Реферат Вчення про форму держави і соціальна практика


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Вчення про форму держави і соціальна практика(№3) 1. Автономне існування законодавчої і виконавчої

Законодавча і виконавча влади прагнуть нейтралізувати один одного. Розділення влади залишається не більше чим принципом, який декларується, але на практиці постійно порушується. Акти президента і уряду конкурують з законами, які прийняті парламентом, а то і підмінять їх; при представницьких органах створюються паралельні структури виконавчої влади. У цієї конфронтації влад можливо декілька завершень:

1. Автономне існування законодавчої і виконавчої влади. Вихід проміжний і тимчасовий. Така самоізоляція (не тільки один від одного, але і від суспільства) дового тривати не може.

2. Одна із влад підпорядковує іншу:

а) "перемога" президента і придання парламенту чисто "оформлюваних" функцій, тобто затвердження авторитаризму. Дальше можлива повільна демократична еволюція режиму чи посилення диктаторських елементів. Вибір залежить від ступені розвитку цивільного суспільства і (особливо, якщо вона невисока) від особи президента;

б) "перемога" парламенту буде означати або фактичне безвладдя (знову таки тимчасове), так як до кожноденного управління парламент не здатний, або зміна "персонального заповнення" структур виконавчої влади: функції президента переходять, допустимо, до спікера і особисто він, а не парламент, формує уряд. Дальше по другому колу: знову можуть реалізуватися варіанти 1, 2а ,2б.

3. Протистояння, яке не дає перемоги ні одній з сторін, заставить влади шукати компроміс, і перейти до відносно мирного співіснування. Це, розуміється, найбільш бажаний результат, і краще було би прийти до нього відразу, не блукаючи в варіантах 1 і 2. Таке можливо, коли виконавча і законодавча влади будуть, по-перше, пам"ятаючи про тоталітарне минуле, притримуватися принципу "взаємного знищення" як гарантії демократичного державного устрою і, по-друге, не замикатися тільки на своїх взаємостосунках, а пробувати реально впливати на суспільство.

Практичне конституювання розділення влад в посттоталітарний період іде паралельно з його конституційним оформленням. Це породжує свої складності. Конституційна основа для урегулювання конфліктів влад дуже недосконала. Діє стара тоталітарна або швидкоруч перероблена, а саме полутоталітарна, конституція, яка в новій соціально-політичній ситуації майже втратила свою легитимність. Всяка зміна в розподіли власних повноважень "переможець" прагне закріпити конституцію. Звідси конституція стає все більш нестабільною і протирічною.

В таких умовах конституційний контроль за законодавчою і виконавчою владами досить проблемний. Вихід з положення пробують найти в створенні спеціального конституційного суду, виведеного за рамки загальної судової системи. Але тоді в якості третьої влади виступає не суд взагалі, а конституційний суд. Причому вершити правосуддя він повинен, опираючись не стільки на конституцію і текуче законодавство, стілька на загальнопризнані принципи права і політичну доцільність. Балансуючи між правом і політикою, конституційний суд поступово все більше тяготить до послідньої. В результаті суспільство отримує не незалежну судову владу, здатну утримувати конфлікт законодавців і уряду в правових рамках, а просто "третю владу", яка, не дуже цінуючи свою незалежність, пиймає ту чи іншу сторону і тільки ускладнює політичну нестабільність.

Накінець, суттєвий відбиток на розділ влади в посттоталітарний період накладає надмірна персонифікація політики. Особистості фактично підміняють інститути, а міжособисті зв"язки - управлінські відносини. І часто сова йде не про розділення влад, а про урегулювання взаємних претензій лідерів.

В загальному основна мета посттоталітарного періоду - не зберегти державну єдність (це часто нереально), уникнути кровопролиття при розпаді. Виникаючим новим національним державам необхідно приділяти особливу увагу забезпеченню прав національних меншин (всіх "недержавних" націй) і неухильно притримуватися принципу непорушності границь, нехай навіть проведених попереднім режимом досить невдало, а то і просто абсурдно (по крайній мірі, до тих пір, поки нові покоління не стануть сприймати територіальні проблеми менш хворобливо).

