Реферат Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (Пошукова робота)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (Пошукова ро

НАУКОВА РОБОТА

На тему:

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

ЗМІСТ:

Вступ……………………………………………………………………3

Розділ І : Злочини проти правосуддя………………………………………..6

    1. Загальна характеристика злочинів даного виду………….6
    2. Види злочинів проти правосуддя…………………………14

Розділ ІІ : Завідомо незаконні затримання, привід або арешт…….………15

    1. Кримінальна характеристика злочинів даного виду…….15

а) об’єкт злочину………………………………………….16

б) об’єктивна сторона……………………………………..17

в) суб’єкт злочину…………………………………………27

г) суб’єктивна сторона…………………………………….29

д) кваліфікуючі ознаки злочину………………………….29

Висновок……………………………………………………………….31

Список використаної літератури…………………………………..33

Вступ

Відповідальність за злочини проти правосудця передбачено нормами розділу ХVIII Особливої частини КК. В історії кримінального законодавства злочини проти правосуддя традиційно розглядалися, як один із видів посадових злочинів — серед таких злочинів прий­нято було виділяти посадові зловживання, хабарництво та неправосуддя. У чинному КК обґрунтовано виділено самостійний розділ «Зло­чини проти правосуддя». Наявність самостійного розділу про відповідальність за злочини проти правосуддя засвідчує важливість цієї сфери життя суспільства, роль кримінально-правових засобів в її становленні та охороні.

Створення правової держави передбачає якісно інший, вищий, ніж дотепер, рівень здійснення правосуддя. Для його забезпечення мають застосовуватися і застосовуються різноманітні заходи. Це, насамперед, розвиток системи судових та інших правоохоронних органів; підготовка кадрів правників, вдосконалення правового статусу, суддів, прокурорів, слідчих, а також учасників процесу, широка правова пропаганда серед населення й поширення в суспільстві культу права. Важливу роль серед заходів із вдосконалення правосуддя в Україні відіграють і заходи кримінальної відповідальності, що застосовуються до осіб, котрі посягають на відповідні суспільні відносини. Кримінальний кодекс України передбачає досить розгалужену систему таких заходів — нині розділ «Злочини проти правосуддя» складається з 30 статей. Останнім часом чітко проглядається тенденція до збільшення кількості норм про злочини проти правосуддя за ра­хунок посягань, які полягають у протиправному впливі на учасників процесу, працівників правоохоронних органів, у невиконанні рішень органів правосуддя.

Злочини проти правосуддя належать до відносно мало поширених у судовій практиці — кримінальні справи такого виду одиничні. Разом з тим, вони порівняно поширені в реальному житті — не буде перебільшенням сказати, що дача завідомо неправдивих показань свідками, протиправний вплив на потерпілих, свідків з боку обви­нувачених чи їхніх родичів має місце чи не в кожній кримінальній справі. Багато обґрунтованих нарікань на справедливість судових рішень. При колосальному зростанні кількості цивільно-правових угод і спорів з приводу виконання їх число звернень з позовами до судових органів адекватно не зростає, поширеними є випадки звер­тання за допомогою про стягнення заборгованостей до кримінальних угрупувань. Поширеність посягань проти правосуддя, при безкар­ності більшості з них засвідчує високу суспільну небезпеку цих зло­чинів, необхідність використання всіх передбачених законом засо­бів для боротьби з ними.

У теорії кримінального права проблемам відповідальності за злочини проти правосуддя приділялася певна увага. Однак, майже не проаналізовано в спеціальній літературі законодавчих новел останніх років. Ряд питань застосування законодавства про злочини проти правосуддя роз'яснено в постановах Пленуму Верховного Суду Украї­ни: від 26 березня 1993 р. № 2 «Про судову практику у справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі»; від 26 червня 1992 р. № 3 «Про застосу­вання судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»; від 4 червня 1993 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушен­ня правил адміністративного нагляду». Проте в цих постановах немало неясних чи спірних положень. Без сумніву, таке становище в кримі­нально-правовій літературі та постановах Пленуму Верховного Суду України негативно впливає на стан практики, ускладнює вивчення відповідної теми курсу Особливої частини кримінального права України.

