Реферат Власність у системі економічних відносин (курсова)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Власність у системі економічних відносин (курсова)

Курсова робота

На тему:Власність у системі економічних відносин

План:

1.Вступ.

2.Власність як економічна категорія.

3.Проблема трансформації відносин власності в Україні.

4.Висновки.

Людське суспільство – категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності.

Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи.Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – решт соціальну структуру суспільства.

Власність як економічне відношення формується ще на початку становлення людського суспільства. На привласненні різноманітних об’єктів власності грунтуються всі найважливіші форми примусу до праці.Так, наприклад, за античного засобу виробництва примус засновувався на праві власності на раба – безпосереднього виробника, при азіатському способі виробництва – на праві власності на землю, а в період феодалізму – на праві власності на землю і людину одночасно. Але всі вищенаведені методи примусу до праці мають позаекономічний характер, економічний же примус до праці грунтується на власності на капітал і на умови виробництва.Таким чином в розвиненій системі економічних відносин власність відображає найглибинніші зв’язки та взаємозалежності, тобто складає сутність економічного буття.

Проблема дослідження відносин власності як економічної категорії є центральною проблемою багатьох економічних наук, зокрема політекономії та економічної теорії.Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених – економістів.Ці проблеми вже не одне десятиліття є об’ктом теоретичних сперечань і дискусій, що свідчить про актуальність даної теми на будь-якому етапі розвитку людської цивілізації. Так, одне з перших визначень власності з’явилося ще у 5 столітті в Кодексі імператора Юстініана, де власність розглядається як право володіння, використання та розпорядження майном.Вивченням власності займалися і класики економічної теорії, зокрема Карл Маркс, який при трактуванні власності підкреслював домінування економічної природи власності над її юридичною формою, а також вбачав у них перш за все відносини між людьми на відміну від відношення людини до речі.До вивчення цієї категорії зверталися і неоінституціонилісти.Однією є найбільш видатних теорій цього напрямку є економічна теорія прав власності, розробкою якої займалися такі відомі американські економісти як Р.Коуз та А.Алчіан.У подальшій розробці цієї теорії активну участь приймали І.Баруель, Д.Норт, Р.Познер та інші.Особливість цієї “універсальної метатеорії” полягає в тому, що при тлумаченні власності вони оперують не економічним поняттям власності, а використовують термін “право власності”, тобто власністю є не речі і ресурси самі по собі, а комплекс прав на їх використання (право володіння, використання, управління, право на отримання доходу, відчудження, споживання та знищення блага, а також на передачу його у спадок та захист від пошкодження з боку зовнішнього середовища).

Що ж стосується України, то за умов переходу до ринкової економіки неможливо не зачепити власності, саме тому радикальна реформа відносин власності є базовою проблемою сучасних перетворень в українській економіці.Це знову-таки зумовлено тим, що відносини власності складають підвалини будь-якої економічної системи, тому вже встановлені в Україні відносини власності, що складали основу адміністративно-командної системи господарювання не можуть залишитися без змін, бо в противному випадку станослення системи ринкових відносин буде приречене на невдачу, оскільки головною умовою функціонування ринкової економіки є плюралізм форм власності.

Що ж таке власність?В системі економічних відносин це поняття завжди асоціюється з певними благами, речами або продуктами інтелектуальної діяльності.Але насправді ресурси або речі самі по собі не є власністю.Наприклад, в доісторичну добу земля, рослинний і тваринний світ не перебували у чиїйсь власності.Лише пізніше, коли люди почали привласнювати елементи природи і продукти праці, речі стали власністю, тому що люди почали вступати між собою в економічні відносини з приводу їх привласнення і використання.Тому головним у відносинах власності є не те, що привласнюється, а те, ким і як воно привласнюється.

Що ж стосується вивчення власності як економічної категорії, то різні економічні школи трактують її по-різному.Наприклад, Західні вбачали у власності лише відношення людини до речі, тобто відносини власності розглядалися як відображення взаємодії власника з його майном, його розпорядженням та використанням.Зточки зору Марксистської теорії власність як економічна категорія виражає відношення привласнення або відчудження засобів виробництва і створюваних за їх допомогою матеріальних благ у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.Тут акцентується увага на тому, що сам факт належності матеріальних благ суб’єкту повинен визнавати не тільки він сам, а й інші суб’єкти, тому виникає право власності як суспільне відношення.Згідно цієї теорії власність існує незалежно від волі і свідомості людей.Ще в законах Солона (594 рік до н.е.) і Кліофена (509 рік до н.е.) зазначалося, що закони не створюють відносин власності, а лише закріплюють відносини, що склалися у суспільстві. Головним у законі власності є привласнення, тобто відчудження об’єкта власності суб’єктом від інших суб’єктів. Вивчаючи категорію привласнення можна виділити привласнення через працю і, врешті-решт як акт, що здійснюється у процесі виробництва. Власність пов’язана з такими поняттями як володіння, використання і розпорядження.

