Реферат Теорія соціального поля як засіб інтерпретації злочинності Останнє десятиліття для українських соціологів було часом піз

СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Теорія соціального поля як засіб інтерпретації злочинності О

Теорія соціального поля як засіб інтерпретації злочинності

Останнє десятиліття для українських соціологів було часом пізнання здобутків світової соціології і в її класичній традиції, і сучасних теорій та концепцій завдяки зробленим перекладам, виданню соціологічної літератури, різним формам обміну, стажування, які відкрили вікно на Захід. Ми більш менш розібралися з основними парадигмами, напрямками, засвоїли відповідну термінологію, включили їх до навчальних курсів. Та чи вміємо використовувати теоретичні арсенали для розв‘язання практичних завдань? Принаймні, абсолютна більшість емпіричних досліджень у нас здійснюється без якогось би там не було зв‘язку з теоретичною соціологією. І це є проблемою не тільки української соціології. Така картина взагалі характеризує становище сучасної соціологічної науки, яка складається ніби то з двох зовсім різних полюсів – “високих теорій” і маси розрізнених пулів, вимірів, моніторингів тощо. На наш погляд, подібна ситуація виникає через нерозробленість проміжної, середньої ланки, а саме – теорій середнього рівня, галузевих соціологій, які б, з одного боку, створювалися на базі “високих теорій”, а з іншого, – слугували дослідникам методологічною базою для розробки конкретних методик. Мова йде про актуальність теоретичної інтерпретації різних явищ та феноменів соціального життя для подальшого їх так би мовити практичного “вжитку”. У статті наводиться приклад подібної теоретико-соціологічної інтерпретації злочинності на базі теорії соціального поля, що, на думку автора, може у подальшому слугувати в якості методологічної основи конкретних досліджень.

Нас не можуть задовольнити кримінологічні дефініції злочинності, що визначають її як суму злочинів або “систему усіх злочинів, що відбуваються за певний проміжок часу” [1, с.7]. Навіть більш розширені й ускладнені дефініції правознавців, на кшталт: “злочинність – це правова модель реального, складного, мінливого, системного і динамічного суспільно-небезпечного соціально-правового явища, що має деякі закономірності своєї появи і розвитку, і являє собою злочини, які вчинені на певній території в тій чи іншій державі за визначений період часу” [2, с.125], не розширюють підхід до злочинності, бо не залучають нових ідей, теорій, конструкцій. Ці й подібні визначення, якими б складними вони не здавалися, відривають злочинність від соціального контексту, соціальної “тканини”, не вказують на те, що злочинність має свою драматургію, яка виводить на сцену різних акторів та різнотипні соціальні взаємодії. Злочинність як масове і постійне явище втягує у свою орбіту певні прошарки населення; на цьому тлі з’являються нові соціальні групи, статуси, ролі; виникає так би мовити суспільство у суспільстві, або краще сказати – суспільство подовжується, розширюється за рахунок різноманітних груп злочинців і тих, хто професійно протистоїть злочинності. Фактично зміни торкаються того, що в соціології зветься соціальним простором. Саме останнє поняття і може бути використане як гносеологічний засіб для поглиблення наших уявлень про злочинність у соціальному контексті.

Основи теорії соціального простору було закладено Г.Зіммелем і П.Сорокіним. Німецький соціолог розглядав суспільство не тільки як суб’єктивну сутність (форма Я), але і в якості певної об’єктивної схеми. У другому значенні суспільство перетворюється на стабільний, структурований космос, що вбирає у себе усі позиції. Його спрощеною моделлю може бути чиновництво, що розсілося на своїх посадах як горобці на дереві, причому кожна гілка – “позиція”. Зіммель пише, що суспільство пропонує людям анонімні місця, які можуть бути заповнені індивідами відповідно до їх внутрішнього “поклику”, кваліфікації. Для кожної особистості у суспільстві є позиція та рід діяльності, до яких вона має покликання, а також культурний імператив: шукати їх, доки не знайдеш [3, с.111-113]. Чи є такі позиції, покликання та імператив для злочинців? Принаймні, над цим варто замислитися.