Отже, вивчення злочинів проти правосуддя є актуальним з ураху­ванням високої суспільної небезпеки їх, значення боротьби з ними, у зв'язку з недостатньою розробкою відповідних проблем у спеціальній літературі, недосконалістю законодавства.

Розділ І : Злочини проти правосуддя

    1. Загальна характеристика злочинів даного виду

Визначення поняття злочини проти правосуддя, насамперед, пов'язане із з'ясу­ванням їхньою родового об'єкта, що, в свою чергу, передбачає встановлення точного змісту самого поняття правосуддя. При цьому слід зупинитися на таких положеннях:

1) які органи здійснюють правосуддя;

2) що є предметом діяльності в здійсненні правосуддя;

3) який зміст має діяльність із відправлення правосуддя. Крім того, розкриття поняття цих злочинів передбачає визначен­ня їхнього місця в системі Особливої частини КК.

Визначення поняття «правосуддя» по­в'язане із встановленням кола органів, які займаються відповідною діяльністю. З цього питання в теорії кримінального права намітилися принаймні два підходи до розуміння правосуддя. Суть розбіжностей полягає в тому, чи охоплюється цим поняттям діяльність лише судових, чи й інших правоохоронних органів. [20;525]

Перша позиція базується на буквальному розумінні слова «пра­восуддя» як діяльності лише судів з розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої юрисдикції. Для такого розуміння правосуддя є підстави, насамперед, у Конституції України, в статті 124 якої сказа­но: “Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”, а розділ VII Конституції України «Правосуддя» регламентує порядок ство­рення й функціонування тільки судової гілки влади. В теоретичних роботах останніх років також чітко простежується підхід, відповідно, до я кого судові органи відокремлюються від правоохоронних відомств, принаймні розглядаються як особливий правоохоронний орган. Законодавець тепер, на відміну від попередніх періодів розвитку Кримінального законодавства, норми про відповідальність за посягання на судову діяльність, на суддів намагається зосередити в розділі «Злочини проти правосуддя», а посягання на діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки передбачає в розділі «Злочини у сфері службової діяльності».

Такий підхід до визначення поняття правосуддя, незважаючи на авторитетність обґрунтування, здається спірним. Перш за все, в самій Конституції сплутано два поняття. Те, що в розділі VIII називається «Правосуддя», насправді стосується судової влади як однієї з трьох гілок влади. По-друге, суд, як і будь-який державний орган, не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема з тими органами, які готують Кримінальні справи до судового розгляду (дізнання та досудового слідства, прокуратури) та які займаються виконанням судових рішень. Об'єктивність, справедливість і законність правосуддя не можна за­безпечити, якщо ці органи діятимуть неправильно, вчинятимуться посягання на їхню діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується правильною роботою й спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами чинного КК. У відповідному розділі Особливої частини більшість норм — це норми, які передбачають відпові­дальність за посягання на правильну діяльність саме не судів, а інших органів.

Більш переконливою слід визнати другу позицію, відповідно до якої правосуддя (в тому значенні, в якому його вживає кримінальне законодавство) — це діяльність як судів, так і органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також органів, які відають ви­конанням судових рішень. Визнання правильною такої позиції зовсім не завершує аналізу поставленого питання. Його подальший роз­гляд пов'язаний з уточненням кола органів, які займаються здій­сненням правосуддя.

Відповідно до Конституції України її судова система складається:

— з Конституційного Суду України:

— із судів загальної юрисдикції, включаючи Верховний Суд Украї­ни, обласні та районні суди;

— із спеціалізованих судів.

