Реферат ДО КУРСОВОЇ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА Як показав час, побудова правової держа


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
ДО КУРСОВОЇ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІ

ДО КУРСОВОЇ

ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Як показав час, побудова правової держави – справа нелегка і довготривала, Нажаль, нерідко доводиться спостерігати, як високі урядовці при призначенні на посаду обіцяють не займатися н властивими на Кабінету Міністрів функціями, а з часом вимушені повторювати помилки своїх же попередників. Адже Урядові нерідко доводиться діяти у рамках досить недосконалих законодавчих і нормативних актів, внесення змін до яких є копітким і обтяженим безліччю тривіальних процедур щодо їх погодження та затвердження. Щонайменше, це стосується питань регулювання лісових відносин і лісового господарства. Як наслідок, практично ведення лісового господарства все ще залишається на засадах планово-розподільної системи господарювання: зберігаються ті самі централізоване управління господарською діяльність лісгоспів, усі ті заходи та лісогосподарські роботи, що забезпечують лісовідновлення і спрямовані на виробництво деревини за рахунок коштів державного бюджету. Це зручно і вигідно для підприємців, але несе відомі, вкрай негативні наслідки для конституційно визначеного власника лісів, тобто Українського народу.

Досвід реформування економічних відносин у лісовому господарстві України за всі роки побудови незалежності показав, що набагато більші повноваження порівняно з конституційно визначеним власником мають “постійні лісокористувачі”. Цей термін мистецьки вписаний до Лісового кодексу України (ст. 9) і не менш вдало набирає підприємницької ваги завдяки вишуканому і сміливому менеджменту заінтересованих осіб. Їх зусилля та здобутки, прямо слід сказати, заслуговують на повагу. Саме тому в лісівництві України “маємо те, що маємо”: за роки побудови державної незалежності в усіх законодавчих і нормативних актах зовсім зник термін “землекористувач” стосовно до лісгоспів усіх форм господарювання. Що ж до слова “держлісгосп” як адміністративно-господарська одиниця, то з’ясовується, що він ”підпорядковується обласному лісогосподарському об’єднанню і має у своєму розпорядженні лісовий фонд”1. Отже, лісовим фондом розпоряджаються держлісгоспи, а не органи державної влади та місцевого самоврядування... Вони є розпорядниками усього лісового фонду, а не землекористувачами, з належною відповідальністю за раціональне використання родючості грунтів за типами лісу та лісорослинними умовами. а також із сплатою земельного податку незалежно від результатів господарської діяльності.

Вживання терміна “постійний лісокористувач” постійно приносить плоди, але не для держави, не для власника природних ресурсів...

Правда, енциклопедія вона і є енциклопедія, хоча й видана Національною академією наук України. А Лісовий кодекс України – це нормативний акт, Закон, причому не природний, який не підлягає змінам, а рукотворний, і має постійно вдосконалюватися. Він так визначає сутність того, що за конституційними засадами належить Українському народові: постійні лісокористувачі мають право “власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації” (ст. 18, п.3). Отже, не Український народ має право на ліс (деревину), а постійні лісокористувачі... Народ, так би мовити, має право на ліси у значенні “екосистема”.

Щоб не створювати конкуренції лісгоспів з суб’єктами лісопромислової діяльності, законодавець уточнює це положення тим, що надає постійним лісокористувачам право “на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів” (ст. 18, п.”). Не так швидко можна зрозуміти підприємницьку спрямованість цієї законодавчої норми та її неузгодженість з ринковими засадами.

Як бачимо, терміном “постійний лісокористувач” підмінили термін “лісгосп”, який означає адміністративно-господарську одиницю. Легко зрозуміти, що це визначення віддзеркалює діяльність, пов’язану з розробкою лісосік, виробництвом лісових матеріалів (деревини) необроблених (ЛМНО), їх транспортуванням і подальшою переробкою або реалізацією відповідних сортиментів деревини і пиломатеріалів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тим часом для менеджерів важливо зберегти підміну понять, які

вкладаються у зазначені терміни, а також, з одного боку, закріпити назву “лісгосп” для суб’єктів адміністративно-господарського поділу в лісовому господарстві, і з іншого – використовувати непряме законодавче твердження про те, що до них можна застосувати термін “постійний лісокористувач”. Але за своїм економічним змістом ці терміни є несумісними. оскільки лісгоспи соціально і економічно покликані виробляти (вирощувати) деревину та продавати її у вигляді лісосічного фонду (ЛСФ) лісокористувачам, тобто суб’єктам лісопромислової діяльності. Усі вони (лісопромислові підприємства різних форм власності) є споживачами товару, який “виробляє”... природа, а лісгоспи “відпускають на пні”. І всю “проблему” можна розв’язати дуже просто – внісши зміни до ст.. 9 Лісового кодексу України Спробуємо розібратися в цьому детальніше.