Володіння – це, так би мовити, неповне або часткове привласнення. Власником є володар засобів виробництва, тобто привласнення передбачає наявність двох сторін відносин власності – суб’єктів і об’єктів привласнення.В якості суб’єктів привласнення виступають фізичні та юридичні особи, об’єктами ж є ресурси, виробниче обладнання, фінансові кошти, об’єкти інтелектуальної власності і.т.д.Привласнення завжди передбачає збільшення власності, у противному випадку власність втрачає свій економічний сенс.Основними формами зюільшення власності є прибутки, доходи, дивіденди і рента.Іншою стороною привласнення виступає відчудження – процес передачі власності іншій юридичній чи фізичній особі, перерозподіл її між класами і навіть допускає фізичне її знищення.Так, зараї відбувається знищення власності ВПК, а внаслідок аварії на ЧАЕС знищені величезні об’єкти державної власності, виведені з експлуатації значні площі сільськогосподарських угідь.

Використання – це застосування речі в залежності від її призначення.Використання є формою реалізації володіння, його функцією.Воно означає вилучення з об’єктів власності їх корисних властивостей з метою виробництва матеріальних благ та надання послуг.У кінцевому рахунку використання передбачає споживання речей або виготовлених з них виробів.

Розпорядження – це прийняття власником чи іншими особами рішень з приводу функціонування об’єкта власності, засноване на праві підприємця передавати майно у межах, визначених власником.Розпоряджатися об’єктами власності може лише реальний власник, який має на них юридичне право.На свій розсуд він може продати власність, здати її в оренду, подарувати її або віддати у спадок і.т.д. Інші особи зробити цього не можуть. У зв’язку з цим важливо відмітити, що підприємець в ринковій економіці може і не бути власником, але обов’язково повинен мати право володіння, використання і розпорядження.

Таким чином складовими елементами власності є володіння, використання і розпорядження. Розпорядження визначається використанням, використання визначається володінням, а останнє в свою чергу визначається формами власності.

Іншим важливим чинником у змісті власності, згідно Марксистської теорії,є відносини власності на засоби виробництва, оскільки саме вони визначають мету, характер виробництва, його соціально – економічну структуру, а також взаємовідносини між класами і різними соціальними групами.

Відомо, що розвиток суспільного виробництва проходить чотири ступеня “доіндустріальний”, “індустріальний”, “постіндустріальний” і “інформаційний”, і в кожному з цих ступенів власність відіграє якусь певну роль.Наприклад, доіндустріальний ступень суспільного виробництва(первісно-общинний), раборвласницький лад а, епоха феодалізму характеризується використанням ручної праці рабів та ремесловим виробництвом. Звісно. За таких умов власність на засоби виробництва не відігравала економічного верховенства власника даних засобів виробництва,Головна роль у процесі виробництва належала робітнику – він був головною цінністю в економічному плані.Саме тому доіндустріальне суспільство характеризується насильницьким перерозподілом результатів суспільного виробництва, а роль власності на засоби виробництва не була вирішальним фактором доіндустріального суспільства.Цю роль вона набула лише в індустріальному процесі, коли лише власник засобів виробництва може бути визначальним економічним суб’єктом суспільного виробництва, а робітник, тобто робоча сила, як вважав К.Маркс, знаходився у підкоренні капіталу.

Що ж стосується постіндустріального суспільства, що характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, а також впровадженням досягнень НТР безпосередньо у виробництво, людина знову стоїть над засобами виробництва, тобто ефективність суспільного виробництва визначається не тезнічними даними машини, а особистими якостями і здібностями робітника. Тобто соціальне значення власності на засоби виробництва зменшується на користь робітника, тому що вдосконалені засоби виробництва вимагають не фізичного, а інтелектуального втручання людини. Тепер робітник виводиться із процесу виробництва і стоїть над ним. Змінюється також мотивація до праці – тепер домінантну роль відіграють не матеріальні потеми, а духовні. Варто зазначити, що зараз відбувається процес становлення нового типу суспільства – інформаційного. Основною рушійною силою у процесі виробництва в ньому займає інформація, тому одним із найголовніших типів власності стає інптелектуальна.

