Реферат Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку (курсова)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становленн

Курсова робота з економічної теорії

Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становлення, етапи розвитку

Зміст

Світове господарство, його сутність, об'єктивні основи формування та особливості розвитку

........3

Основні форми і методи співробітництва країн з різним рівнем розвитку

........10

Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство

........24

Світове господарство, його сутність, об'єктив­ні основи формування та особливості розвитку

На початку XXI ст. окреслився якісно новий рі­вень розвитку продуктивних сил, особливості яких зумовлені постіндустріальними або інформаційними технологіями виробництва і відповідними їм виробни­чими відносинами, а також відносинами інтелектуаль­ної власності. Але різноманітні форми суспільного та економічного розвитку, розмаїття і взаємозалежність країн світу на основі об'єктивних економічних проце­сів і законів збережуться, очевидно, ще надовго.

Зародження і формування стабільних економічних відносин між державами і господарюючими суб'єкта­ми різних країн, інтернаціоналізація господарських зв'язків — це об'єктивна історична тенденція розвит­ку продуктивних сил зумовлена міжнародним поді­лом праці (МПП), неможливістю національної еконо­міки забезпечити виробничі та інші потреби країни лише за рахунок власних ресурсів, сил і чинників. Тенденція до утворення світового господарства, інтер­націоналізації економіки поступово охоплює всі краї­ни світу незалежно від рівня розвитку, а загальною необхідною та достатньою передумовою цих процесів є перехід до індустріальної стадії розвитку продуктив­них сил — до великого машинного виробництва, яко­му стають «тісними» та «вузькими» національні межі.

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансо­вих та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єдна­них міжнародним поділом праці, й відповідна система міжна­родних економічних відносин.

У своєму розвитку світове господарство пройшло кілька етапів.

  1. Доіндустріальна стадія виробництва — кінець XVII ст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням між­ народної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.
  2. Початок XVIII — середина XIX ст. Характери­зується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого досягнення капіталізму.
  3. Кінець XIX — початок XX ст. Саме в цей пері­од завершилося формування світової системи госпо­дарства на основі великого машинного виробництва.
  4. Кінець 20-х — середина 80-х років XX ст. Після
    Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з па­дінням колоніальної системи. Світова економіка роз­кололася на дві основні системи — соціалістичну та ка­піталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної за­лежності. У цей період ринкова економіка суттєво тран­сформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно ут­верджувалась змішана економіка. Ринкову систему сві­тового господарства в середині 80-х років XX ст. утво­рювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індус­тріальне розвинутих.

5. Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. Визна­чальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-еко­номічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування сві­тового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відок­ремлення більшості країн Східної Європи від соціаліс­тичної системи господарювання, ліквідація Ради еконо­мічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кіль­кість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

На розвиток світового господарства виливають такі чинники:

  • розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;
  • зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;
  • поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;
  • високий рівень інтенсифікації міжнародного ру­ху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;
  • інтернаціоналізація виробництва і капіталу;
  • формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;
  • вирішення глобальних проблем тощо.

Рис. 5.1. Схема сучасних тенденцій розвитку світового господарства

Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва. Основ­ним її чинником став перехід розвинутих країн у 60— 80-ті роки XX ст. на нову високотехнологічну базу з пе­реважанням інформаційних технологій. Це спричинило бурхливу інтернаціоналізацію відтворювальних проце­сів у обох галузях - інтеграційній (через зближення, взаємопристосування національних господарств) і тран­снаціональній (через створення міжнаціональних ви­робничих комплексів).

Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний історичний процес налагодження міжнаціональних формувань і стійких виробничих зв'язків між різними країнами, зумовлений роз­витком міжнародного поділу праці, виробничою і науково-технічною спеціалізацією і кооперацією, внаслідок чого виробничий процес в окремо взятій країні стає частиною процесу, що відбувається в інтернаціональному або світово­му масштабах.

Інтернаціоналізація відображає вихід відтворювального процесу за межі національних кордонів і стає частиною процесу, який відбувається в межах інтерна­ціонального або світового рівня. Така об'єктивна істо­рична тенденція охоплює всі країни незалежно від соціально-економічної системи чи рівня розвитку.

Передумови інтернаціоналізації господарських зв'язків виникли в період переходу до великого ма­шинного виробництва. НТП є найдієвішим чинником інтернаціоналізації економіки, яка набуває нових рис, пов'язаних з переходом від переважно зовнішньотор­гових зв'язків до міжнародного науково-технічного і виробничого співробітництва.