П.Сорокін розглядав категорію соціального простору як базисне поняття для побудови теорій соціальної мобільності та соціальної стратифікації. Це поняття він чітко розмежував з категорією геометричного простору, хоча й користувався відомими природничими, математичними термінами для утворення соціологічних аналогів. Він трансформує поняття “точка простору”, “низ”, “верх”, “дистанція”, “рух у просторі”, “координати простору”, “вертикальні й горизонтальні параметри” у соціологічні категорії, наповнює їх соціальним змістом. Устрій соціального простору за Сорокіним виглядає так: 1) об’єктивно існує система соціальних позицій (умовні точки простору), вона виникає відповідно до процесу диференціації суспільства за ознаками статі, віку, професії, багатства, національної та етнічної належності тощо; 2) кожній позиції відповідає соціальна група, прошарок, страта (Сорокін розглядав і диференціацію всередині групи), і навпаки – людина, що є членом групи, автоматично посідає відповідну позицію, а якщо група складна, організована, то позиція уточнюється відповідно до структури групи; 3) позиція, яку займає особа у соціальному просторі, визначається належністю не тільки до групи, але й співвідношенням груп у суспільстві (вертикальні або горизонтальні зв’язки), яке у свою чергу зумовлене соціокультурними чинниками даної епохи; 4) людина може рухатися у соціальному просторі, для чого вона повинна змінити свою групову належність, долучитися до нової групи, або “піднятися” всередині своєї групи [4, с.297-307]. Теорія Сорокіна на загал відображала статичний аспект дослідження суспільства і була “занадто об’єктивною”, тобто не враховувала суб’єк­тивне, ціннісне, психологічне ставлення людини до свого місця в суспільстві та феномен діяльності – агентність соціального процесу.

Згодом теорія соціального простору набула значного поширення. Деякі автори навіть почали розглядати соціологію як соціальну топологію. До них, зокрема, належить впливовий сучасний французький соціолог П’єр Бурдьє [5]. Він трансформував теорію соціального простору і розвинув її у теорію соціального поля. Соціальний простір Бурдьє розуміє як двопорядкову сутність: а) соціальну (задана система координат, у якій розташовані суб’єкти); б) фізичну (розташування людей відносно один одного у реальному просторі, “привласнення” агентами речей, земельних ділянок, міських ландшафтів та інших артефактів). Він користується поняттями “соціальна позиція” і “диспозиція”, які відображають відповідно об’єктивні й суб’єктивні властивості соціального простору. Позиція суб’єкта залежить від наявності, обсягів капіталів, як фізичних, так і символічних, за які у суспільстві й точиться постійна боротьба. Бурдьє намагається “оживити” категорію соціального простору, пов’язати її з діяльністю людей, їх взаємодіями, конкуренцією, реальним змістом соціального життя. Так, в його моделі простір між індивідами заповнюють практики, які здебільшого є несвідомими зразками соціальної поведінки. Свою концепцію автор позначив поняттям “конструктивістський структуралізм”, він намагається поєднати ідею структури з ідеєю живої практики, де ключову роль відіграє так званий “габітус”. Бурд’є не зупиняється на категорії соціального простору і вводить нове поняття – “соціальне поле”. Він визначає простір як ансамбль підпросторів – економічне, соціальне, культурне, символічне поле, – за якими і розподіляються відповідні види капіталів. Кожне поле є абстракцією, але воно тяжіє до втілення у фізично-просторових артефактах [6, с.40]. Головне в концепції поля те, що воно розглядається дослідником як арена боротьби за розподіл і перерозподіл певного виду капіталу, наприклад, політичне поле – це боротьба певних категорій агентів за владу, що відбувається за встановленими у суспільстві правилами.

Ми виходимо з того, що злочинність є певним підпростором. Він поєднує соціальні позиції, що належать злочинцям, а у розширеному тлумаченні злочинності – позиції й інших акторів. Але на початку зупинимося на так би мовити суто “злочинному просторі”. За аналогією із “світлою стороною” соціуму тут також є своя стратифікація, позиції й диспозиції, соціальні групи, “низ” і “верх” тощо. Простежуються, принаймні, дві чільні вісі диференціації (стосовно професійної злочинності): горизонтальна та вертикальна. Існує кілька десятків спеціальностей і спеціалізацій злочинного ґатунку [7, с.357-386]. Найбільш детально професійні розгалуження описує А.І.Гуров у монографії “Професійна злочинність: минуле й сучасне”. Він, до речі, підкреслює різні нюанси у ставленні злочинного світу до кримінальних спеціалізацій. На загал віддається перевага не брутальній силі, а технічно й інтелектуально найбільш складним “професіям”. Так, наприклад, серед кишенькових крадіїв, за спостереженнями російського вченого, “наибольшей популярностью и авторитетом пользуются воры, специализирующиеся на кражах с применением технических средств. На втором месте стоят “ширмачи” и “щипачи”. Третью составляют “рыболовы” и “крючечники”, четвертую – так называемая воровская чернь (“сумочники” и “верхушечники”…” [8, с.142].

