Реферат Характерні риси бойового застосування артилерії в локальних війнах і збройних конфліктах сучасності Нез


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Характерні риси бойового застосування артилерії в локальних

Реферат з ДПЮ

Значення туризму для допризовної підготовки

План

  1. Значення туризму для допризовної підготовки.
  2. Особиста гігієна та харчування у поході.
  3. Спорядження для походу.
  4. Організація походу. Обладнання табору.
  5. Практичні поради.

Туризм — це не тільки форма масового відпочинку, фізичного загартування та зміцнення здоров'я допризов­ників, а й ефективний спосіб підготовки їх до військової служби, формування необхідних навичок і вмінь. Важ­лива роль у вихованні якостей особистості майбутнього воїна належить воєнізованим походам з елементами до­призовної підготовки. Багатоденні воєнізовані походи проводяться на другому році вивчення курсу допризов­ної підготовки як польові заняття.

Юнак, який хоче взяти участь у туристичному поході, повинен бути фізично підготовленим, здоровим і мати на це дозвіл лікаря. Попередньо потрібно здійснити такі про­філактичні заходи: вилікувати хворі зуби, пройти огляд у отоларинголога, позбутися мозолів на ногах, зробити профілактичні щеплення та ін.

У туристичному поході слід дотримуватися правил особистої гігієни (дбати про чистоту обличчя, тіла, рук, ніг, зубів, одягу, взуття) та режиму дня (графіка руху на маршруті, харчування, відпочинку). Харчування має ком­пенсувати затрати енергії: в раціоні повинні бути вуглево­ди, жири, білки, вітаміни, мінеральні солі, питна вода. При визначенні потреби у продуктах організатори воєнізо­ваних походів (викладачі допризовної підготовки, вчителі

фізкультури) орієнтуються на власний досвід, можливості школи, мету туристської групи, тривалість походу.

Надзвичайно важливе значення у поході має питна во­да. На одного туриста на добу необхідно мати до 3 л води. У воді, як відомо, можуть бути хвороботворні мікроби та організми, а тому її необхідно кип'ятити. У спеку не слід часто пити, бо надмірна кількість води виділяється з ор­ганізму з потом, забираючи з собою потрібні організму солі. Щоб поновити сольовий баланс, організм збільшує потребу в питній воді, а це викликає спрагу. Доцільно на сніданок напитися вдосталь, в обід випити до 0,6 л рідини, увечері знову напитися досхочу. В дорозі краще не пити; можна прополоскати рот і обмежуватися лише 1—2 ковт­ками води.

Продукти, підготовлені для походу, розкладають у по­ліетиленові кульки по 1—2 кг і складають їх у великий мішок. Розподіляти продукти потрібно так, щоб кожний турист мав при собі весь запас продуктів (хліб, крупа, цу­кор тощо) і міг би користуватися ним окремо.

Для приготування їжі та зберігання харчів у похід найкраще брати зручні, легкі алюмінієві відра, каструлі, казани з кришками.

Туристичне спорядження має бути міцним, легким, зручним, безпечним. Вибирають його відповідно до мети, тривалості, складності походу, кліматичних умов.

Особисте спорядження — бавовняний (лижний, трену­вальний) костюм чи бавовняний одяг на зразок військово­го, легкий плащ у вигляді накидки з капюшоном (прогу­мована тканина, хлорвінілова плівка), легка шапка з поля­ми чи козирком, легкі черевики (кросовки або кеди з тов­стою устілкою із повсті чи поролону), рюкзак, предмети особистого туалету, комплект білизни, дві пари шкарпе­ток, нитки, голка, кухоль, столова (краще дерев'яна) лож­ка, миска, сірники, ніж.

Групове спорядження — легка сокира у чохлі (одна на З—5 чоловік), 2 алюмінієві каструлі чи відра з дуж­ками з дроту (ємність — по 0,7 л на людину), казани, складаний чи столовий ніж, аптечка (йод, бинти, вата, стрептоцидова емульсія, лейкопластир), чохли для посу­ду, сталевий ланцюжок (2—3 м), сталевий трос діамет­ром 3 мм, гачок з дроту для підвішування над вогнищем казанів, ополоник з довгою березовою ручкою, шнури, страхові карабіни та ін.

