Реферат Курсова робота з РПС Територіально-виробничі комплекси України Зміст. Вступ. Поняття, сутність та складові виробничого


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Курсова робота з РПС Територіально-виробничі комплекси Украї

Курсова робота з РПС

Територіально-виробничі комплекси України

Зміст.

Вступ.

  1. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та виробничої інфраструктури.
  2. Формування територіально-виробничих комплексів України.
  3. Територіально виробничі комплекси України.

Висновок.

Література.

Вступ а

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, вико­ристанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефектив­ній організації суспільного виробництва, створенню системи посе­лень із необхідними умовами праці і життя людей.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних еле­ментів має невеликі розміри.

В Україні, де високе господарське освоєння території, зокрема Донбасу та Придніпров'я, а також густонаселених великих міст інших районів, слід удосконалювати ТВК внаслідок оптимізації їх галузевої структури, технічного переобладнання підприємств, раціоналізації внутрішніх і міжгалузевих транспортно-економічних зв'язків, поси­лення дії інтенсивних факторів. Це основний шлях розв'язання про­блеми вдосконалення територіальної організації продуктивних силі джерело економії суспільної праці в Україні.

Отже, як показує світовий досвід, в Україні потрібні нові методи вирішення регіональних питань економічного розвитку, насампе­ред більш глибоке вивчення загальноекономічної теорії розвитку ринкової економіки, оскільки вона є основою регіонального стра­тегічного планування.

1. Поняття, сутність та складові виробничого комплексу та виробничої інфраструктури

Виробничий комплекс, як складова частина національної еко­номіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфра­структури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як систе­ма, сформована учасниками економічного циклу суспільного вироб­ництва, які виробляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни. Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характери­зує рівень розвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є виробниц­тво валової доданої вартості (ВДВ). Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах - переважну ча­стку послуг.

Національна економіка характеризується організаційно-еконо­мічною, соціально-економічною (інституціональною) та виробничо-технологічною структурами, які відображають внутрішні співвідно­шення її складових з точки зору організації виробництва, розподілу форм власності та існуючих його технологічних циклів.

Виробничі комплекси виділяються за організаційно-економічними та виробничо-технологічними ознаками. Інституціональна структура справ­ляє помітний вплив на ефективність функціонування виробничого комплексу.

Виробничий комплекс характеризується структурою вироб­ництва — співвідношенням між його галузями, яке виражає госпо­дарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Структура ви­робництва визначається як натуральними, так і вартісними показни­ками (валовий внутрішній продукт, валова додана вартість, чи­сельність зайнятих, вартість основного капіталу). Вона характери­зується галузевими, територіальними, відтворювальними про­порціями, а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Ос­новою для виділення виробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва. При цьому галузь господарст­ва являє собою цілісну сукупність організацій та підприємств, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці. Територіальна структура виробництва відображає виробничі пропорції у певних галузях виробництва між різними територіями країни.

В залежності від ролі галузей у національній економіці виділяють сфери виробництва товарів та виробництва і надання по­слуг.

Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва то­варів і послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство), а також виробничу інфраструктуру (наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство, заготівлі, транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва).

Інші галузі, пов'язані з товарним виробництвом (торгівля, по­бутове обслуговування, громадське харчування), а також сукупність галузей господарства, які здійснюють функції по наданню послуг населенню (житлово-комунальне господарство, громадський транс­порт і зв'язок по обслуговуванню населення, освіта, охорона здо­ров'я, культура і мистецтво відносяться до соціального комплексу країни.

Окремо виділяються за функціональними ознаками державна організаційно-управлінська інфраструктура (органи управління, су­дової влади, внутрішніх справ і оборони), а також ринкова інфраструктура, як сукупність галузей, що обслуговують ринкові відносини і об'єднують заклади кредитування, фінансування і стра­хування підприємств і населення. Теорію й практику функціону­вання цих галузей вивчають відповідно наука державного управ­ління, юриспруденція та наука про фінанси.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на:

  • промисловість;
  • аграрно-промисловий комплекс;
  • виробничу інфраструктуру.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість - найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, вироб­ництво засобів виробництва й предметів споживання. Промисло­вість є основною трудо поглинаючою галуззю товарного виробниц­тва. її розвитку загалом зобов'язаний розвиток інших галузей госпо­дарства. За характером виробництва і предметів праці промисло­вість, у свою чергу, поділяється на видобувні й обробні галузі. Видо­бувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сиро­вини з компонентів природних ресурсів. Обробна промисловість, як сукупність галузей промисловості, підприємства котрих обробляють і переробляють сировину й матеріали, включає в себе більшість ви­робництв, які створюють товари, готові для споживання. Видобувна промисловість іноді називається сировинною. Структура промисло­вості України може бути представлена в генералізованому вигляді чотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енерге­тичним, металургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце займає промислове виробництво товарів з си­ровини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом із сільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промис­ловий комплекс. Важливою особливістю територіальної структури виробничого комплексу є формування його територіальної організа­ції. Основними її елементами виступають:

Промисловий (агропромисловий) район - інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як го­ловної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.)