Вертикальну вісь становлять позиції, які відповідають за старшинство, вони позначають ієрархію в злочинному світі. Злочинець протягом своєї кар’єри здатен умовно “просуватися вгору”, спираючись на авторитет у відповідних колах, або отримуючи “інституалізовані” позиції. Якщо на свободі ієрархія більше стосується угруповань, організованої злочинності, то у в’язниці вона є обов’язковим і суттєвим атрибутом тюремного соціуму. С.І.Курганов і А.І.Кравченко наводять п’ять рівнів тюремної ієрархії: 1) найбільше привілейовані позиції (“вор”, “пахан”, “рог зоны”); 2) інші привілейовані (“борзой”, “бугор”); 3) нейтральні (“мужики”); 4) непривілейовані (“шестерка”, “чушка”, “шнырь”; 5) тюремне дно (“опущенные”, “обиженные” [9, с.214-216]. Г.Ф.Хохряков подає процентні співвідношення основних груп: 1) привілейована група на загал становить від 5 до 15 відсотків; 2) “нейтрали” – 70-75 відсотків; 3) “знехтувані” – від 3 до 11 відсотків [10, с.77-83]. Наші власні дослідження в місцях позбавлення волі у межах українсько-американського проекту відтворюють подібну картину з деякими українськими лексичними нюансами. Так, вищу касту складають так звані “мурчики” (можуть висловлювати свою думку, керувати, робити зауваження іншим, тобто “мурчати”) на чолі із “смотрящим”; далі іде найбільша група – “мужики”; нижчу касту складають два прошарки. До першого належать “шныри”, “барыги”, “козлы”, “крысы”, до другого – “обиженные” (опущенные, отверженные) [11].

Із підпростіром “Злочинність” виникають певні методологічні ускладнення. Тюремний соціум досить добре вкладається у визначену схему. “Злочинець” є фактично юридичною, кримінально-правовою кваліфікацію, офіційною стигмою, що закріплюється за людиною після присуду на увесь термін відбування покарання. Але у звичайному житті усе набагато складніше. По-перше, далеко не усі злочинці є професійними, тобто такими, що ведуть відповідний спосіб життя і добувають собі гроші виключно протизаконним шляхом, значну масу злочинів скоюють випадкові злочинці, які не мають ніяких кримінальних атрибутів і відповідного минулого; по-друге, сьогодні практично немає окремих зон, ізольованих місцевостей, кварталів або населених пунктів, де б локалізувався злочинний соціум, розбійники й бандити не живуть більше у лісах і не переховуються в горах; по-третє, навіть ті, хто регулярно порушує закон, намагаються вести звичайний, подекуди непомітний спосіб життя, вони маскуються у суспільстві, докладають зусиль, щоб розчинитися у соціумі.

Злочинність взагалі не має свого постійного фокусу, вона подібна до набігу кочової орди, що довільно обирає собі ціль, визначає дату набігу і зникає, спустошивши оселі. Отже “злочинне поле” має віртуальні риси. Але одночасно злочинність реально існує у просторі та часі, і завжди прив’язана до чільних сфер життєдіяльності людей або, за термінологією Бурд’є, – до того чи іншого основного поля. Поле, з його капіталами, містить об’єкти і предмети злочинних посягань.

Економічне поле притягує злочинців тим, що тут можна включитися в обіг фінансових капіталів, перерозподіл прибутків, у той чи інший спосіб “відкусити шмат від пирога”. 90-ті рр. в Україні були позначені сплеском економічних злочинів: розкрадання, шахрайства, фальсифікації й обмани, несплачені кредити, несплата податків, нарешті, кривава боротьба на тлі приватизації. Фокус злочинності певним чином змістився у площину економічних стосунків.

