Реферат Фіскальна політика української держави (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Фіскальна політика української держави (реферат)

Фіскальна політика української держави

Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика.

Фіскальна політика – це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Мета фіскальної політики – домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою:

  • Зменшення податків і збільшення державних інвестицій
  • Зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує

вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають."

Виділяють два види фіскальної політики: дискреційную недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.

У нашій економіці мультиплікатор збалансованого бюджету за 1992-1994 рр. практично не можна обчислити. У ці роки державний бюджет України характеризувався дефіцитністю, тобто був незбалансованим. Підвищення податків і державних витрат призводило не до збільшення валового національного продукту України, а, навпаки, до його скорочення.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. У країнах зі сталою ринковою економікою такої проблеми, як правило, не існує. Там домагаються або зниження інфляції (у тому числі й внаслідок зниження обсягів виробництва шляхом збільшення податків), або збільшення обсягів виробництва (серед іншого - через зниження податків на прибуток корпорацій). У 50-х середині 70-х років на Заході підвищення податків на корпорації з метою забезпечення зростання доходів малозабезпечених верств населення негативно відбилося на розвитку виробництва. Тому з другої половини 70-х років майже повсюди ставки податків на виробників були зменшені, що позитивно вплинуло на зростання обсягів виробництва та інші макроекономічні процеси.

У 1992-1994 рр. в Україні неодноразово робилася спроба використати дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося досягнути.

У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.

У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави була характерна хаотичність у зміні системи оподаткування, відбувалося почергово зменшення, або збільшення розміру податків. Наприклад, ставки акцизного збору і базова ставка податку з доходу (прибутку) змінювалися декілька разів» а максимальна ставка прибуткового податку піднялась майже до 90% у 1993 р. Нестабільністю податкової політики пояснюється, насамперед, невизначеність напрямів переходу до ринку. В 1992 р. був взятий курс на прискорене входження України у ринкову економіку, що вимагало проведення лібералізації податкової системи., Результатом такого курсу стала нестача бюджетних коштів для задоволення соціальних потреб. У другій половині 1992 р. податковий тиск на підприємства посилився. На валовий доход підприємств була встановлена базова ставка у розмірі 18%. У першому кварталі 1993 р., коли відбулося повернення до оподаткування прибутку, ставка податку визначалась на рівні 30%, що відповідало бажанню уряду зменшити податковий тягар для підприємств і створити умови для зміцнення їх фінансового становища. Однак оподаткування прибутку за вказаною ставкою значно зменшило надходження до бюджету. Починаючи з другого кварталу 1993 р. уряд повернувся назад до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Однак і це не змогло забезпечити необхідні надходження до бюджету, тому ставку оподаткування було збільшено до 22%. Таким чином, збільшення ставки податків зумовлювалося потребами бюджету, кошти з якого були необхідні для реалізації програм соціального захисту малозабезпечених верств населення. Зменшення ж податків зумовлювалося спадом виробництва, що сягнув критичної межі.

У першій половині 90-х років низьку ефективність мала і така складова фіскальної політики в Україні, як державні видатки. Вони були значно вищими від запланованої суми. За даними Світового банку, у 1992 р. загальні кошти на соціальний захист (пенсії, допомоги, субсидії та соціальні послуги) виділялися у розмірі понад 40% валового національного продукту (або становили 2/3 загальних витрат держави, соціальних фондів та обласних бюджетів). Це значно перевищувало заплановані 25% валового національного продукту, що призначалися в 1989-1990 рр. на соціальні потреби. Подібне повторилося й у 1993-1994 рр. Це багато в чому спричинило подальшу інфляцію і, відповідно, нове зростання соціальних видатків. За результатами дослідження "Україна. Соціальна сфера у перехідний період", проведеного Світовим банком, жоден уряд у світі на початку 90-х років не мав такого тягара соціальних витрат, як український.

Отже, навіть високо розвинуті країни світу не можуть дозволити собі таку велику частку витрат з державного бюджету не соціальні видатки, як Україна 1992 р. У наступні роки ситуація не змінилася на краще.

Все більша частка національного доходу перерозподіляється в Україні через державний бюджет: якщо 1992 р. бюджетні витрати

становили 61,7% національного доходу, то 1993 р. цей показник зріс до 73,2, а 1994 р. - 85%. Проте (як це не здається парадоксальним) коштів на фінансування соціального сектора економіки постійно не вистачає. Наприклад, за дев'ять місяців 1994 р. фінансування освіти з бюджету становило 64,4%, медицини - 68,8, науки - 60, культури - лише 30% запланованих видатків .