Здається, що Конституційний Суд України не здійснює право­суддя, а отже, посягання на його діяльність (винесення неправосуд­ного рішення, дача завідомо неправдивих показань тощо) не охоп­люються нормами розділу КК «Злочини проти правосуддя». Підста­вою для такого висновку є норми Конституції України та Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України». Нормами цього Закону визначено, що Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, його завдан­ням є гарантування верховенства Конституції України. Повноваження Конституційного Суду України полягають у встановленні відповід­ності Конституції України інших передбачених законом актів. Отже, Конституційний Суд не займається розглядом і вирішенням конкретних справ, що характерно для інших ланок судової системи. Провадження в Конституційному Суді регламентовано не загаль­ною процедурою, а спеціальною, закріпленою Законом України «Про Конституційний Суд України».

Правосуддя в Україні здійснюють суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, що прямо випливає з положень Конституції.

До органів, діяльність яких охороняється нормами розділу «Злочи­ни проти правосуддя», належать також органи дізнання, коло яких визначено ст. 101 КПК України, органи досудового слідства, перелік яких визначено ст. 112 КПК, а також органи, які відають виконанням вироків, рішень, ухвал та постанов. Для уточнення поняття органів, діяльність яких охороняється нормами розділу «Злочини проти правосуддя», доцільно звернутися до ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду,і правоохоронних органів». Там наведено перелік правоохоронних органів, які, як є підстави вважати, поряд з судовими й утворюють систему органів правосуддя. В цьому Законі визначено, що правоохоронні органи — це органи прокура­тури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

Слід підкреслити, що правосуддя — це державна діяльність. Тому, так зване, громадське правосуддя — діяльність громадських форму­вань з охорони порядку, товариських судів та інших самодіяльних Організацій — це не здійснення правосуддя, а моральне виховання порушників правових та моральних норм специфічними методами громадського впливу. [20;527] Такі органи самі не здійснюють правосуддя як державно-владну діяльність, а лише сприяють відповідним держав­ним органам. З такого розуміння ролі органів громадськості випливає важливий практичний висновок — винесення неправильних рішень товариським судом, лжесвідчення в такому суді, невиконання його рішень, протиправний вплив на членів відповідних громад­ських формувань за нормами розділу «Злочини проти правосуддя» кримінальної відповідальності за собою не тягнуть, оскільки не по­сягають на охоронюваний нею родовий об'єкт.

Правосуддя полягає в розгляді й вирі­шенні конкретних справ. У теорії кримі­нального права безспірним є положення, що здійснюється стосовно:

1) кримінальних справ — проведення за ними дізнання, досудового слідства, судового розгляду, виконання вироків, постанов, ухвал;

2) цивільних справ, які розглядаються судами загальної юрис­дикції, — судовий розгляд їх, виконання винесених рішень.

Не вирішеним у теорії є питання про те, чи охоплюється понят­тям правосуддя розгляд і вирішення цивільних справ спеціалізо­ваними судами. Вирішуючи порушене питання, слід, насамперед, враховувати положення Конс­титуції України та спеціальних нормативних актів, якими регламен­туються статус відповідних органів, порядок прийняття та значення винесених ними рішень.


СкачатиСкачати:Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (Пошукова ро


Схожі реферати:
  • РЕФЕРАТ на тему: «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПРАВА» 1. Предмет, система та завдання юридичної психології Юридична психологія —
  • РЕФЕРАТ на тему: Цифрові пристрої зі зворотним зв язком 1. Поняття мереж зі зворотним зв язком Відсутність зворотного зв'язку гарант
  • Курсова робота з соціології Соціально-психологічні механізми впливу засобів масової інформації. ЗМІСТ Вступ 2 І. Масова
  • Сценарій Казка в гостях у математики Дійові особи: Котигорошко – ведучий Червона Шапочка Колобок Попелюшка Царівна-жаб
  • Вправи для підготовки баскетболіста (реферат)
  • Економічна теорія. Економічна конкуренція: суть і форми (курсова)
  • Класифікація систем аспірації. Перед тим, як розглядати питання класифікації систем аспірації, необхідн
  • Кореляційний і регресивний методи аналізу зв'язку (реферат)
  • КУРСОВА РОБОТА на тему: “Спілкування як вид комунікативної діяльності” ПЛАН Вступ 1. Поняття спілкування як виду комун
  • Символіка повісті-притчі Е. Хемінгуея "Старий і море (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.048567