Політичне поле є боротьбою за владу (політичний капітал), яка у країнах з низьким рівнем демократичного розвитку найчастіше ведеться у ненормативний спосіб, з порушеннями законодавства, а у окремих випадках – із залученням криміналітету. Головною ставкою цієї гри є доступ до владних важелів, державних посад, або ті чи інші зміни у конституційному ладі, політичній системі.

Соціальне поле містить першорядні людські цінності – життя, здоров’я, сім’ю, житло, майно тощо. Вони завжди були об’єктами посягання з боку злочинців. Вулична, побутова, загальнокримінальна злочинність точиться умовно у площині цього поля.

Нарешті, символічне поле охоплює взаємодії на тлі символічного капіталу, тобто об’єктами посягань можуть бути духовні цінності, визначення, статуси, національні та релігійні “святині”, честь та гідність людини, її суспільний авторитет.

Перелічені чотири основні суспільні поля перебувають під правовим захистом; в кожнім суспільстві в тій чи іншій формі здійснюється правовий моніторинг, що підтримує нормативні взаємодії. Правове поле, окрім чинного законодавства, включає експертів з права, тобто юристів, адвокатів, нотаріусів, а також правоохоронців, що мають повноваження захищати і відновлювати нормативні відносини із застосуванням насилля, системи покарання, спеціальних методів та процедур. Центральними акторами тут є поліцейський та суддя. Вони здійснюють функції реєстрації фактів з ознаками складів злочинів, попереднього слідства у кримінальних справах, публічного розгляду справ, винесення вироку, визначення покарання тощо. Інститути кримінальної поліції та кримінального суду в сучасних суспільствах є постійно діючими установами. Правове поле не є ситуативним, його присутність постійна і викликана перманентною загрозою злочинних посягань. Таким чином, у процесі розгортання злочинної діяльності та її наслідків окрім злочинців з’являються нові актори – жертви, свідки, поліцейські, прокурори, адвокати, що стають учасниками драми.

У підсумку виникає нова реальність, що набуває усіх ознак соціального поля, а саме: 1) специфічні соціальні позиції та ролі; 2) практики, взаємодії між акторами; 3) боротьба за поділ і перерозподіл капіталів. Це нове поле виникає на зламі трьох полів – (1) одного з чотирьох основних, (2) правового, (3) кримінального, – і з урахуванням цієї обставини його варто називати кримінально-правовим полем. Кримінально-правове поле можна розглядати як розширену модель злочинності, що охоплює не тільки злочинців та їх дії, але й акторів “протилежного боку”, дії персон, пов’язаних із злочинцями тими чи іншими стосунками.

Визначення конкретного кримінально-правового поля можна розглядати як самостійну методичну процедуру. Ми її відносимо до операції гносеологічного конструктивізму. Дослідник певним чином “задає” поле, виходячи з кількох обставин: 1) наявності об’єктивних факторів, що локалізують поле та наповнюють його певними типами агентів, 2) відповідно до дослідницької ситуації, мети, яку ставить перед собою спостерігач. Кримінально-правове поле має досить специфічні властивості і риси порівняно з іншими соціальними полями. Розглянемо їх більш докладно.

Конфлікті практики. Кримінально-правове поле має діаметрально-протилежні полюси: злодій і охоронець, свавілля і право, беззаконня і закон, підсудний і суддя. Основу поля складає конфліктний чотирикутник з чотирьох позицій – злодія, його жертви, поліцейського і судді. Загальна схема трансформується в залежності від видів злочинів та того базового поля, на тлі якого розгортаються кримінально-правові події. Наприклад, наркополе включає наступних фігурантів та відповідні позиції: наркоман, наркодилер, поліцейський з управління (відділу) по боротьбі з нароктиками, суддя, що спеціалізується на відповідних справах. Цей чотирикутник може доповнюватися й іншими акторами – свідками, адвокатами, присяжними тощо. Кожний агент намагається досягти своїх цілей та використати інших акторів. Основні цілі та дії конфліктують між собою, актори ладні об’єднуватися і створювати коаліції. Так, у суді злочинець об’єднується з адвокатом, свідками від захисту; жертва – із слідчим, прокурором та своїми свідками. Іноді жертва йде на домовленість із злочинцем або починає йому співчувати. У корумпованому правовому полі угрупування можуть мати зовсім інший вигляд, наприклад, суддя, поліцейський (слідчий) можуть об’єднатися проти жертви. Ставки у боротьбі досить високі: гроші, майно, свобода, життя, добре ім’я тощо. Це зумовлює запеклість і безпощадність боротьби, яка може виливатися у брутальне насилля та застосування з різних боків зброї.