Політичний режим посттоталітаризма можна назвати становлющуюся демократією. Більшість західних демократичних конструкцій, відшліфованих віками, не можуть бути реалізовані відразу і в "чистому" вигляді. Їх приходиться адаптувати до постоталітарних реалій. Процес адаптації - справа досить делікатна. Важливо, щоби необхідні модифікації не вихолостили демократичного змісту.

Незмінність представницьких органів на протязі певного періоду, недивлячись на політичну коньюктуру і щохвилинні настрої виборців, - одна із гарантій стабільного демократичного державного устрою. Взагалі, до стабільності посттоталітарним державам дуже далеко. Тому досить допустимі більш короткі (в порівняні з світовою практикою) строки повноважень депутатів і інших виборних посадових осіб. Інколи шляхом дострокового розпуску представницьких органів чи відставки голови виконавчої влади дійсно можна подолати політичний кризис. Але постійне зверненя до подібних засобів навряд чи сприяє приближенню до конституційного державного устрою.

Референдум, по суті справи, є апеляція до громадської думки, надання йому "директивної сили". Але громадська думка протирічна, нестійка і недостатньо компетентна, в силу чого, як давно підмітили досідники, вона "не здатна вибрати засоби для наміченої мети і вказувати конкретні плани для необхідних реформ"

Референдум повинен бути виключним засобом, використовуватися для питань екстраординарних і разом з тим достатньо простих, понятних і не допускаючих різних тлумачень.

І накінець, напевне, саме небезпечне для посттоталітарних держав - захоплення референдумами може принести фракційно-партійну боротьбу з парламента на вулицю і цим погіршити політичну нестабільність.

Переходячи до реальних виборів, посттоталітарним державам потрібно прийняти мажоритарну систему. В принципі більш демократична пропорційна система. Вона забезпечує найбільшу репрезентативність представницьких органів, відображення всього спектру політичних і соціальних інтересів. Але пропорційна система дозволяє голосування строго по партійним спискам, що невластиво в відсутності розвинутої партійної системи і сильної персонофікації виборів (коли голосують більше за людину, а не за партію).

Висновки.

В даній курсовій роботі, тема якої "Вчення про форму держави і соціальна практика", ми розглянули слідуючі питання:

- загальне поняття і елементи форми держави;

- форма державного правління;

- основні види державного устрою;

- основні види державного режиму;

- можливі форми посттоталітарних дежав і соціальна практика,

в яких дали визначення і охарактерезували основні поняття, використовувавши при цьому різні джерела.

Вивчивши матеріал, поданий у цій курсовій можна зробити висновоки щодо форми державного праління, державного устрою і державного режиму України.

Згідно ст. 5 Конституції України Україна за формою державного правління є республікою (напівпрезидентська).

В ст. 2 Конституції сказано, що Україна за формою державного устрою є унітарною державою.

Ст. 1 Конституції характеризує державний режим, в ній говориться про те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Список використаних першоджерел.

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.

2. Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993.

3. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. / АН СССР. - М. - Наука, 1986.

4. Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989.

5. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.

6. Теория права и государства. Учебник для вузов. Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.

7. Право: Учебник для вузов. Н.А.Теплова, В.М.Малинкович и др. ; Под ред. Н.А.Тепловой, В.М.Малинковича. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997.

8. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.

9. Общая теория права: Учеб. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во МГТУ, 1995.

10. Конституція України.


СкачатиСкачати:Вчення про форму держави і соціальна практика(№3) 1. Автономне існування законодавчої і виконавчої


Схожі реферати:
  • РЕФЕРАТ на тему: Військова присяга Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоно
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА з політології План Вступ 1. Ідеї прагматизму і етатизму у політичному вченні Н.Макіавеллі 2. Поняття політичної св
  • Право. Правове регулювання громадянства в Україні (дипломна)
  • Гарантії прав на охорону праці Права на охорону праці під час укладання трудового договору1. Умови труд
  • Службові відрядження у межах України (реферат)
  • Вплив інфраструктурних підрозділів на економіку (реферат)
  • Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу Поняття інфраструктури ринку, її елементи Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залеж
  • Стратегічні напрями забезпечення національної безпеки (контрольна)
  • Психологічні типи особистості (реферат)
  • Диференціальні рівняння вищих порядків, що інтегруються в квадратурах Розглянемо деякі типи диференціальних рівнянь, що інтегруються в квад




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.039528