Підсумовуючи усе сказане вище, можна зпробити висновок, що роль власності на засоби виробництва в історії суспільства об’єктивно змінювалася. Вона напряму залежить від ролі самих засобів виробництва у процесі виробництва, тобто найбібьше значення вони мають в індустріальному суспільстві, а найменше – в інформаційному. Зараз у суспільстві домінуючими є суб’єктно-суб’єктні відносини, тобто такі, що складаються між людьми з приводу привласнення факторів виробництва і виробленого продукту, а не суб’єктно – об’єктно, з якими пов’язується інтерес на володіння засобами виробництва.Історична тенденція розвитку еволюції відносин власності полягає в тому, що зміст власності як відношення власник-невласник витісняється більш обширинм поняттям – повний власник – неповний власник.

Як уже зазначалося вище, власність – категорія многогранна, тобто її можна назвати і історичною категорією, бо в процесі розвитку цивілізації змінювалися і відносини власності, приймаючи найрізноманітніші форми, види і типи.

Тип власності – це найбільш фундаментальне її утворення, що складається залежно від її суб’єктів (суспільство в цілому, трудовий колектив, особистість.

Взагалі можна виділити два типи власності: приватну і суспільну, кожна з яких має кілька форм.

Форми власності – це її відносини в рамках її типів, тобто складові елементи, структура типів власності.

Приватній власності належить величезна роль у формуванні ринкової економіки.Вона є основою становлення економічно незадежного підприємця – основного суб’єкта ринкової економіки.Історично термін “приватна власність” виник, щоб відокремити державне майно від іношого майна, тому вважалося, що все недержавне є приватним.У зв’язку з цим у Західній економічній теорії і практиці закріпилось уявлення, що під приватною власністю розуміється будь-яка недержавна форма власності.Держава виступає як представник всього суспільства, а решта суб’єктів власності є лише його частиною, тому їх і можна вважати володарями приватної власності.але це не означає, що приватна власність нічим не обмежена – в дійсності господар приватної власності має право здійснювати над об’єктом власності все, що йому заманеться, тобто має право чинити над ним будь-які операції, бо існує одне “але”: його дії не повинні втручатися у сферу приватної власності будь-яких інших осіб.

При приватній власності власником майна, ресурсів або факторів виробництва є одна особа або сім’я.І лише приватна особа має право на володіння, розпорядження і використання об’єкта власності і отримання від нього доходу.До об’єктів приватної власності відносять житлові будинки і квартири, грошові кошти, цінні папери, підприємства і інше майно.Приватна власнісь створюється і помножується за рахунок пеідприємницької діяльності, ведення власного господарства, отримання доходів від коштів, вкладених у акції, облігації, кредитні установи.Характерною ознакою приватної власності є передача майна у спадок.

За характером накопичення виділяють дві форми приватної власності: трудову і нетрудову,в рамках яких, в свою чергу, існують свої специфічні форми.Трудова власність формується за рахунок заробітної плати, підприємницької діяльності, доходів від вкладів у акції або облігації, тобто власність на створений продукт виникає як результат праці її господаря.Трудова власність формується на базі першого закону власності, тобто за натурального і простого товарного виробництва. Привласнення тут відбувається або безпосередньбо через працю, або через обмін продуктами своєї праці на ринку.

Нетрудова власність має найрізноманітніші джерела формування: законну і незаконну, легальну і нелегальну. Нетрудова власність формується із трудової відповідно другого закону привласнення, де товарний обіг є початковим способом привласнення, яке здійснбється тут через інші форми – товарний обіг і розподіл доходів. Наприклад, головним джерелом приватної власності, що зараз формується у країнах СНД, виступає хабарництво, корупція, приватизація дердавної власності, тіньова економіка, а також підприємницька діяльність.Приватна власність формується у процесі поділу праці, розвитку продуктивних сил і організаційно-трудових відносин, що обумовлює виникнення рінинх форм виробництва в інтересах певних кіл.Відомо, що передуюча капіталізму рабовласницбка і феодальна власність також виступала приватною формою власності. однак робітник юридично залежав від свого господаря. При капіталізмі ж робітник відокремлюється від засобів виробництва і є юридично вільним.

Початкова стадія розвитку капіталізму характеризувалась домінуванням індивідуальної приватної власності. Це було пов’язано з тим, що масштаби виробництва були порівняно невеликими.І тільки після того, коли машини самі почали виробляти машини, посилився процес концентрації виробництва і зросли його масштаби.Це призвело до утворення монополій і монополістичних союзів у промисловості.Таким чином індивідуальна приватна власність перетворюється на монополістичну. Окрім індивідуальної та монополістичної приватної власності існує також партнерська приватна власність, що є перехідною формою до кооперації.

Що ж можна віднести до об’єктів приватної власності? Перш за все це домашні господарства (виробляють продукцію і надають послуги для власних потреб), легальні приватні підприємства (до них відносять підприємства будь-якого розміру – від індивідуального кустарного виробництва до крупних виробничих одиниць), нелегальні приватні підприємства (виробляють товари і надають послуги без спеціального дозволу влади, тобто виступають структурною одиницею тіньової економіки), будб-який вид використання приватного майна або особистих заощаджень (здача в оренду приміщень, грошові операції між приватними особами і т.д.).