Фізична локалізація. “Кримінально-правове поле” як гносеологічна категорія має сенс у разі, якщо вона відображає конкретну емпіричну реальність. Стосовно реального простору таке поле має кілька принципів локалізації: інституційно-галузевий, територіальний, общиний або соціально-груповий. У першому випадку поле конструюється в межах того чи іншого інституту, галузі народного господарства або конкретної організації. Це може бути роздрібна торгівля, енергоринок, медицина, освіта, військо тощо. Поле також можна сконструювати на базі крупного виробництва, шахти або металургійного підприємства чи бавовняної фабрики. Територіальна локалізація – це прив’язка до місцевості, адміністративного району, певного міста або села, міського кварталу, паркової зони тощо. В цьому сенсі поле може бути неоднорідним. Починаючи з відомих робіт соціологів чиказької школи (соціальна екологія), кримінологи складають спеціальні карти місцевості, на яких позначаються пересічні показники злочинності.

Числові показники. Кримінально-правове поле, співвідношення між його частинами, динаміка можуть бути визначені за допомогою системи числових показників. Цьому сприяє конкретність та емпіричність поняття поля. Показники стосов­но конкретного поля формуються із урахуванням двох загальних умов: вони враховують фізичну локалізацію кримінально-правового поля і часові обмеження. Числові характеристики можна поділити за кількома критеріями та напрямками. Перший напрямок – поділ на показники, що стосуються посягань і показники, які мають стосунок до захисту. Другий – поділ на числові характеристики агентів поля та індикатори соціальних дій. Усі вищезгадані показники можуть бути чотирьох видів: 1) такі, що відображають абсолютну кількість, 2) відносні (коефіцієнти), 3) структурні (питома вага),

Динаміка і соціальний час. Як кожне реальне соціальне явище, кримінально-правове поле змінюється у часі. Воно є потоком змін і існує доти, доки в ньому щось відбувається. Системотворчим елементом поля, як це не парадоксально, виступають кримінальні дії. Якщо вони відсутні (наприклад, на підприємстві не зафіксовано розкрадань, економічних та інших злочинних актів), то кримінально-правове поле не виникає, а отже й не змінюється. Соціальне поле можна розглядати як ланцюг подій (взаємодій). Під подією, відзначає П.Штомпка, розуміється “моментальний стан соціального поля (або його сегмента)” [12, с.28]. Подія фіксує процеси, поведінку агентів, що спричинені базовою для даного контексту соціальною дією. Коли відбувається злочин, то базовою є злочинна дія, якщо відбувається затримання злочинця, то базовою виступає дія правоохоронців або населення. Перший і другий випадок – складні акти, де є свої сценарії та місце для різних акторів. Таким чином, хронологічний ряд можна вибудувати як за подіями, так і за ключовими діями, що визначають характер події. Час кримінально-правового поля не збігається повністю із загальносоціальним календарем. Він залежить від інтенсивності подій або базисних дій. Соціальний час для особи, що стала жертвою важкого злочину, протікає вже в іншому часовому вимірі, ніж раніше, як і змінюється соціальний простір, до якого вона звикла. Життя тепер поділяється на “до цього” і “опісля”. Людина знайомиться з агентами кримінально-правового поля, працівниками правоохоронних органів, судово-медичної експертизи, суддями, кримінальним або кримінально-процесуальним кодексом тощо. Час для неї спливає в іншому ритмі.

Латентність. Злочин за своєю природою є утаємниченою дією. Ідеальним для злочинця є повністю анонімний злочин, коли тривалий час (або іноді назавжди) відповідна подія залишається таємницею для оточення, отже, не помітні (відсутні) усі сліди та докази; не відоме ім’я злочинця та його місцеперебування; вмілоприховуються шкідливі наслідки тощо. До цієї ідеальної моделі злочину спрямовує свої дії кожний розумний злочинець. Потерпілі також з різних причин часто воліють не розголошувати те, що з ними трапилося. Практика засвідчує: більшість порушень закону ніколи не фіксуються правоохоронними органами, але вони відбуваються фактично і їх не варто викреслювати з подій поля. Латентність є специфічною рисою, яка не притаманна у таких обсягах звичайним соціальним полям. Ця риса, до речі, становить об’єктивні труднощі для аналізу та дослідження поля.

