тепер це територія Коломиї).

Десь до другої половини 19 ст. через село тягнулась залізниця, яка сполучала Коломию з потужним млином, що належав євреєві Гольберту. Там була невеличка залізнична станція.

Через село в 14-15 століттях пролягав чумацький шлях, який сполучав південні області України з солеварнями Княждвора, Бані, а також Делятина. Трошки вище млина на Пруті був дерев’яний міст, через який переходили до Княждвора. Його зруйнували під час Першої світової війни австрійські вояки, залишки насипів дороги збереглися до наших днів.

В архівних документах 13-14 століть згадується, що на початку села, там, де пролягає дорога до сир заводу, була збудована цегельня. За цегельнею розташувалась корчма із заїжджим двором, тут була велика шопа, через болотисту місцевість обкопана глибокими ровами

До цієї шопи подорожні заганяли коней та волів і там ночували “Ночував там, де шопа і рівці”,-- говорили вони зустрічним.

Звідси пішла назва село Шепарівці яка згадується в літописі 1390р. Є також згадки про те, що через село проходили козацькі загони під проводом Семена Височана, які зруйнували Пнівський замок поблизу Надвірної та штурмували Отинійську фортецю. На краю дубового лісу, який починається в селі і сполучається з карпатським масивом лісів є чотири кургани. Літописці згадують, що тут відбулася велика битва з татаро-монгольськими завойовниками десь близько 1620р. У цьому лісі фашистські загарбники в 1941-42 рр. розстріляли понад десять тисяч євреїв, поляків та українців. За свідченням очевидців, німці обгородили дротом, розстріляли і спалили тут також 50 українських патріотів. На цьому місці 1994р. поставлено високий хрест, на плитах викарбувано імена розстріляних. Місце розстрілу євреїв – це чотири ями, які заросли чагарником і ніяк не позначені. Лише біля дороги, що веде до Івано-Франківська (приблизно за кілометр від місця розстрілу) за часів радянської влади, 1970р. встановлено пам’ятний знак „ Жертвам фашизму”.

Село має декілька кутків-- Грималівку, де зберігся дотепер єврейський млин Гольберта – Гріма. Трохи вище млина брала початок повноводна малинівка, яка протікала через село. В центрі села, біля дороги до млина, на честь скасування панщини 1848р. було збудовано капличку. Другу капличку спорудив мешканець села Федір Гальчук біля церкви 1912р. обидві каплички завалили місцеві комуністи 1970р. 1980р. викрадено останній дзвін, який 1910р. пожертвувала для церкви Розалія Моклюк. У центрі села, біля повороту на Івано-Франківськ, 1951р. за ініціативою голови колгоспу Івана Мотрука встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку.

Води малинівки обертали водяні турбіни млинів Гольберта – Гріми і Бітлера, дятьківецьких пивзаводу і паперової фабрики. Через чиї угіддя протікала млинівка, той молов у млинах безплатно і без черги. На куту Заріччя біля дерев’яного моста, який зберігся до сьогодні, є рівнина, де здавна збирався народ. Тут купалися в млинівці, фестини, маївки, петрування. На згадку про це тут стоїть високий дубовий хрест, біля нього росте смерека. Тепер Шепарівці мають 20 вулиць, які носять різні назви Т.Шевченко, Січових стрільців, І.Франка, В.Стуса, В.Стефаника, О.Кобилянської. Під час першої світової війни Княж двірський хребет та лісові масиви були опорою австрійських військ перед наступом армії царської Росії, бо внизу була повновода ріка Прут. У Шепарівському лісі стояла російська армія. Згідно переказами Княждвірських і Шепарівських селян у ній служив унтер-офіцером В.Чапаєв який пив воду з криниці Федора Терещука. Під його командуванням російське військо вплав перебралось через Прут і вигнало австрійців з вигідного плацдарму. Щось подібне було і під час Другої світової війни, коли в Шепарівському лісі була радянська армія, а за Прутом в горах – Мадяри. Під час Першої світової війни село не було зруйноване, оскільки тут близько п’яти місяців стояв фронт і люди були виселені за Коломию. Багато односельців служили в австрійській армії, а після її розпаду 1916-17років вони перейшли до куренів січових стрільців, а згодом в УГА. Серед них унтер-офіцер Василь Стефанюк (Василь Рузин), капрал Юрій Туринський, а також Ілько Гуралюк, Дмитро Грицьків, Ярослав Завадовський – син учителя сільської школи, який загинув під горою Маківкою.

