Реферат Реферат з етики Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла. План Вступ.................................


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Реферат з етики Субстанціалістське та антисубстанціалістське

Реферат з етики

Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла.

План

Вступ..........................................................................................................................ст.2

1Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла...........................ст.3

2.Нова субстанціалізація зла та її антигуманний зміст........................................ст.5

3.Зіткнення людини і природи як можливість трагічного конфлікту.................ст.7

Висновок...................................................................................................................ст.10

Література.................................................................................................................ст.11

Вступ

Представники класичної античної етики вважали, що тільки благо, добро може бути по-справжньому бажаним. Якщо ж людина схиляється до того, що саме по собі є злим, то причиною цього може бути або незнання істинного блага, або природна слабкість людської вдачі.

У першому разі справі зарадить навчання, просвіта, в другому – належне виховання. Надмірні сподівання, пов'язанні з цими двома чинниками "моральної переробки" людини, ми відтоді нерідко стрічаємо в історії культури.

Проте вже в І ст. до н.е. римський поет Катулл відкрив у своїй любовній ліриці, що можна, незважаючи на знання, тягтися душею до негідного, ненавидіти й любити водночас. Через кілька десятиліть після Катулла Овідій (43 до н.е. -17 н.е.) у своїх "Метаморфозах" викарбує для цієї діалектики душі класичне формулювання: "Благеє бачу, хвалю, та до поганого тягнуся".

Щодо християнської антропології й моралі, то для неї, звичайно, із самого початку були ближчими і зрозумілішими конфліктні, суперечливі аспекти душевного буття людини. Вже на зорі християнської ери св. апостол Павло наче "підхоплює" у своєму посланні до римлян згаданий катулло-овідієвський мотив, надаючи йому ще гострішої, ще більш парадоксальної форми: "...Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню"(Рим.7,19).

Субстанціалістське та антисубстанціалістське розуміння зла.

Одна з найважливіших розмежувальних ліній в історії світової етики пов'язана з відповіддю на запитання: чи є зло за своєю суттю лише чимось негативним, лише запереченням і руйнуванням добра – чи воно позначає якусь особливу самодостатню реальність, тобто субстанцію, що корелятивно співвідноситься з добром, проте має власні витоки в бутті?

Класичний взірець концепції субстанційності зла, що виходить з визнання його незалежного й самостійного існування, дає, зокрема, давня перська релігія зороастризм ( від імені її засновника пророка Заратуштри, вірогідний час життя якого – ХІІ-Хст. до н.е.). Згідно з уявленням зороастрійців, поряд із добрим богом Ахурамаздою існує й рівнопорядкове йому верховне зле божество Ангро-Майнью, або Ахріман, котре також володіє творчими потенціями. На кожне добре творіння Ахурамазди Ахріман відповідає актом своєї злої творчості: так, ним породжені всіляке лиходійство, чаклунство, зима, смерть, хвороба, старість, отруйні комахи й плазуни та ін. Якщо Ахурамазда створює 16 країн добра, то Ахріман -16 країн зла тощо.

Оскільки Ангро-Майнью, як вважали зороастрійці, є духом злим не в силу якихось минущих обставин, а за самою своєю незмінною суттю, через що, навіть переможений, він не міг би слугувати добру, - боротьба з ним та його царством зла могла вестися тільки на цілковите винищення. Тому у світі на даній стадії космічної теорії, пов'язаній із протистоянням світлого і темного божества, всюди панує непримиренна поляризація доброго і злого начал, іде нескінчена війна між ними, в яку виявляється залученою вся сукупність існуючих створінь.

Ще один яскравий приклад субстанціалізації зла становлять численні гностичні вчення ( гностицизм – від gnosis - пізнання, знання – надзвичайно багатопланова релігійно-філософська течія пізньої античності й середньовіччя, що виникла у І ст. н.е. в районі Близького Сходу; певний час був головним суперником християнства).Зороастрійський дуалізм у розумінні добра і зла гностики поєднали з платонічним дуалізмом духовного й тілесного, небесного й земного. Найприкметнішим у гностиків з огляду на питання, яке нас тут цікавить, виявилось те, що саме створення світу, в якому живе людина, вони приписували злому або недосконалому творцю – деміургу: спокушеному божеству та його нащадкам (Симон Маг та ін.) або ж одвіку злому богові чи демону (Маркіон, мандеї, маніхеї тощо).Подібна космологія давала недосконалість останнього; разом з тим вона змальовувала надзвичайно песимістичну картину буття, в якому людині залишалося лише плекати надію на самознищення світового зла й на світову пожежу, внаслідок якої вся матеріальна дійсність.