У Лісовому кодексі України записано: “У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі – постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих цілей ат проведення науково-дослідних робіт у порядку, передбаченому цим кодексом” (підкреслено автором. – А.Б.). Це речення є непростим навіть для граматичного осмислення, не кажучи вже про економічний зміст.

Спростимо його для більш чіткого розуміння. Оскільки в системі управління лісами в Україні склалися вже згадані лісгоспи, то замінимо складне словосполучення “спеціалізований лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи... для ведення лісового господарства”, на вираз “лісгоспам усіх форм господарювання”. Крім того, замінимо вираз “земельні ділянки лісового фонду” на одне слово “Ліси”, адже це слово означає сукупність об’єктів землі, рослинності тощо і має ширший зміст ніж вираз “лісовий фонд”. Зміст останнього полягає у визначенні запасів деревини, до того ж лише стовбурової. А слово “ліс” за своїм екологічним змістом означає сукупність земельних ділянок – як вкритих лісовою рослинністю, так і тимчасово невкритих (зрубів, згарищ, галявин т ін.), а також боліт, озер, малих річок, просік, шляхів, ліній електропередачі та ін., які ніколи не утворюють лісовий фонд, але до складу лісів можуть входити. Слова ж “спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, організаціям” у розглядуваній статті взагалі є займи ви, оскільки лісове (як і сільське) господарство завжди є спеціалізованим. Після пропонованих змін нормативне визначення матиме такий зміст: “У постійне користування ліси надаються лісгоспам усіх форм господарювання, а також іншим суб’єктам підприємницької діяльності для ведення лісового господарства (далі – “постійні землекористувачі”). Просто і зрозуміло: будь-який лісгосп є суб’єктом підприємницької діяльності з лісівництва, а земля як природний ресурс є для нього продуктивною силою і об’єктом праці. Основною продукцією лісгоспів є деревина, тобто її щорічний урожай у вигляді приросту, узагальнену частку якого господарник може і повинен вилучати кожного року шляхом здійснення (суцільними або вибірковими способами розробки лісосік) рубок головного або проміжного користування, постійно забезпечуючи прибутковість свого виробництва на загальних умовах користування земельними ресурсами з дотриманням лісівничих норм і правил.

Що ж до другої частини цитованого абзацу ст. 9 (підкреслено шрифтом), то вона зовсім н має відношення до користування земельними ділянками, оскільки стосується не землекористування, а користування ресурсами деревини, мисливською фауною і т. ін. ДО того ж користування деревиною у формі так званого “спеціального” використання лісових ресурсів (здійснення заготівель деревини) завжди є перманентним у межах лісгоспу. Тим часом на локальній ділянці воно починається з купівлі (придбання) деревини на пні і закінчується вивезенням деревини. Як правило, в даному випадку строк розробки лісосічного фонду не перевищує року.

Тепер звернемо увагу на цитовану раніше норму ст.. 18 про першочергове використання лісових ресурсів, точніше – про “встановлений порядок”. Кожному зрозуміло, що за цим виразом криється певна менеджерська спрямованість, яка має наслідок (у вигляді підприємницького прибутку) не на користь конституційно визначеного власника. А щоб не сталося протилежне, встановлюється порядок. Він так і називається: “Порядок розподілу лісосічного фонду”, включений як складова до Правил відпуску деревини на пні в лісах України. Навіть терміни “відпуск” і “розподіл” не збентежили літературних редакторів і розробників цього нормативного документа (одного з найвагоміших для формування ринкових відносин), не кажучи вже про керівників спеціально уповноважених органів виконавчої влади). Не звернули уваги й на те, що держлісгоспи є суб’єктами підприємницької діяльності, вони ж Державною лісовою охороною (!) входять до складу виробничих лісогосподарських об’єднань. Адже за своїм статусом держлісгоспи є юридичними особами, що мають на меті одержання прибутку. Водночас вони наділені також повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням лісівничих норм і правил не тільки у “своїх” лісах, але й у лісах підприємницької діяльності інших форм господарювання – аграрних, військових і комунальних.