Надзвичайно висока частка витрат на соціальні потреби 1992-1994 рр. зумовлена тим, що держава змушена була взяти на себе соціальні функції, які раніше виконували соціалістичні підприємства. Ситуація погіршувалась у зв'язку зі спадом виробництва на державних підприємствах (скороченням валового національного продукту, починаючи з 1989 р.) та індексацією доходів малозабезпечених верств населення і працівників держсектора, розміри якої вийшли за межі фінансових можливостей національної економіки і державного

бюджету.

Внаслідок непродуманої фіскальної політики в Україні крім спаду виробництва почалися гіперінфляційні процеси. Реальністю стала стагфляція, що негативно відбилося на обсязі та якості споживання продуктів населенням. Близько 90% працюючих отримували зарплату нижчу від середньої, а за жовтень 1994 р. - березень 1995 р. реальні доходи населення знизились ще на 40% .

Таким чином, замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна політика в Україні 1992-1994 рр. призвела до поглиблення кризових явищ у економіці, що засвідчує її необґрунтованість та потребу зміни концептуальних засад.

Особливості фіскальної політики у 1995 р. і наступних роках: вдосконалення системи оподаткування

У 1995 р. заплановано кардинально реформувати бюджетну систему України і оновити всю фіскальну політику. Можна визначити такі основні ознаки нової фіскальної політики:

- зменшення бюджетних видатків;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;

- скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;

- зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;

- зменшення ставки на ПДВ;

- перегляд порядку нарахування ПДВ з метою уникнення багаторазового стягнення коштів за одну й ту саму величину чистої продукції;

- підвищення податку на землю;

Деякі з названих заходів реформування фіскальної політики вже проведено, насамперед, зменшено основну ставку податку з прибутку підприємств (з 45% 1994 р. до 30% 1995 р.). Це позитивно вплинуло на динаміку сукупної пропозиції. Якщо темпи зниження промислового виробництва у першому кварталі 1994 р. становили .38,4%, то у першому кварталі наступного року - лише 12,1%, тобто були втричі меншими. Валовий внутрішній продукт в Україні у першому кварталі 1995 р. скоротився трохи більше, ніж на 10%, а за відповідний період попереднього року - 34,8%.

Встановлюючи ту чи іншу ставку оподаткування прибутку підприємств, держава повинна брати до уваги те, що отримання прибутку можливе або внаслідок підвищення ефективності виробництва, або внаслідок простого збільшення цін на продукцію. Перший шлях потрібно оцінювати як ефективний метод сприяння зростанню рентабельності виробництва, досягнення якої є важливою заслугою трудового колективу і кожного працюючого. Це необхідно брати до уваги в процесі розподілу й використання прибутку. Щодо прибутку, отриманого підприємствами-монополістами за допомогою підвищення цін на свою продукцію (другий шлях), то він є надприбутком і повинен стати особливим об'єктом оподаткування.

Системі розподілу прибутку підприємств і сплати платежів до бюджету необхідно, на наш погляд, брати до уваги вищеназвані процеси. Балансовий прибуток, що підлягає розподілу і використанню, треба поділити на звичайний - одержаний ефективними методами господарювання - і монопольний. Перший найкраще розподілити на загальних підставах, беручи до уваги фактори зростання рентабельності виробництва. Для цього треба розробити систему заохочувальних заходів, спрямованих на стимулювання зниження затрат і збільшення прибутку. Монопольний прибуток доцільно оподаткувати за значно вищими, прогресивними ставками. За основу їх встановлення можна брати рівень рентабельності, досягнутий понад звичайний прибуток. Визначити монопольний прибуток можна за допомогою декількох методів, зокрема, різниці у цінах, беручи до уваги знову ж таки інфляційні процеси. Податок на такий прибуток доцільно зараховувати до місцевих бюджетів.