Інтернаціоналізація виробництва зумовлює необ­хідність утворення відповідних організаційних форм, які дають змогу долати перепони, породжува­ні державними кордонами. Найважливішою стала економічна інтеграція, яка є певним міждержавним економічним об'єднанням, створеним відповідно до спеціальних угод. У межах території країн-учасниць вона охоплює певні види господарської діяльності на особливих умовах порівняно з іншими країнами (рис. 5.1).

Міжнародна економічна інтеграція — процес зрощення, об'єднання економік різних країн на основі розвитку та по­глиблення стійких взаємозв'язків у виробництві і розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях на­ціональних господарств.

Основними формами економічної інтеграції є: пре­ференційні (лат. preferentis — перевага) торговельні угоди, зона вільної торгівлі, митний союз, загальний ринок, економічний та валютний союзи і політичний союз.

Між учасниками цього процесу здійснюється глиб­ший поділ праці, ведеться інтенсивніший обмін това­рами, послугами, капіталами і робочою силою.

Основними чинниками інтеграції є:

  • близькість рівнів економічного розвитку і рівня ринкової зрілості країн, що інтегруються;
  • географічна близькість, наявність спільного кор­дону і тісних економічних зв'язків, сформованих історично;
  • спільність економічних та інших проблем, які постають перед країнами у певних галузях (фінансів, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо);
  • демонстраційний ефект і економічні зрушення.

У різних регіонах світу сформувалося кілька десят­ків інтеграційних об'єднань. Вони суттєво відрізняють­ся характером відносин, організаційними формами, результатами господарської діяльності. Одне з них — Європейський Союз (ЄС), основи якого в 1957 р. сфор­мували шість західноєвропейських країн (Бельгія, Іта­лія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція). З часом ЄС розширювався завдяки залученню нових держав, те­пер до нього входять 15 країн (Англія, Ірландія, Фран­ція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Греція, Данія, Австрія, Шве­ція, Фінляндія). Найближчим часом передбачається вступ ще шести країн (Угорщини, Польщі, Чехії, Сло­венії, Естонії, Кіпру). З моменту утворення ЄС пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, є сильним і динамічним економічним об'єднанням, яке в 1,4 раза перевищує чисельність населення США (291 млн. осіб) і володіє майже таким самим економічним потенціа­лом (20% потенціалу світової економіки). Одночасно із збільшенням кількісного складу в ЄС відбувається поглиблення інтеграційних процесів. На першому за­сіданні 1999 р. у Брюсселі керівними органами ЄС бу­ла опрацьована спеціальна стратегія відносин з Укра­їною, яка прагне отримати статус асоційованого члена ЄС. У межах ЄС забезпечено вільне пересування това­рів і всіх чинників виробництва, єдину зовнішньотор­говельну політику на основі загального митного тари­фу, єдину політику в галузях сільського господарства, енергетики, транспорту тощо. З 1 січня 1999 року більшість країн ЄС перейшла до єдиної валюти (евро) у безготівкових розрахунках. З розвитком валютної інтеграції та створенням єдиного центрального банку (ЄЦБ) країни ЄС з 1 січня 2002 року перейшли до цієї валюти у готівкових операціях. Для управління СС утворено міждержавні представницькі, виконавчі та судові органи, наділені наднаціональними повнова­женнями, не залежними від національних урядів.

Серед інших інтеграційних об'єднань слід виділити: в розвинутих країнах — НАФТА (Північна Америка), н країнах, що розвиваються, — МЕРКОСУР в Латинській Америці, в країнах з перехідною економікою — СНД на території колишнього СРСР, АТЕС — Азіатсько-Тихо-океанський регіон. Регіональні об'єднання сприяють глибшим, взаємопроникаючим економічним зв'язкам національних економік різних країн.

У деяких регіонах світу утворюються торгові бло­ки, функціонують організації з втілення спільних про­ектів. Особливо активно останнім часом діють валют­ні союзи. Координувати економічну політику в межах обсягів виробництва відповідних товарів і встановлен­ня цін покликані такі асоціації, як ОПЕК, Євроатом тощо. Ці асоціації беруть участь у розробці договорів, їх можливості залежать від особливостей поточної фа­зи відтворення у світовому господарстві, кон'юнктур­них коливань, а також від політики торгово-промисло­вих корпорацій, які монополізують ринок або ціну.

Майже всі інтеграційні об'єднання, які виникають і розвиваються в нинішній світовій економіці, вирішу­ють схожі завдання, сутність яких зводиться до вико­ристання переваг масштабної економіки, утворення сприятливого зовнішньополітичного середовища, вирі­шення проблем торговельної політики, максимального сприяння структурній перебудові економіки, під­тримки молодих галузей і забезпечення необхідних умов для створення нових.