Терміни “віпуск” і “розподіл” запозичені з колишньої командно-бюрократичної системи і не сприяють формуванню ринкових засад у лісівництві. Суть же розподільної системи визначено чітко: “Обласні державні адміністрації після затвердження Кабінетом Міністрів України розміру лісосічного фонду.., але не пізніше 1 жовтня, розподіляють їх між лісокористувачами за письмовими повідомленнями” (Правила, п.13).

Чомусь не помітили, що такою “нормою” порушено конституційні засади щодо здійснення права власності на природні ресурси спільно органами державної влади та місцевого самоврядування, не кажучи вже про продаж ЛСФ на аукціоні. Дивно, але майже всі області, що мають потенціал для розвитку лісопромислової діяльності, не зуміли повною мірою використати своє конституційне право на це. Хоча фахівцям з лісового господарства та економістам відомо, що в період непу в центральних областях колишнього СРСР, наприклад, на 1925-1926 рр. лісництва поставили на ринок 52 млн. м3 деревини на суму 41,6 млн. руб., але на торгах продали її за 88 млн. руб., тобто дорожче більш як у 2 рази2. Немає жодного сумніву, що при запровадженні в Україні аукціонного продажу лісосічного фонду (тобто при забороні його розподілу та відпуску!) економічні лісові відносини істотно поліпшилися б, а лісовий доход зріс би, щонайменше в 1,5-2 рази.

Але Оскільки ринок все ніяк не дійде до лісосічного фонду, то похід до нього здійснюють ... “постійні лісокористувачі”. Насамперед, це відбувається в областях Карпатського регіону. Там ще залишилася частина колишніх лісопромислових структур, а також створено нові, які теж намагаються одержати лісосічний фонд у порядку розподілу та відпуску, тобто за “символічними” цінами. “Постійні лісокористувачі”, навпаки, діють так, щоб утримати за собою згадане “право на першочергове спеціальне використання” за тими самими “символічними” цінами. І в цьому їм випадково допомагає Верховна Рада України. Як то кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло.

Після чергової стихії – повені, яка сталася 5-8 березня 2001 р. і спричинила великі матеріальні збитки регіону й населення Закарпатської області, - Верховна Рада України вже 15 березня (коли ще не було належно вивчено причини і наслідки цієї катастрофи) приймає постанову № 2290-ІІІ і пропонує здійснити “передачу з 1 січня 2002 року лісосічного фонду головного користування в повному обсягу постійним лісокористувачам – лісогосподарським підприємствам Державного комітету лісового господарства України” (п. 4). Зрозуміло, що цей пункт постанови входить у суттєву суперечність з конституційними засадами, обмежуючи повноваження, надані органам державної влади та місцевого самоврядування, Тощо. Але діло зроблено. Високий авторитет найвищого законодавчого органу держави залучається до здійснення власне господарських заходів з питань природокористування, що належить до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування.

Узагальнюючи сказане у враховуючи інші недосконалості земельного й лісового законодавств, а також ряду нормативних актів щодо регулювання лісових відносин, можна зробити висновок, що саме вони і чинна система державного управління лісами гальмують розвиток ринкових відносин у лісівництві. Держава, а особливо – органи управління регіонального рівня, не проявляють належної заінтересованості в організації та здійсненні перетворень щодо користування ресурсами деревини, які мають матеріальне визначення та виміри. Це стосується навіть тих областей, де природнокліматичні та історичні умови є досить сприятливими для розвитку промислового лісокористування, Так, їм нелегко орієнтуватися у складному законодавстві (та ще й при неузгодженості його окремих актів). Але треба опановувати його, а також використовувати інші законодавчі акти, якими місцевим органів влади надано відповідні повноваження щодо використання природних ресурсів.