У 1995 р. в Україні був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, що існував 1994 р. Актуальною проблемою фіскальної політики стала проблема об'єкта оподаткування. В ньому фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функцій податків взагалі. З одного боку, держава зацікавлена в тому, щоб об'єкт оподаткування був значним за величиною і постійно зростав, а з іншого - кожен платник намагається сплачувати якомога менше податків, отже, зменшувати об'єкт оподаткування. Тому об'єкт оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до мінімуму (повністю уникнути їх неможливо, оскільки рух вартості від одного суб'єкта до іншого, який опосередковується через фінансові відносини, об'єктивно має суперечливий характер).

Досвід західних країн засвідчує, що основним об'єктом оподаткування повинен бути прибуток. Але ж у західній ринковій економіці прибуток є дійсним кінцевим результатом виробництва. В Україні ж на сучасному етапі розвитку економічний зміст прибутку ще чітко не сформувався. Використання у країнах з розвинутою ринковою економікою прибутку як основного об'єкта оподаткування товаровиробників зумовлено тим, що там підприємець і власник як суб'єкти відносин з приводу привласнення прибутку прямо зацікавлені у зниженні витрат на заробітну плату і відповідно - у зростанні прибутку. В українській економіці подібне обмеження зростання оплати праці фактично відсутнє.

Загалом проблема полягає не в пошуку ідеального об'єкта оподаткування товаровиробників, придатного для будь-якого випадку і на будь-якому етапі ринкових реформ. Очевидно, що такого об'єкта просто не існує.

Головне - гнучко видозмінювати об'єкт оподаткування при зміні об'єктивних умов економічного розвитку (а не політичних уподобань вищого керівництва), постійно шукати найоптимальнішу шкалу податкових ставок. Але при цьому об'єкт оподаткування повинен бути максимально стабільним, піддаватися чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його власний вплив на даний об'єкт. На нашу думку, в умовах перехідного періоду, коли неможливо різко розмежувати прибуток і заробітну плату виробників, як тимчасовий варіант (до остаточного встановлення прав власності) можна прийняти об'єктом оподаткування підприємств, залежно від специфіки їх виробництва, і прибуток, і доход (валовий доход).

У 1995 р. та в наступний період важливим чинником фіскальної політики буде податок на добавлену вартість, розмір якого знижено 1995 р. з 28 до 20%. Податок на добавлену вартість - один із різно­видів універсальних акцизів історія яких почалася у XX ст. Поширення універсальних акцизів зумовлено багатьма причинами. По-перше, широка база оподаткування, що використовується при нарахуванні

У першій половині 1995 р. податок на добавлену вартість виконував більш фіскальну, ніж стимулюючу і регулюючу роль. Це призвело до значного подорожчання продукції українських виробників (зокрема, у сільському господарстві та переробній промисловості) на внутрішньому і зовнішньому ринках. За оцінками Промінвестбанку України, наприкінці квітня 1995 р. вартість незавершеного будівництва та накопичених товарно-матеріальних цінностей була еквівалентна 220-денному випуску продукції . Однією з причин такого спаду попиту стали високі непрямі податки на багато видів промислових товарів, у тому числі й високі ставки податку на добавлену вартість.

Для зменшення негативного впливу податку на добавлену вартість на сукупний попит у 1995-1996 рр. доцільно було б відмінити його на всі вітчизняні продукти харчування, а також знизити цей податок на імпортні продовольчі й непродовольчі товари. Загалом необхідно змінити методику обчислення податку на добавлену вартість, наблизивши її до західних стандартів оподаткування, і зменшити його розміри.


СкачатиСкачати:Фіскальна політика української держави (реферат)


Схожі реферати:
  • Historic overview of privatisation process in Lithuania (реферат)
  • УКРАЇНЦІ В РОСІЙСЬКИХ ЕТНО-КУЛЬТУРНИХ СТЕРЕОТИПАХ Етнічний стереотип - це сукупність уявлень про представників іншого ет
  • Диплом Проект автоматизації цеху розливу олії на чернівецькому олійно-жировому комбінаті 1. Загальна частина 1.1. Вступ.
  • Проведення лекції (реферат)
  • Теплові машини (реферат)
  • Культура Стародавнього Риму (реферат)
  • Фінансовий менеджмент міжнародної фірми Фінансовий менеджмент у сфері зовнішньоекономічної діяльності є сукупністю визначених інструментів,
  • Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (Курсова)
  • “Біблія – священна книга християн” Всі течії християнства своїм Свя­тим Письмом вважають Біблію. Вона с
  • Права дітей. Проблеми і перспективи (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.033287