Крім того, економічне зближення країн в регіональ­них межах створює сприятливі умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, певною мірою захища­ючи їх від конкуренції з боку фірм третіх країн.

Інтеграційна взаємодія дає змогу країнам-учасницям разом вирішувати найбільш гострі соціальні проб­леми (вирівнювання умов розвитку найбільш відсталих регіонів, пом'якшення становища на ринку праці), про водити науково-технічну політику. Проте взаємодія на­ціональних господарств здійснюється з різною інтенсив­ністю, в різних масштабах.

Основою інтернаціоналізації та інтеграції націо­нальних господарств є міжнародний поділ праці (МПП).

Міжнародний поділ праці — вищий ступінь суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації національних економік з виробництва товарів і послуг відповідно до особ­ливостей природних, соціально-економічних та інших, умов виробництва в різних країнах, тобто міжнародний розподіл виробництва, що зумовлює і передбачає необхідність обміну результатами діяльності.

Усі країни світу тією чи іншою мірою беруть участь в МПП, його поглиблення диктується розвитком про­дуктивних сил, які зазнають впливу науково-технічної революції. Участь в МПП забезпечує країнам додатко­вий економічний ефект, що дає змогу їм більш повно і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.

Міжнародний поділ праці має власну внутрішню структуру і відповідні методи розвитку. Основними рисами МПП є міжнародна спеціалізація і міжнарод­на кооперація виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ). Розвивається за двома напрямами — виробничим і те­риторіальним.

У свою чергу, виробничий напрям поділяється на:

  • міжгалузеву спеціалізацію;
  • внутрігалузеву спеціалізацію;

—спеціалізацію окремих підприємств.
Територіальна МСВ охоплює спеціалізацію з виробництва окремих товарів їх частин для ринку:

  • окремих країн;
  • групи країн;
  • регіонів.

Основними формами МСВ є:

  • предметна (виробництво готових виробів) спеціалізація;
  • подетальна (виробництво частин і компонентів
    виробів) спеціалізація;
  • технологічна або стадійна спеціалізація.

Найбільше поширення серед видів предметної спе­ціалізації в світогосподарських зв'язках отримала спе­ціалізація з виробництва готової продукції.

Особливу роль у поглибленні та прискоренні вироб­ничої спеціалізації різних країн відіграв індустріальний етап розвитку національних економік. Промислова ре­волюція у XIX ст. здійснила переворот у галузевому розподілі праці, сприяла спеціалізації виробництва на основі технічного прогресу, стимулювала розвиток пред­метної (або міжгалузевої) спеціалізації, зорієнтованої на виготовлення окремих видів промислових виробів.

Подальший розвиток МПП втілено у переході від предметної (міжгалузевої) до подетальної (внутрігалу­зевої) спеціалізації. В її межах підприємства, розта­шовані на території певної країни, стають ланками міжнародного поділу праці в процесі виробництва то­варів. Наприклад, значну частину комплектуючих ви­робів і операцій з виготовлення японських телевізорів та іншої радіоелектронної апаратури виконують на за­водах, розташованих у країнах Азії, Європи, Латин­ської Америки. Частку національного господарства в МПП можна подати як індекс товарності:

G=100%

де G — індекс товарності; ЕХ — експорт продукції (послуг) протягом року; IМ — імпорт продукції протягом року; GDP — річний валовий внутрішній продукт.


СкачатиСкачати:Світове господарство, сутність, об'єктивні основи становленн


Схожі реферати:
  • РЕФЕРАТ на тему: Сучасні інформаційні та новітні технології у бібліотечній роботі ПЛАН 1. Важливість застосування інформаційних техноло
  • Вексельна форма розрахунків (реферат)
  • Основні завдання класифікації і систематики рослин (сучасна система рослинного світу). Загальна організація рослинної клітини (реферат)
  • Функції багатьох змінних. Означення, границя та неперервність, похідні диференціали (реферат)
  • Нумерації. Теореми про нерухому точку 1. КОДУВАННЯ ТА НУМЕРАЦІЇ. КАНТОРОВІ НУМЕРАЦІЇ Під кодуванням множини А на множині В будем
  • Підбірка тем англійською (14 тем)
  • РЕФЕРАТ на тему: Вірус гепатиту В Гепатит В інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту В, з парантеральним механізмом зараження, гострим або хро
  • Культура та побут населення України (реферат)
  • Історія гідроенегретики (реферат)
  • ФАЛЕС МІЛЕТСЬКИЙ (близько 624 548 pp. до н. е.) Початки культури стародавньої Греції, як уже згадувалось, сягають у сиву давнину. У КЅЅ




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.034179