Ситуація “входу – виходу”. Злочинець живе у різних полях, він не прикутий ланцюгом до кримінально-правового поля. Навпаки, здійснивши злочин, він прагне бодай скоріше його покинути, перейти у “нормальне поле”. Тобто особливість кримінально-правового поля полягає у раптовій зміні позицій, що нагадує приховування обличчя на карнавалі або зміну акторами масок у стародавньому грецькому театрі. Чому так важко “вирахувати” серійного вбивцю? Тому що вчинивши черговий жахливий злочин, він повертається до родини, служби, звичайного законослухняного життя.

Символічна боротьба. Це – боротьба за визначення, класифікації, звання та титули. Для кримінально-правового поля вона є вельми актуальною, бо на його теренах у безкомпромісних поєдинках стикаються занадто різні суб’єкти. Головна ставка цієї боротьби – визнання або не визнання підозрюваного злочинцем, що перетворюється на умовну стигму. Були часи, коли злочинців певним чином калічили, щоб не тільки покарати, але й назавжди позначити їх стигмою – рвали ніздрі, відрубали руки або таврували як худобу. Суспільство, держава зацікавлені в тому, щоб піднести статус правоохоронців, суддів, і, навпаки, – принизити тих, хто перебуває “по інший бік барикади”. Злочинці відповідають приблизно тим самим, намагаючись перевизначити позиції поля: “менты поганые”, “волки позорные” – не просто емоційні сплески, це спроба самоутвердитися шляхом приниження свого ворога. 90-ті рр. були позначені певним реваншем, коли злочинний світ завдяки допомозі маскультури та ЗМІ почав нав’язувати свою філософію, світогляд, жаргон, фольклор широкій публіці.

Література: 1. Семаков Г.С. Криминология: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – С.128. 2. Фролова О.Г., Титаренко Ю.Л. Покарання як спосіб боротьби зі злочинністю / Навчальний посібник. – Донецьк: Донецький ін-т внутрішн. справ, 1997. – С.327. 3. Зиммель Г. Как возможно общество? // Социологический журнал. – 1994. – №2. – С.101-114. 4. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. –С.543. 5. Bourdieu P. Social space and symbolic power // Bourdieu P. In other words: Essays towards a Reflexive sociology. – Stanford (Cal.), Stanford univ. press, 1990. – P.123-139. 6. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. – М.: Socio-Logos, с. 1993. – 336с. 7. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В.Н. Бурлакова, проф., акад. В.П. Сальникова. – СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. С.576. 8. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. –С.304. 9. Курганов С.И., Кравченко А.И. Социология для юристов: Учебное пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2000.– С.255. 10. Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. – М.: Юрид. лит., 1991. С. 224. 11. Организованная преступность в Украине: нормы и стандарты поведения участников ОПГ / Волобуев А.Ф., Рущенко И.П., Соболев В.А., Ярмыш А.Н. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. Дел, 2001. 12. Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер. с англ. под ред. проф. В.А. Ядова. – М.: Ин-т “Открытое общество”, 1996. – С.415.

СкачатиСкачати:Теорія соціального поля як засіб інтерпретації злочинності О


Схожі реферати:
  • КОНТРОЛЬНА Робота на тему: "Банківська система Польщі на сучасному етапі".
  • Бюджетні правовідносини, їх зміст і особливості ПЛАН Вступ 1. Поняття бюджетних правовідносин, їх зміст
  • Oligopolises (реферат)
  • Кесареве січення ВСТУП: Актуальність теми: У сучасному акушерстві кесарев перетин (КС) як метод родоразрешения займає винятково важливе місце і є однією з найбільше часто виконуваних операції
  • ДО ПРОБЛЕМИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАБАТЬКІВЩИНИ (реферат) Сьогодні, коли в Україні підвищується інтерес до арійської, індоєв
  • Сценарій вечора-реквієму (На екрані демонструється стрічка або слайди про Чорнобильську трагедію. Піднімається екран, н
  • Загальний огляд "Інтернет" (курсова)
  • Реферат з релігієзнавства Аскетизм у релігійному житті Стародавнього Риму Історіографію римського суспільства займались
  • Економіка: Основні фонди торговельного підприємства, їх аналіз (курсова р-та)
  • Історія української державності (дипломна р-та)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.036210