Реферат Світові релігії. Складнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення над­національних, або світових релігій


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Світові релігії. Складнішим і своєрідним явищем в історії ре

Світові релігії.

Складнішим і своєрідним явищем в історії релігії було виникнення над­національних, або світових релігій.

До них належать: буддизм (виник у VI ст. до н. е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (ви­никло у І ст. н. е., нараховує близько 1,7 млрд віруючих), іслам (виник у VII ст. н. е., нараховує 935 млн віруючих). Кількість віруючих світових релігій наве­дена на початку 90-х років і може розглядатись як приблизна.

Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як ви­никла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак'ямуні (пус­тельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті "освітлений вищими знан­нями") прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страж­дань. Для свого останнього переродження, а він про­йшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Буд­да обрав царевича Сіддхартху (563—483 рр. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я — Гаутама).

Рід належав до племені шак'їв, що жило 600— 500 рр. до н. е. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи — дружина правителя Майя (або Махамайя) — одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території Непалу, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.

Дізнавшись про народження царського сина, па­лац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого "риси величі", Асита засміявся і заплакав. "Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу". Ново­народженого назвали Сіддхартхою, що означає "той, хто виконує своє призначення".

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину пік­луванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, си­лою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Жит­тя сім'ї сповнилося радості і щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого гнійними ви­разками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи.

Ці "чотири зустрічі" все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання^ які випадають на долю лю­дини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань.' Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл'я (нині Бух Бодх-гая), коли під час відпочинку під деревом Сід­дхартху осяяла істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаута-мою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його про­повіді. В ній коротко розкривається вчення про чоти­ри "святі Істини": "жити — значить, страждати", "причина страждань — бажання"; "для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань"; "шлях по­збавлення від бажань — дотримуватися вчення Буд-ди", яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед фак­торами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: "Воло­дарі царств, котрим належать багатства і скарби, по­жадливо поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?"

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов'язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, "світ зем­ний", "світ чуттєвий" принижується, а протиставле­ний йому "світ небесний" звеличується, утверд­жується як "істинне буття". Звідси — логічний висно­вок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до "життя" у "світі не­бесному". Зрозуміло, що "вічне життя" дається як винагорода за перетергшені страждання під час пере­бування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення то­тожність будь-якого існування зі стражданням, буд­дизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що е водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Шсля неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до по­долання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спо­кою — нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у "третій святій істині": "Що ж є святою істиною по­збавлення страждань? Це — повне позбавлення ба­жань, повне заперечення їх і усунення їх". Допомогти у здійсненні цього шляху можуть вісім доброчинно-стей: правильні погляди, правильна рішучість, пра­вильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном "сансара", запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буд­дизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійні філо­софські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові суспільні традиції: коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки; коли на кожному кроці лю­дину підстерігала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релі-гійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли пер­спективу радісного щасливого життя тому, хто наро­дився раджею, багатим купцем, могутнім воєна­чальником у разі слідування релігійним діям, прине­сення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "Просвітленого" страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від вка­зування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями — чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенаре-са (нині Сарнат) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхар-ми". Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літаьому віці в Кушинагарі (що, як твердять, відповідає су­часній Каспі) Будда, що лежав під деревом у позі ле­ва, звернувся до ченців і мирян з такими словами: "Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене піддягає руйнуванню! Для врятуван­ня докладіть усіх зусиль!" Смерть Будди буддисти на­зивають досягненням великої нірвани. Згідно з кано­ном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, то­му її називають "тричі святим днем".

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Тршіітака, що включає в себе 3 частини: віная-літака (міфи про Будду та його повчання); сутта-пітака (притчі й бесі­ди , Будди та його послідовників), абхідхарма-гатака (філософія буддизму).

Різноманітні школи і течії буддизму вносили по­правки до Трипітаки. Тому у 1871 р. в Мандалаї (Бір­ма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 делегатів шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили її уніфікований текст. Пізніше його вирізьбили на 729 мармурових плитах, кожна з яких зберігалася у невеличкому окремому храмі. Так було створено своєрідну бібліотеку, яка зберігала канон і стала місцем, шанованим буддистаг ми всього світу.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. В цілому це збірники біографії Будди або коментарі до канону; складалися вони у II—VIII ст. н. е. Найбільше неканонічної літератури було написано у IV—VIII ст. н. е. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Моральні заповіді буддизму (панчашила) мають характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істо­ту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не пи­ти вина.

Послідовник Будди не повинен відповідати злом на зло, має захищати інших від насильства, не мета­тися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Перші буддійські громади складалися з жебрую­чих ченців. Вони носили простий одяг жовтого ко­льору (ознака нижчої касти), жили з милостині, їли один раз на добу — перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хінаяна. Але не всі послідовники Буд­ди погоджувалися бути ченцями, а залишатися "у миру". Вони склали другий напрям у буддизмі — ма-хаяну. їхні головні релігійні обов'язки — виконувати п'ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної орга­нізації (махаяни) складає група віруючих мирян, очолю­ваних ченцем, які групуються навколо певного храму.