Основну ідею розглянутих двох найвпливовіших концепцій субстанційності зла можна сформулювати таким чином: ніякі компроміси з носіями зла неприпустимі. Перемога над злом як реальністю можлива тільки шляхом його цілковитого винищення.

Точка зору, альтернативна розглянутій вище, посідала домінуюче місце як в античних уявленнях про моральність, так і, особливо, в етичних концепціях ортодоксальних християнських мислителів, - так само, втім, як і в затеїзованому просвітницькому гуманізмі XVII-XIX ст. (звичайно, з відповідними історичними й світоглядними варіаціями). Можна сказати, що даний підхід до проблеми зла є невід'ємною частиною тієї класичної традиції, яка в різних своїх проявах забезпечувала протягом тисячоліть ідентичність основ європейської культури, спадкоємність її розвитку.

Вже давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Аристотель виходили з того, що зло як таке є, власне, чимось суто негативним. Воно постає головним чином як порушення порядку, гармонії існуючого, прояв пасивного опору матерії – гіле. Беручи це положення за основу, цілком природно було дійти висновку, що бажання зла заради самого зла неможливе – як формулює Аристотель, "жодна наука, жодне вміння не існують заради зла" ( "Велика етика", 1182 а 35), - отже, досить, як учив Сократ (470/469 – 399 до н.е.), лише правильно скерувати властиве людині прагнення до блага, до добра, тобто пізнати, в чому полягає "істинне" благо. Справа, таким чином, упирається в пізнання: пізнай суть добра – і будеш порядною людиною.

Під іншим кутом зору, але, здається, з іще більшою наполегливістю субстанційність зла заперечують отці християнської церкви. Така їхня позиція мала глибокі релігійні й світоглядні підстави. Адже монотеїзм християнства загострював проблему присутності зла у світі. Якщо Бог всеблагий, то ця присутність зла свідчила б принаймні про те, що він не всемогутній. Якщо Бог всемогутній – вона вказувала б принаймні на те, що він не всеблагий. Але Бог, згідно з християнським уявленням, і всеблагий, і всемогутній – тоді звідки у світі зло?

Видатний християнський мислитель блаженний Августин (354 – 430 н.е.) дає на це запитання парадоксальну, але, по суті, глибоко традиційну відповідь: зла у світі, як деякої особливої субстанції, - немає зовсім . Усе, що існує, всяке буття є добро як прояв божественної творчості; в кожному зі своїх творінь Бог гідний похвали. Добро – це й є осягнута зсередини цілісність творіння Божого. Що ж до зла, то воно є не-буття, метафізична порожнеча, "пусте місце", в котре потрапляє людська душа внаслідок хибного вибору своєї волі.

Взагалі свобода волі, якою Бог обдарував людину, є, за вченням отців церкви, проявом найвищої досконалості творіння; наділення нею людини свідчить як про всемогутність Бога, так і про його особливу любов до людей, піднесених ним таким чином вище за ангелів. Але із свободою пов'язаний і ризик: людина здатна обрати як добро, так і зло, тобто відпадіння від Бога в порожнечу небуття. Важливо, що, коли трапляється подібне, вся відповідальність за зло по праву покладається на людину, яка використала не за призначенням безцінний дарунок Бога.

Так, уже перші люди, Адам і Єва, використали надану їм свободу як свободу грішити, нехтуючи прямим велінням Бога, через що й втратили райську наївну повноту й цілісність свого існування. При цьому знаменно, що ім'я Адам єврейською мовою означає просто "людина"; і гріх давнього Адама, як певний прообраз, продовжує жити в кожному з його нащадків (євр.:бней адам) у вигляді схильності до злого визначення волі, кінець кінцем – до небуття. Але в цій трагедії Адама – давнього й кожного Адама – винний тільки він сам, зі своєю незмінною подругою Євою.