Наприклад, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає за виконавчими органами сільських, селищних і міських Рад право здійснення ряду владних повноважень, зокрема – попередній розгляд планів використання природних ресурсів місцевого значення на відповідній території (ст.. 27. п.а-5 і б-1). У частині використання повноважень у галузі бюджету, фінансів і цін їм делеговано повноваження щодо здійснення контролю за виконання зобов’язань по платежах до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності (ст.. 28, п. б-1). Як буде показано далі, органи державної влади та місцевого самоврядування даремно недооцінюють економічний зміст лісівництва, зокрема – використання деревинних ресурсів місцевого значення. Адже заготівлі деревини шляхом рубок проміжного користування (РПК) в Україні є дуже поширеними і перевищують їх обсяги від рубок головного користування. Ця деревина є товарною продукцією нарівні з деревиною від рубок головного користування і водночас – природним ресурсом місцевого значення, доходи від реалізації якого, згідно з Лісовим кодексом України, мали б у повному обсягу надходити до місцевих бюджетів.

Використовуючи дані Держкомстату України (див. табл.. 1) та Державної податкової адміністрації України (див. табл.. 2), модна чітко визначити напрям лісової політики щодо користування лісовими ресурсами. Так, протягом 1999 р. по Україні було вироблено (заготовлено) 4879,7 тис. м3 товарної деревини від рубок головного користування і одержано 44939,92 тис. грн.. лісового доходу. По Україні знеособлена ціна продажу деревини н пні становила 9,2 грн./м3, з відхиленнями по окремих областях від 5 до 12 грн./м3. Протягом 2000 р. спостерігалося падіння лісового доходу від продажу лісосічного фонду, при одночасному підвищенні частки товарної деревини від РПК. І це – за умови, що у країні зростали інфляція та ринкові ціни на продукцію, вироблену з ЛМНО. Так, у 2000 р. по Україні вироблено 5236,4 тис. м3 деревини від рубок головного користування і одержано 399923,7 тис. грн.. лісового доходу, тобто ціна цієї деревини сягала 7,62 грн./м3, або 82,8% від рівня 1999 р. (див. діаграму).

Динаміка знеособлених цін на деревину за обсягами надходження лісового доходу за 1999 і 2000 рр.

Таблиця 1

Обсяги заготівель деревини шляхом РПК за 1999-2000 рр.


Області, регіони

Площа земель, вкритих лісом (тис. га) Обсяги заготівель ЛМНО (тис. м3) Питомий обсяг РПК (%)
1999 р. 2000 р.
усього у тому числі РПК усього у тому числі РПК 1999 р. 2000 р.
Україна 8851,0* 10308,7 5429,0 11261,7 6025,3 52,7 53,5
у тому числі області:

Вінницька


309,9


438,2


233,4


438,2


234,8


53,3

53,6
Житомирська 954,5 1315,8 550,9 1356,3 547,5 41,9 40,4
Закарпатська 637,9 638,5 243,2 906,7 376,7 38,1 41,5
Івано-Франківська 579,5 488,3 222,0 518,0 240,8 45,5 46,5
Львівська 613,2 663,6 331,8 774,1 381,3 50,0 49,3
Черкаська 291,1 383,6 223,6 407,0 235,6 58,3 57,9

*Площа земель, вкритих лісовою рослинністю, к складі лісів за Державним земельних кадастром України станом 1 січня 1996 р.


Економічні показники

Один. вимі-ру

Україна

у тому числі області:
Вінни-цька Жито-мирська Івано-Фран-ківська Львівська Черкаська
1999 р.

Заготівлі деревини шляхом рубок головного користування


тис. м3


4879,7



СкачатиСкачати:ДО КУРСОВОЇ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛІ


Схожі реферати:
  • Сучасний інструментарій стратегічного планування Зарубіжна і вітчизняна теорія і практика плануванн
  • Послідовність розробки інвестиційного бізнес-плану Найважливішим серед документів, потрібних для злагодженої роботи, є бізнес-план. Складати його можуть о
  • Екзистенціалізм (курсова)
  • Вихідні ідеї філософії гуманізму та їх світоглядне значення (реферат)
  • Логіка підприємницької діяльності Підприємництво як економічний феномен є категорією бізнесу. У господарській практиці категорії підприємниц
  • Гігієна дітей та підлітків (реферат)
  • Реферат з БЖД на тему: ОЗНАЧЕННЯ І ВИМІРЮВАННЯ РИЗИКУ. УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ПЛАН 1. Загальна оцінка та характеристика небезпек 2. Концепці
  • Шведська мова (загальна інформація) Шведська мова - державна мова Швеції. Вона є рідною для 90% населення країни, тобто для більш ніж
  • Методичні основи формування перспективного товарного асортименту промислових підприємств (дипломна)
  • Освіта, шкільництво і педагогічна думка в Україні у XX ст. (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.034766