Згідно з шематизмами Станіславської єпархії 1925р. у Шепарівцях було 1050,1935р. – 1070 українців греко-католиків. Були дві родини польського походження, п’ять родин євреїв, які мали склепи (каплиці). Єврей Лейзор, який мешкав у центрі села, був добрим ковалем. У нього навчилися ковальської справи Микола Терпелюк, Яків Березовський. Бідні сільські люди працювали в млинах, на пивзаводі, на пилорамі в Дятьківцях та паперовій фабриці. Євреї допомагали малоземельним селянам. У селі були бондарі – Федір Терещук і Дмитро Семи, кравець Іван Пасічний. Тепер ці промисли у нас занепали.

Згідно з архівними документами, за Польщі в селі було 150 будинків, майже 300 моргів орної землі, 70 коней. Населення в основному займалося землеробством, тільки Микола Терпелюк був добрий коваль і столяр, до того ж музикант. Він власноруч виготовив скрипку. Про якісь особливі звичаї, які побутували в селі, згадок немає, йдеться лише про фестини на Заріччю, Йорданське свячення води на млимівці. Організаторами пастирок, маланок, щедрівок були Олекса Тодорів і сім’я Слободянів. Після коляди, яка ходила від хати до хати, гроші давали на церкву, частину їх виділяли на закінчення коляди. Набувалися в старшого брата церкви Івана Венгринюка.

Сільські чоловіки взимку ходили в кожухах, сайдаках, чоботях, холошнях (штани з овечої пряжі), клапанах, жінки – в кожухах, довгих спідницях, чоботях, темних хустках. Літня одежа була саморобна – вишивана сорочка, кептарі, пояс, мешти або черевики, капелюх із соломи.

Сільська греко-католицька церква побудована жителями сила 1781р. і посвячена на честь непорочного зачатія пресвятої Діви Марії. За переказами, дідич, який володів Коршівськими лісовими масивами, дозволив вивезти з Черемхівського лісу дерево на церкву, але протягом двох днів. Люди возили дерево, розкидали його ровами попри дорогу в село. Так протягом двох днів дерево вивезли з лісу. Про майстрів, які споруджували церкву, нічого не відомо. 1929р. майстри – гуцули за кошти селян зробили ремонт церкви, підняли будівлю на цементний фундамент. Із переказів шематизмів відомо, що священниками в селі були о. Кісіль, о. Вонсуль, о. Русин, декан Коломийської греко – католицької церкви о. Гаврилів, правив до 1946 року. Відповідно до архиєрейсько рішення від 1884р. за підписом Й.Сембратовича Шепарівська церква була приєднана, як дочірна , до собору 1935р.за зразкову роботу церковний комітет нагороджений грамотою Станіславської єпархії. Добрим священником - просвітителем був о.Вонсуль, який селянам , навчав їх. Його дочка Марія Вонсуль вела в селі гурток “Союз українок “,навчала жінок грамоти ,пекти ,варити ,вишивати, шити 1924р.з ініціативи війта Василя Кострубяка і Петра Слобоняна за кошти і матеріали селян побудовано читальню “Просвіти “ . При читальні діяли культурно освітні товариства :”Союз українок” ,який нараховував більше 50 осіб ,серед них найактивнішими були Ганна Венгренюк , Катерина Стефанюк (з Венгринюків ), Марія Слободян; самоосвітній гурток , в якому брали участь більш як двадцять юнаків, керівником якого був Михайло Слободян (30-і роки 20 ст. ).

Було організовано церковний хор, його керівником став Микола Прокопчук, допомагав йому Ілько Каленюк. Він керував драматичним гуртком при читальні “Просвіті “ , де ставили п’єси “ Назар Стодоля “ , “ Степовий гість “ , “ Наталка Полтавка “.