У похід тривалістю біль­ше одного дня беруть намет (один на 3—4 чоловіки), спальний мішок чи легку вовняну ковдру на кожного, светр, запасні шкарпетки, електричний ліхтар, карту. У кожного туриста має бути компас, щоб орієнтуватися на маршруті походу.

Важливо правильно скласти речі в рюкзак (мал. 201): на дно покласти картон, спочатку скласти важкі речі (кульки з про­дуктами, консерви), потім — решту так, щоб рюкзак був збалансованим. У тій частині рюкзака, що буде біля спини, укладають

м'які речі. Намет у чохлі прив'язують зверху або знизу рюкзака. Навантаження на одного юнака залежно від йо­го фізичного розвитку — 14—18 кг.

Починається похід у визначений час із шикування взводу (роти). Керівник і старшина перевіряють готовність до воєнізованого походу кожного учасника і групи в ціло­му. Перед початком руху оголошується маршрут, роз'яс­нюються завдання і тактична обстановка, повідомляються дані про «противника» та ін. Похід організовується у формі військово-спортивної гри, мета якої — удосконален­ня навичок і вмінь з тактичної, вогневої, фізичної, психо­логічної підготовки, військової топографи.

Обов'язки і ролі під час гри розподіляє керівник. Він же проводить аналіз і оцінку дій кожного допризовника, підрозділу. Враховуються побажання учнів, їх підготов­леність і можливості групи.

Сприятливий вплив на розвиток організму юнака по­хід матиме за умови рівномірного фізичного навантажен­ня, чергування його з відпочинком. Середня відстань, яку може подолати юнак за день з рюкзаком середньої ваги, — 20—25 км. Похід здійснюється в нежаркий період доби — на початку і в кінці дня. Опівдні влаштовується тривалий відпочинок групи.

Розбивати табір доцільно завидна. Краще раніше ляга­ти відпочивати і раніше вставати для продовження похо­ду. Через кожні 50 хв руху робиться 10-хвилинна перерва; після третього переходу — 20-хвилинна перерва. Спочатку темп руху має бути повільним. Через 15—20 хв від почат­ку руху робиться зупинка для приведення у порядок спо­рядження.

Для походу призначаються ведучий і замикальний. Перший вибирає шлях і задає оптимальний темп руху. За­микальний не допускає відставання, допомагає тим, хто стомився, подає сигнали ведучому.

Необхідно вміти правильно вибирати безпечне і зруч­не для відпочинку місце, швидко поставити намет, а якщо його немає — спорудити тимчасове укриття, в будь-яку по­году розкласти багаття, приготувати їжу. Для відпочинку вибирається .захищене від вітру, сухе, рівне місце, непо­далік від якого є дерева, вода; на обідній привал слід розміщуватися в тіні.

Для ночівлі треба вибирати місце в рідкому хвойно­му лісі, де ґрунт засипаний сухою хвоєю, дерева далеко від багаття, на рівній ділянці з м'яким ґрунтом краще на тому місці, яке зранку освітлюється сонцем. Не мож­на обладнувати табір у густому чагарнику чи хвойних за­ростях, тому що тут існує небезпека виникнення поже­жі, а також багато комарів. Поблизу намету не повинно бути сухих, гнилих дерев, що їх може повалити вітер. Не слід розміщувати табір біля самої води, в незручному чи небезпечному місці.

Ставити намет починають із закріплення його нижньої частини. Під дно намету кладуть сухе листя, гілля, траву, папороть, мох, на дно всередині намету — плащі, накид­ки, порожні рюкзаки пряжками донизу, інші речі. Розтя­гуючи верх, стежать, щоб не утворювалося складок, про­висань. Для захисту від дощу навколо намету викопують рівчак глибиною 8—10 см з відводом води по схилу.

Після заходу сонця вхід у намет закривають, щоб від роси чи туману не відсиріли речі та продукти. Продукти розкладають всередині намету біля стінок. Освітлювати на­мет краще електричним ліхтарем (свічкою небезпечно).

Багаття розпалюють дрібними сухими сосновими і яли­новими гілками, корою, недогарком свічки, трісками тощо (мал. 202). Під час дощу багаття розводять під накриттям з брезенту або плащ-накидки. У суху погоду навколо ба­гаття прибирають суху траву, мох, хвою, щоб запобігти пожежі. Категорично забороняється розводити багаття на торфовищі. Перед сном багаття гасять і заливають водою. Якщо потрібно зберегти вогонь, то на ніч призначають чер­гового або засипають багаття попелом. Для підвішування казанів, каструль, відер над багаттям натягують стальний трос; можливі й інші способи (мал. 203). Для просушування речей збоку від багаття на висоті 1,5—2м натягують шнур чи будують загорожу у вигляді плоту.