Промисловий (агропромисловий) вузол - зосередження на обмеженій території (рангу територіально-господарського підрайону, міської агломерації) виробничо-технологічного територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується й на даний час.

В Україні розвиваються понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузли.

Агропромисловий кущ - специфічна локальна форма ор­ганізації аграрно-промислового виробництва, яка характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами (наприклад. Ніжинський агропромисловий кущ м'ясомолочної та овочеконсервної спеціалі­зації").

Промисловий (агропромисловий) центр - місто або селище

міського типу, де зосереджено декілька промислових підприємств і які складають спеціалізовану місто утворюючу галузь.

Промисловий (агропромисловий) пункт - поселення разом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міського типу, населення якого працює на електростанції,

хутір з лісопильним підприємством).

В структурі виробничого комплексу особливу роль відіграють виробничо-інфраструктурні галузі, які забезпечують базові галузі виробництва виробничими послугами. У суспільному виробництві виробнича інфраструктура забезпечує економічно ефективний, швидкий та якісний прискорений процес обігу та споживання. Перш за все у виробничій інфраструктурі необхідно підкреслити постійно зростаючу роль науково-інформаційної галузі виробництва, яка розглядається як специфічна складова інвестиційно-будівельної інфраструктури. Основними центрами і регіонами, де розміщені га­лузі виробництва й інші центри економічної ділової активності, ста­ли території з передовою наукою та освітою (Київський, Львівський та Одеський регіони. Східний економічний район, Придніпров'я, Донбас тощо). Територіальне поєднання освіти, науки, наукоємних виробництв нині є типовим для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів. Перспективною формою тери­торіальної організації науково-виробничих комплексів є технополіси (технопарки, агрополіси тощо)- цілеспрямовано сформовані зони ділової та наукової активності, в яких поєднуються фінансово-кредитні заклади, науково-дослідні інститути, вищі навчальні закла­ди та наукомісткі промислові підприємства, що взаємодіють між собою. Часто технополіси мають особливі організаційно-правові умо­ви господарювання, які сприяють прискоренню економічної віддачі від виробництва. Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупну продук­тивність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів.

У виробничу інфраструктуру входить також будівельний комплекс — сукупність галузей матеріального виробництва і про­ектно-конструкторських та пошукових організацій, які забезпечують будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі, як будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів включає виробництво стінових матеріалів, цементну промисловість, видобуток і первісну обробку мінерально-будівельних матеріалів, склоробну промисло­вість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів та санітарно-технічних виробів. Розміщення промисловості будівель­них матеріалів визначається в основному обсягами будівельно-монтажних робіт за економічними районами та наявністю сировин­ного фактора. В останньому випадку розрізняють галузі переважно сировинної орієнтації — первинну обробку природних будівельних матеріалів (граніту, мармуру, облицювального, бутового каменю та ін.), виробництво цементу, цегли, азбоцементних і шиферних ви­робів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу, вапна та ін, а також галузі з орієнтацією переважно на споживача, якими є виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних виробів тощо. Найпотужнішими цен­трами промисловості будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Виробництво будівельних конструкцій та деталей включає в себе підприємства з виготовлення збірного залізобетону і залізо­бетонних конструкцій, які тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом житлового і промис­лового будівництва (основними з них є Харківське, Львівське, Кри­ворізьке, Луганське та Сумське), домобудівні комбінати (найбільш потужні зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі), а також виробництво будівельної цегли, розміщення якої орієнтується на споживача. Великі центри виробництва будівельної цегли — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Слов'янськ, Бахмут тощо.

Розвиток галузі капітального будівництва України характери­зується прискоренням в останні часи тривалості виробничого циклу, збільшенням кількості нерухомих територіальне закріплених об'єк­тів, які зводяться, а також високою залежністю виробництва від економіко-географічного положення та природно-географічних умов. Основні обсяги будівництва в Україні поки що зосереджені у вели­ких містах, значними обсягами цивільного будівництва характери­зується м. Київ. У процесі розвитку будівництва в країні виділились окремі галузі спеціалізації — промислове, комунікаційне, житлове, водогосподарське, військове та ін. Найважливішими факторами, за якими обираються райони і пункти будівництва є сировинний, тру­довий, паливно-енергетичний, водний, кліматичний, фактор рельєфу та сейсмічності тощо.

Провідним є у виробничій інфраструктурі місце вантажного транспорту — однієї з найбільш важливих галузей національної економіки. Виділяють наземний (залізничний, автомобільний, тру­бопровідний), водний (морський, річковий, озерний) та повітряний його види. Усі види транспорту об'єднуються в єдину транспортну систему країни, яка являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту, служб перевезень та форм її територіальної організації, які об'єднують види транспорту і всі ланки транспортного процесу у їх взаємодії і забезпечують успішне функціонування народногосподарського комплексу країни в цілому. Функціонування транспортної системи забезпечує транс­портна інфраструктура, яка включає в себе шляхи сполучення, ру­хомий склад, вантажно-розвантажувальні господарства, а також за­соби управління і зв'язку, технічне обладнання для обслуговування транспортної сфери.