В селі діяли товариства “ Відродження “ (активними діячами були : Петро Слободян , Іван Мотрук , Іван Заєць , Олекса Тодорів , Михайло Слободян ) і товариство “ Пласт “ , яке організував і проводив вишкіл молоді колишній січовий стрілець Василь Стефанюк. Вишкіл молоді проводився на кутку Заріччя. Найбільше в селі розповсюджені прізвища Стефанюків , Венгренюків, Гальчуків. Недалеко від читальні 1941р. була висипана символічна могила яку 1948р зрівняли з землею.

Одно класову школу було відкрито на при кінці 17ст. – десь близько 1795р. Вона мала дві кімнати , була під солом’яною стріхою, розміщувалась на проти сучасної школи (через вулицю ) на городах

Тепер там стоїть липа , яка виросла з кореня колишнього дерева. Першими вчителями були дяки Михайло Слободян і Пилип Слободян, який подарував під кладовище біля церкви 2 морги землі. В середині 19ст. було організовано докласову школу і десь близько 1880р. – запроваджено українську як предмет рідної мови.

Першою вчителькою рідної мови була Ольга Витвицька , скоро перейшла до Сопова. Після неї був Андрухович , який також через кілька років перейшов у Кийданч , на його місце прийшов з Товмачика Михайлов. Ця школа десь наприкінці ХІХ ст. згоріла. 1905 р. на кошти селян і церкви побудували нову цегляну школу ( зберігся відповідний напис на фундаменті старого приміщення школи ). Тут було 4 кімнати для вчителів і дві кімнати класні. Сюди прийшов управитель школи Йосип Завадовський , який працював аж до смерті і похований на Шепарівському кладовищі. Тут же поховані священик Вонсуль і його дочка Марія. Держава оплачувала учителів, а громада утримувала в порядку приміщення, опалювала, ремонтувала, обробляла грунт. До цієї школи 1958 р. добудовано ще дві класні кімнати , реконструйовано старі і створено вісім класних кімнат, школа перейшла на однозмінне навчання. 1972 р. добудовано ще вісім класних кімнат , спортивний зал, створено шкільну їдальню , кухню, майстерню, учительську кімнату, кабінет директора, просторе фойє. Це все зробив господарським методом директор школи Василь Заєць. Ініціатором будови був завідуючий районо Л. І. Юрчишин, помічниками директора школи на будівництві – голова про спілкового комітету М. П. Гаврилюк та П. І. Данищук.

1949р. у селі силоміць було організовано колгосп з назвою “Червоне Прикарпаття”. Кантора знаходилась в будинку Катерини Ткачук. 1956 р. його приєднано до колгоспу І. М. Чапаєва (с. Раківчик ), як неперспективний, тоді ж з’єднали сільські Ради (з центром у с. Раківчику). 1960 р. цей колгосп перейменовано на “Прогрес” , а 1991р. утворили спілку селян ім. Лесі Українки .

1991р. у селі нараховувалось 1500 жителів. Тоді село поділилась на дві конфесійні громади – УАПЦ і УТКЦ. У селі виникла незгода, занепала культура.

Тепер у шепарівцях 70 осіб з вищою освітою, вся молодь має середню і середню спеціальну освіту. Нараховується 50 легкових автомобілів.

У селі діяла підпільна організація ОУН, створена 1936-37 років. Вона об’єднувала майже 70 мешканців довколишніх сіл – Товмачика, Іванівців, Раківчика, Лісної Слобідки, Лісного Хліби чина. Її остаточний керівник не відомий, є лише відомості, що активним діячем був студент Коломийської гімназії Василь Іванович Венгренюк, 1991 року народження. 1940 р. НКВД забрала його з гімназій і у Станіславській в’язниці розстріляли. Відзначився його брат Дмитро Венгренюк, 1914 року народження. Він був підрайоновим ОУН, може і керівником (“Коломия і Коломийщина” (Філадельфія) згадує про його). В 1940-44 роках боївка під його керівництвом проводила підривні роботи. Він організував збір зброї з лінії фронту, яку передавав сотні Спартака. Зненацька був спійманий 1944 р., сидів у Снятинській в’язниці. Тут трійкою був засуджений на кару смерті (є свідок , Лесь Бабійчук з Раківчика , який провів з ним останню ніч у тюремній камері). Активним помічником Дмитра Венгренюка був Федір Мортук, референт районного проводу (псевдо “Піркова”), який загинув 1946 р. у селі були люди, які боролись за самостійність України і загинули за її волю: Михайло Григорчук, 1905р. народження , висліджений групою стрибків загинув із сином Зіновієм біля хати Михайла Каратника на Резен гаку; Адам Козубяк , 1924р. народження, Ярослав Грицьків, 1928р. народження. Активною діячкою була також кур’єр-санітарка, яка пройшла курс санітарок у Слободі Рунгурській, організовані проводом УПА – Софія Іванівна Венгринюк, 1932р. народження. Її було схоплено в Княж дворі, засуджено і вислано в Сибір на 10 років. На територій села загинуло від рук НКВД і стрибків чотири воїни УПА, місця загибелі не позначені.