В одноденних і дводенних походах можна організува­ти ночівлю і без наметів. Знаходять сховища від вітру і до­щу — природні порожнини, обриви, скелі; їх використову­ють як рефлектор тепла, що йде від багаття, розкладеного у кількох метрах від місця відпочинку.

У походах слід строго дотримуватися правил безпеки. Забороняється купатися у необстежених місцях, відразу після маршу, у холодних водоймищах. Потрібно бути обе­режними під час рубання і заготівлі дров, розкладання вог­ню, готування їжі. Під час грози необхідно припинити рух, швидко, оперативно зійти з висоти; не слід ховатися під поодинокими високими деревами, бігати; металеві предмети потрібно залишити на відстані від людей.

Табір розташовують на зручній галявині, рівній або з невеликим схилом для стікання дощової води. Не слід розміщувати табір під кам'яними схилами (може поси­патися каміння), поблизу ліній електропередач. Заборо­няється при розпалюванні вогню використовувати легко­займисті матеріали (бензин, гас, ацетон та ін.), розкла­дати вогонь у наметі.

Із числа учасників походу призначається проінструк­тований лікарем учень (санітар) з метою надання в разі не­обхідності долікарської допомоги.

Встановлення намету

Покласти підстилку на обране для намету місце і за­кріпити її за кутові петлі (мал. 204); скласти верхню пе­рекладину і протягнути її крізь петлі гребеня намету (мал. 205); протягнути вістря вертикального штока в отвір на верхній перекладині і у відповідний отвір на гребені на­мету (мал. 206). Прив'язати кутові розтяжки і перехрес­тя до кілочків і закріпити петлі основних розтяжок на вістрях штоків (мал. 207). Розтягнути намет, натягуючи основні розтяжки, забити решту кілочків і закріпити розтяжку так, щоб на наметі не було складок (мал. 208). Намет встановлено, і в ньому можна жити (мал. 209).

Заготівля дров для вогнища

Слід пам'ятати, що тверді породи дерев (ясен, бук, глід, дуб, гостролист) горять добре, повільно і довго.

Швидко загоряються і добре горять дерева з м'якою деревиною: береза, ліщина, ялина, модрина, сосна. Погано горять каштан і платан; зовсім не придатні для багаття в'яз і верба.

Перш ніж користуватися великою сокирою, потрібно попрацювати сокиркою. Піднімаючи сокиру для удару, плавно пересувають праву руку по держаку до основи со­кири (мал. 210).

Відрубуючи гілки від стовбура, треба стояти з проти­лежного від напряму сокири боку .

На рубання дерева треба мати спеціальний дозвіл.

Перший удар — у напрямі падіння дерева .

Пилка безпечніша і легша від сокири, нею можна обрі­зати і перепилювати невеликі гілки .

Загострюючи сокиру, треба тримати пальці якомога далі від робочої поверхні точильного каменя .


СкачатиСкачати: Характерні риси бойового застосування артилерії в локальних


Схожі реферати:
  • Діловий етикет (реферат)
  • КУРСОВА РОБОТА на тему: Розвиток підприємницької діяльності в Україні та її місце в системі менеджменту Зміст ј ИГЇ Рo "1-3" јВступ
  • Агробізнес особлива складова підприємництва. Основні елементи механізму агробізнесу Вступ Сьогодні сільськогосподарське виробни
  • РЕФЕРАТ на тему: Розвиток культури: освіта, наука, техніка ХХ ст. ПЛАН Наука і техніка ХХ століття. Освіта ХХ століття. Використана
  • Андреас Везалій –засновник сучасної анатомії (пошукова робота)
  • Мета і завдання @вропейської системи центральних банків Основною метою @СЦБ, проголошеною у ст. 2 статуту, є підтримування цінової стабільності. Це п
  • Актуальність теми . Важливу роль у виробництво сільськогосподарської продукції відіграють АПК що єдиною цілісною виробн
  • Препарат Хілак форте при корекції дисбіотичного стану кишечника у дітей, хворих на гострий бронхіт(реферат)
  • Видатні українські математики (реферат)
  • Погода в циклонах та антициклонах (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.064620