Формами територіальної організації транспорту є моно та багатогалузеві транспортні вузли, станції, морські і річкові порти, пристані, аеропорти.

Залізничний транспорт відіграє провідну роль у здійсненні внутрішньодержавних і значну — у зовнішньодержавних еко­номічних зв'язках України. На нього припадає основна частина ван­тажообігу і перевезень пасажирів. Цей вид транспорту поєднує у собі важливі техніко-економічні показники: регулярність руху і ви­соку швидкість перевезень, велику пропускну і провізну спроможність. Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування в Україні складає 22301 км. Щільність залізничних колій загального користування у середньому по країні складає 37 км на 1000 кв. км території. Найвищим показником щільності залізнич­них шляхів виділяються промислове розвинені Донецька, Луган­ська, Дніпропетровська, Харківська та Запорізька області, а також такі області, як Львівська, Закарпатська, Чернівецька і Вінницька. Електрифікованими є магістральні та найбільш вантажонапружені залізниці: Москва-Київ-Львів-Чоп, Донбас-Кривий Ріг, Харків-Запо­ріжжя-Севастополь, Харків-Лозова-Микитівка, Київ-Миронівка-Дніпропетровськ, Хирівка-Помошна-Одеса-Іллічівськ, Харків-Крас­ний Лиман-Дебальцеве. У структурі перевезення вантажів переважа­ють промислова сировина та паливо — вугілля, в т. ч. кокс, руди чорних та кольорових металів та самі метали, лісові вантажі, буді­вельні матеріали, в т. ч. цемент, а також громіздкі машини та устат­кування, продукція АПК. Основні фонди галузі складають 48 млрд. грн., а кількість працюючих - більше 300 тис. осіб.

Автомобільний транспорт є найбільш маневровим та ефектив­ним видом транспорту для перевезення масових вантажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпочинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізнич­ному транспорті. Розвиток автомобільного транспорту та його тери­торіальна організація залежать від галузевої структури регіону, її територіальної організації, природних умов, зокрема, рельєфу, що й визначає напрями та щільність автошляхів. Автомобільний транс­порт швидкими темпами розвивається у більшості регіонів країни. Довжина автомобільних доріг загального користування з твердим покриттям становить 163,8 тис. км. Щільність автомобільних доріг загального користування з твердим покриттям у середньому по країні становить 271 км на 1000 кв. км території. Найважливішими автомагістралями України є: Київ-Полтава-Харків-Ростов-на-Дону, Київ-Москва, Київ – Санки – Петербург, Київ – Одеса, Москва-Харків - Запоріжжя - Сімферополь, Київ-Житомир-Рівне-Львів-Ужгород, Київ-Дніпропетровськ-Донецьк-Маріуполь тощо.

Водний транспорт є порівняно дешевим, він відіграє надзви­чайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя. Серед найбільш важливих морських портів держави — Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на березі Чорного моря та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Основні водні транспортні артерії України — Дніпро та його прито­ки Прип'ять і Десна, Дністер, Південний Буг. Основними річковими портами є Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів, Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл. Річковий транспорт України системою каналів зв'язаний з ріками сусідніх держав: Білорусі і Польщі, що дає вихід Україні в Балтійське море. Серед рухомого складу водного транспорту пер­спективним є використання суден типу "ріка-море". Після нор­малізації політичної ситуації на Балканах очікується пожвавлення судноплавства по р. Дунай, гирло якої належить до територіальних вод нашої країни.

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним й ефек­тивним для транспортування рідкого палива, пального і техно­логічного газу, хімічних продуктів тощо. Його розвиток обумовле­ний розміщенням в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. Через Україну проходять важливі трубопровідні магістралі з Росії в Західну Європу. Нафтопровідний транспорт Ук­раїни включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною про­тяжністю біля 3,0 тис. км. Транс’європейська нафтопровідна мережа представлена нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України 680 км. Крупними міжнародними нафтопроводами є Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон і Мічурінськ - Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта. Протяжність трубопроводів газопровідного транспорту в Україні сягає 33 тис. км. Магістральні газопроводи Дашава - Київ-Москва, Шебелинка-Брянськ, Шебелинка – Острогожськ - Москва, Дашава – Мінськ - Вільнюс-Рига виконують також функції міжнародних.


СкачатиСкачати:Курсова робота з РПС Територіально-виробничі комплекси Украї


Схожі реферати:
  • Китай (Реферат)
  • Вправи для розвитку гнучкості (реферат)
  • Математичне моделювання та диференціальні рівняння (реферат)
  • Теорема про диференціювання функції (реферат)
  • Курсова робота з РПС Територіально-виробничі комплекси України Зміст. Вступ. Поняття, сутність та складові виробничого
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА Оцінка рівня ризику діяльності на основі зон ризику, оцінка ризику діяльності через імовірнісні х
  • Реферат з українознавства Вербна неділя Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітно
  • Податкова система. Справляння податків і зборів та механізм їх реалізації (курсова)
  • Світова організація торгівлі (характеристика) Місце розташування: Женева, Швейцарія Заснована: 1 січня 1995 р. Створена:
  • Обовязки, повноваження та відповідальність державних службовців (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.035525