Для існування приватної власності необхідне виконання чотирьох умов:

  1. Наявність повної свободи започаткування підприємства і початку будь-якої виробничої діяльності;
  2. Гарантування законами виконання договірних зобов’язань (у разі порушення укладеного договору потерпілий має право звернутися до суду і притягти порушника до виконання його зобов’язань);
  3. Абсолютна безпечність приватної власності (недоторканість її об’єктів повинна гарантуватися законодавчо);
  4. Стимулювання приватних капіталовкладень.

Суспільна власність являє собою різновид приватної власності, за якої суб’єктом власності виступає держава або колектив людей, тобто суспільна власність означає суспільне привласнення засобів і результатів виробництва.Вона влючає дві форми власності: державну і колективну.

Колективна власність – це така форма власності, за якої права власника на майно здійснює колектив людей, які спільно володіють даним об’єктом власності.У свою чергу колективна власність має кілька видів.У країнах СНД ними є орендна, кооперативна, акціонерна власність, власність господарських товариств і асоціацій, а також суспільних організацій і об’єднань.

Кооперативна власність є надбанням усіх членів кооперативу, які поєднали свою працю і кошти для здійснення суспільної діяльності.Власність виникає через внески її членів, а також шляхом отримання доходів від реалізації продукції.Розподіл доходу відбувається згідно з паєвою долею членів кооперативу.

Орендна власність виникає як результат оренди трудовим колективом майна державного підприємства.На умовах користування і розпорядження ним протягом певного часу.Орендатор отримує тимчасові права власника, за що і вносить орендну плату, але юридично власником майна залишається орендодавець.Але якщо орендна власність формується врезультаті оренди майна приватною особою, то вона не відноситься до колективної форми власності.

Акціонерна власність – поширений у ринковій економіці різновид колективної власності.Вона формується ірезультаті випуску акцій і їх продажу засносникам або всім бажаючим або усім бажаючим.Об’єктом власності є або фінансовий капітал, або інше майно. Власність суспільних об’єднань і релігійних організацій формується за рахунок власних коштів, пожертувань громадян або шляхом передачі державою свого майна.Об’єктами даного виду власності є споруди, будинки, грошові кошти, установи і підприємства, сторені за власний рахунок, а також грошові кошти. Суб’єктами виступають церква, спортивні організації, профспілки та інші.

Народна власність в результаті переходу майна державного підприємства до трудового колективу або викупу орендованого майна. Вона може існувати в рнізних формах, залежно від джерел викупу. Якщо,наприклад, джерелом був прибуток, то формується неподільна власність трудового колективу.Якщо ж власність була викуплена за рахунок особистих коштів робітників, то формується пайова власність і кожен з робітників одержує певний відсоток з прибутку, який визначається розміром його паю.

Становлення державної форми власності відбувалося на базі феодальної державної власності.У сучасному світі немає жодної країни, де б держава активно не займалась господарською діяльністю.Державна форма власності застосовується у тих сферах економіки, у яких об’єктивно існує велика потреба у прямому централізованому управлінні та вкладенні державних інвестицій.Державна форма власності виникає також і врезультаті необхідності державної допомоги для санації збанкрутілих недержавних підприємств, тобто відбувається процес націоналізації фактично збиткових підприємств.


СкачатиСкачати:Власність у системі економічних відносин (курсова)


Схожі реферати:
  • Алкоголізм (реферат)
  • Світ на початку ХХ ст. (реферат)
  • Методика вивчення фонетики і графіки (реферат)
  • РЕФЕРАТ на тему: Взаємозв язок споживання і заощадження ПЛАН ВСТУП 1. ТЕОРІЯ ЖИТТ@ВОГО ЦИКЛУ СПОЖИВАННЯ І ЗАОЩАДЖЕННЯ 2.
  • Діалектика суб'єкта і об'єкта пізнання. Пізнання і практика Як бачимо, пізнання це історично акумульований процес відображення об'єктивної ре
  • Формування інфраструктури фінансового ринку Інфраструктура фінансового ринку це складова фінансової діяльності ринкової економіки, яка ство
  • Історія формування та еволюція екологічної думки(реферат)
  • Колумбія (реферат)
  • Сучасний погляд на педагогічну та психологічну науку (реферат)
  • РЕФЕРАТ на тему: Вакцинотерапія Досягнення сучасної мікробіології, імунології , та інших наук дають змогу глибше пізнати основи розвитку патології і захисних




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.047167