Протягом VII—XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма буддизму, як ламаїзм (лама — чернець) (20,6 млн). Його засновником є тибетський лама Цзонкаба (кін. XIV — поч. XV ст.). Ламаїзм, по­ряд з істинами буддизму, пропагує містичні уявлення про світ, про надприродні сили. На території Ро­сійської імперії лами з'явилися у 90-х роках XVII ст. Вони прийшли з Монголії, після її окупації маньч­журськими військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. вони створили кілька релігійних центрів — дацанів.

Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганд-жур — збірка "одкровень" Будди (108 томів), а також Данджур — переклад буддійських вчень (225 томів).

Ламаїзм надає Будді атрибути вищого божества — творця, "істинної сутності світу". Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів (божества-охоронці), джар-мапалів (захисники віри) та інші фантастичні образи.

Без вчення Будди неможливе спасіння, вчить ла­маїзм, але викласти це вчення може лише лама, чия допомога є необхідною умовою досягнення блажен­ства і позбавлення гріхів. Шанування лами розгля­дається як шанування самого Будди.

Вищий лама (далай-лама) шанується як земне втілення Бодхисатви-Авалокі-Швари. Тибетський вер­ховний лама (панчен-лама) вважається живим буддою Амітабхи.

Буддійська людність в Росії має три відділення — бурятське, тувинське і калмицьке на чолі з Централь­ним духовним управлінням буддистів Росії (дацан у с. Іволга, в 40 км від м. Улан-Уде).

Дзен-буддизм — один з різновидів буддизму. За­сновником цього напряму, який став за останні 30 років предметом широкого інтересу в СІЛА та За­хідній Європі, вважається індійський монах Бод-хідхарма (?—528 рр.), який начебто прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу "езотеричну", тобто призначену лише для вузького кола "посвячених", школу буддизму. Ця школа отримала назву чань-будцизму. "Чань" (японське — "дзен") є модифі­кацією терміну, що передається в японській та ки­тайській мовах поширеним у буддизмі санскритським словом "дх'яна" — споглядання.

Розглянемо монастирський дзен-будцизм. Мона­стир був і залишається основною формою відтво­рення дзен-буддизму. Життя монастиря починається звичайно о 3 годині ранку. Снідають поночі, обідають о 10 ранку, вечеряють о 4 годині дня, причому в їжу вживають лише рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і прийом страв здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, що мають символічний зміст. Після сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирсь­кого дворища, праця на землі, що належить мона­стирю, тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи — день без їжі". Розпорядок дня включає також співбесіди з наставниками, які супро­воджуються ритуалом.

Цей розпорядок певною мірою змінюється в періоди інтенсивних духовних сесій, які провадяться щомісячно протягом 7—8 днів. Під час сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Ченці сидять у позі лотоса, розслабившись і напівпри-кривши очі. їхня мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого "я" і за­нуритися у абсолютне "бездум'я", віддатися Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає чернець, який по­ходжає по залі й бамбуковим кийком б'є по спинах тих, хто втомився.

Вивчення дзенської премудрості в монастирі три­ває в середньому 10—12 років.

Дзен-будцизм наприкінці 50-х років XX ст. охо­пив широкі кола інтелігенції та студентство, а через десятиріччя — дрібнобуржуазні верстви Західної Єв­ропи. Творча інтелігенція пов'язала з дзен-буддизмом надії на духовне оновлення, на отримання повноти буття, безпосередньої волі. Різноманітні течії битни-ків та хігаті вбачали в ньому ідейне виправдання мо­рального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі на­магалися в цій модній течії знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск "безглуздого світу", а також як альтернативу кризи європейської культури. І нарешті, свою роль відіграла добре по­ставлена реклама, яка подавала дзен як панацею від усіх хвороб сучасного світу.

На сучасному етапі розвитку людства важливу суспільно-політичну й культурну роль буддизм віді­грає у країнах Індокитайського півострова. За винят­ком В'єтнаму, в усіх інших країнах Індокитаю поши­рений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релі­гія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки обов'язково перебувають певний час у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських церков і окремих сект. На буддійському з'їзді в Ко-ломбо (Шрі-Ланка) у 1950 р. було утворено "Всесвіт­нє братство буддистів". Резиденцію "Виконавчого ко­мітету" пізніше було перенесено до Бірми, а потім до Таїланду. Комітет, незважаючи на основну ідею буд­дійського віровчення, бере активну участь у міжна­родній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир.

Буддизм в Україні репрезентують більше ЗО гро­мад, котрі нараховують близько 500 членів і 10 тис. симпатиків. Як правило, буддизм поширюється в Ук­раїні переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму).


СкачатиСкачати:Світові релігії. Складнішим і своєрідним явищем в історії ре


Схожі реферати:
  • Засоби масової інформації: поняття, риси, функції, маніпулювання (реферат)
  • Церква і націоналістичний рух: Між співпрацею і протистоянням. Галичина, 20-30 роки ХХ століття. Ідеологічний і політичний аспекти взаємин (реферат)
  • Вишивка Снятинщини (реферат)
  • Податкове регулювання (реферат)
  • Аналіз роботи Тернопільської загально-освітньої школи № 20 (курсова)
  • Італійський гуманізм (епоха Відродження) У МК-МКЅ ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. r
  • Російський модерн (курсова)
  • РЕФЕРАТ на тему: Спорт, дружба, мир Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільств
  • Етапи створення держказначейства (реферат)
  • Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.086136