На відзначення 600- річчя села 23 грудня 1989 р. на зборах селян було вирішено висипати символічну могилу пам’яті загиблим за волю України – воїнам УПА та січовим стрільцям. У підніжжі могили встановили капсули із землею з Янівської могили січовим стрільцям м. Львова, з могили Дем’янового лозу м. Івано-Франківська. Біля могили , на місць зруйнованої каплички поставили нову, яку вимурував в’язень московських концтаборів Лесь Сметанюк. Капличка присвячена першій річниці незалежності України, її освятив отець декан Петро Чиборак, цього ж дня була освячена і символічна могила.

На ллітургію присвячену 600-им роковинам села прибули парафіяни довколишніх сіл. Відзначення 600-річчя села та освячення могили і каплички організували осередок товариства української мови (голова Мирослав Іванишин) і голова сільської Ради народних депутатів Дмитро Борук.

У центрі села на шкільному футбольному полі розмістили сцену. Тут гуртки художньої самодіяльності навколишніх сіл ставили свої концерти. На святі були трембітарі з Космача, своє мистецтво показали хористи Тисменицького, Галицького, Надвірнянського районів. Зведений хор сіл Раківчика і Шепарівців (керівники Микола Кобилянський та Василь Павлюк) уперше на шепарівській землі виконали гім “Ще не вмерла Україна”. Під оплески учні дитячої музичної школи №1 під орудою жителя села Петра Терпелюка виконали музику “Ще не вмерла Україна”, сюїту “Гуцулія” та інші твори.

На святі були організовані виставки творів мистецтва: вишивальниці Євгенії Геник з Березова, твори живопису художниці Анастасії Терпелюк.

На пам’ять про відзначення 600-річчя заснування Шепарівців у центрі села біля могили і каплички встановлено великий знак, який виготовили сільські художники В. Рогович та В.Петрик.

Автор Михайло Гаврилюк при написанні статті скористався матеріалами архівів Івано-Франківська і Львова, а також переказами старожителів села Миколи Грицькова (народився 1880р.) , Ганни Грицьків (1900р.) , Михайла Моська (1910р.) і інших мешканців Шепарівців.

СкачатиСкачати:Шеарівці (реферат)


Схожі реферати:
  • Контрольна робота з дисципліни: Основи транспортних перевезень План Вступ Характеристика видів вантажів. Автоматизо
  • Формування екологічної культури (реферат)
  • Професійна підготовка учителів у країнах Зх.Європи: відмінність і спільність (реферат)
  • Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики Згідно положення Закону України Про банки і банківську діяльні
  • Добре iм'я - найкраще багатство Я часто чув вислови: "Не посором свого iменi", "Гiдно збережи своє iм'я", "Щоб i пляма н
  • Кіно ХХ століття Однієї з відмітних рис культури XX в. є розширення сфер її впливу на людей через засоб
  • Предмет, мета і зміст курсу (реферат)
  • ј ЅВЇАЙё№ДЅЇИЙЖ№ "ЭmЫ/puЦаЭsЬЭnЫ/1261540/ЭmХЫЩ001.ЮpЫ" Р* Б№Ж"№єГЖБAИЅВ№И јј Кальченко Н.Т. - керівник уряду УРСР (1954-1961) (1906 1989)
  • Філософія світоглядне знання Філософія завжди відігравала важливу роль у житті людини, визначенні її статусу, формуванні світогляду, виробленні
  • Реферат з педагогіки Тема уроку. Леся Українка геніальна донька українського народу. Мета. Збагатити знання учнів про Лесю Українку, під




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.033709