Викладені міркування – лише один з можливих шляхів, а саме августинівський – теодицеї, релігійно-філософського напряму, що прагне узгодити благість і мудрість божественного управління світом із "впертим" фактом наявності у цьому світі зла ( термін "теодицея" належить німецькому філософу Г.В.Лейбніцу, 1646 – 1716). Проте саме такий хід думки найрельєфніше висвітлює антисубстанційний характер ортодоксальної християнської концепції зла загалом.

Альтернативний ( у межах християнства) підхід до проблеми співвідношення Бога і зла репрезентують, зокрема, відомий німецький містик Я.Беме (1575-1624) філософ Ф.В.Й.Шеллінг (1775-1854). На думку Шеллінга, принципова потенція світового зла закладена, нероздільно з потенцією добра, вже в основі самого Божества ( котру він відрізняє від особистісного існування Бога), звідки й утілюється в дійсність унаслідок реакції основи на Одкровення. Можна сказати, що даний підхід є глибоким з погляду філософської діалектики; разом з тим не можна не вбачати в ньому й певного показового зрушення – може й не без участі діалектики - вбік субстанціалізації зла, про що йтиметься далі.

Однак повернімося до більш традиційної для християнства системи поглядів.

Характерним проявом викладеного тлумачення зла є поширене уявлення про облудність, брехливість як невід'ємний атрибут зла. Походячи ще з історії про гріхопадіння Адама і Єви, спровокованих підступним та оманливим змієм ( що, до речі, єднає християнство з іншими так званими авраамістичними релігіями, вкоріненими у світ Старого Заповіту, тобто з іудаїзмом та ісламом), це уявлення набуває згодом міцності аксіоми. Сам диявол евфемічно іменується "Отцем ілжі", і це не просто образливе прізвисько, а сутнісне визначення Князя темряви й повелителя злих сил. Бо ж як темрява – лише відсутність світла, так і зло – тільки відсутність Божого буття, тобто ніщо. Окрім того щоб спровокувати людину, схилити її до хибного вибору, диявол, по суті, нічого не може; спокушаючи людину до гріха, він здатний наобіцяти їй казна-яких небачених утіх і чудес, проте реальної спроможності здійснити все це йому не дано, і той, хто вчинив зле, кінець кінцем знаходить на дні свого гріховного вчинку тільки пустку, тільки сум небуття.

Таким чином, добро і зло в християнстві ( так само, втім, як в іудаїзмі й ісламі) не тільки не є рівнозначними протилежностями, а, навпаки, різко контрастують за своїм онтологічним статусом, за рівнем своєї буттєвої могутності. Якщо безперечно існує Абсолютне добро, то зло за своєю суттю абсолютним бути не може, бо як таке воно знищує самого себе. Навіть диявол не може цілком зануритися в його стихію - стихію чистого нищення, не може бажати зла тільки й виключно заради самого себе.


СкачатиСкачати:Реферат з етики Субстанціалістське та антисубстанціалістське


Схожі реферати:
  • Японія Походження назви країни "Когда боги Идзанаги й Идзанами по радуге спускались с небес, чтобы о
  • Фінанси. Державна контрольно-ревізійна служба України: становлення, механізм реалізації функцій і прав (дипломна)
  • Сутність зайнятості. Зайнятість: сутність і форми Зайнятість населення це економічна категорія, яку розглядають з двох точок зору: зайнятіст
  • Психофізіологічні особливості діяльності мозку дитини (Розподіл функцій між лівою і правою півкулями го
  • Світове значення Мольєра (реферат)
  • Пропаганда (реферат)
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни Облік банківських операцій Варіант 3 ТЕМА:
  • Формування пізнавальних інтересів у допрофільній трудовій підготовці сільських підлітків Становлення ринкової економіки, розвиток підп
  • РЕФЕРАТ на тему: Праця, що приносить задоволення і радість (про вчительську працю) @ багато професій на Землі. Серед них професія вчителя не зовсім зви
  • Керівні групи суспільства. Політична і правляча еліта Ознайомлюючись із базовими поняттями політичної сфери та політичного життя суспільства, не




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.032585