Реферат Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст.(реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст.(рефера

Р Е Ф Е Р А Т

Пошукова робота

ТЕМА: Графічно-стилістична мова

стародруків XVIXVIII ст.

Українська книжкова гравюра 16-18 ст. віддавна привертала увагу дослідників.

Не згасає інтерес до неї і в наші дні – як у вчених, так і в широкого кола шанувальників давньої культури.

Приклад сміливого, творчо активного освоєння захїдного мистецтва показав Іван Федоров. Прототипами деяких його фігурних і орнаментальних прикрас стали гравюри західноєвропейських митців Ергарда Шена, Ганса Зеебальда Бехама, А. Альдегревера та інших. До західних взірців зверталися також майстри із Стрятина, Крилоса, Києво-Печерської лаври, відомі видавці Спиридон Соболь, Михайло Сльозка, Кирило Ставровецький, цілий ряд граверів 17-18 ст. Творче засвоєння кращих здобутків західного мистецтва не нівелювало національного обличчя української книги і її оздоблення, навпаки, відчутно збагачувало арсенал зображувальних засобів, підсилювало, відтіняло її самобутню своєрідність.

Щедрими на несподівані відкриття виявились подальші дослідження характерного явища стародрукованого мистецтва -–міграції гравірованих дощок, кліше. Зужиті дошки з книжковими ілюстраціями не вилучалися з арсеналу друкарських матеріалів. Їх берегли, ремонтували, реставрували і використовували знову й знову. Вони переходили з книги в книгу, від одного друкаря до іншого, з друкарні в друкарню, нерідко потрапляли і за межі України. Уважне вивчення цього феномена нашої давньої книги, започатковане М. О. Макаренком і А. С. Зьорновою, дало змогу зробити низку важливих спостережень, уточнити датування друків, гравюр, точніше визначити, коли й де працював той чи інший гравер.

Раніше вважалось, що в українському друкарстві гравюра на металі – мідьорит і офорт – з”явилися тільки в другій половині 17 ст. Таке пізнє засвоєння нової гравірувальної техніки, яка в порівнянні з гравюрою на дереві (ксилографією) давала ширші зображувальні можливості, викликало здивування. Адже мідьорит уже з 15 ст. був відомий у західній книзі, на початку 17 ст. з”явився в білорусько-литовському друкарстві, яке розвивалося приблизно в однакових з Україною умовах. Енергійні пошуки в цьому напрямку увінчалися успіхом. Ще Іван Федоров, як виявилося, клопотався про оздоблення свого витвору – острозької Біблії – гравюрами, відбитими із різьблених металевих форм, але з якихось поки що не з”ясованих причин не зміг здійснити свого задуму. Це зробили невдовзі інші друкарі – його послідовники. Використання мідьоритів тепер зафіксовано в кількох львівських латиномовних виданнях першої половини 17 ст., починаючи з 1615 року, і в київських – кириличному 1628-го й латиномовних 1641-го та 1645 рр. Ось чому серед українських граверів другої половини 17 ст. виросли такі видатні майстри гравюри на металі, як Леонтій і Олександр Тарасевичі, Іван Щирський, Лаврентій Крщонович, Никодим Зубрицький, а згодом – Данило Галяховський, Іван Мигура, Оверкій Козачківський, Григорій Левицький, які зажили всеєвропейської слави.

Розвиваючи традиції митців книжкової мініатюри, майстри українських стародруків уписали яскраву сторінку в історію вітчизняної культури. Вони створили книги, що є справжніми художніми шедеврами – з їх неповторним власним обличчям, особливою красою кириличних шрифтів, композиції аркуша, титульними гравюрами, фронтиспісами, сюжетними ілюстраціями, заставками, заголовними літерами. Глибиною змісту, щирістю вислову, яскравістю і лаконізмом художніх засобів ці оздоби в цілому становлять оригінальне, самобутнє явище в світовому мистецтві.

Дохідливі й виразні, перейняті гуманістичними ідеями, вони вкарбовувались у свідомість сучасників як живі історичні аналогії, перегукувалися з явищами навколишньої дійсності, кликали до протесту і боротьби.

Суспільно-історичний розвиток українського народу утруднювався тим, що сусідні держави, врятовані Київською Руссю від монгольського нашестя, спрямували агресивні дії проти неї самої, скориставшись із прагнення трудового люду визволитися з-під татарського іга.

Соціально-економічний розвиток поглиблює диференціацію ремісників, які відійшли від сільського господарства. Розширюється номенклатура виробів, пов”язаних не тільки з обслуговуванням потреб населення, а й з військово-збройною, архітектурно-будівельною і мистецькою сферами.

Гуманістичні ідеї, що вперше виявилися в культурі Італії, швидко проникають в інші країни, в тому числі й східноєвропейські. Саме цим обумовлюється еволюція стилів мистецтв, у пам”ятках писемності спостерігаємо ухил від релігійного змісту до повчального з елементами світського характеру.

Розвиток духовного життя народу, а відтак і всіх видів мистецтва визначався соціально-економічними й політичними умовами. З другої половини 16 ст. більшість земель України внаслідок Люблінської унії 1569 р. опинилася в складі Польщі. В 1596 р. було запроваджено Брестську церковну унію, посилилась експлуатація селян, заснована на кріпацькій праці. Польська шляхта й українські пани загарбували нові й нові землі, нещадно експлуатували населення.

Для відпору цій експансії на Україні виникають громадські і національно-релігійні об”єднання – братства, а також ремісничі цехи. Братства розгортають просвітницьку діяльність, організовують школи, друкарні.

Визвольна антифеодальна боротьба народу впливала як на його світогляд, так і на естетичні уподобання. Від мистецтва вимагалося творення нових образів, не настільки витончених, але більш дохідливих і зрозумілих масам. Художники прагнули вільного перетлумачення канонічних сюжетів, унаочнення їх, надавали своїм картинам національної форми. Персонажі образотворчого мистецтва діставали більшу індивідуальну виразність і змальовувались в реальному оточенні. Під впливом смаків ремісничо-селянських верств мистецтво стало тісніше пов”язуватися з життям, намагалося відповісти на естетичні та ідейні запити свого часу.

Вже в 15 ст. в Європі інтенсивно розвиваються економіка, культура, політичне життя. Потреба ширення знань у різних галузях виробництва, в торгівлі, науці, освіті спонукала до настійних пошуків простих засобів, дешевого і швидкого виготовлення книг. І такий винахід здійснив у 40-х роках 15 ст. Йоганн Гутенберг у Німеччині. Новий винахід швидко, як на ті часи, поширився в усій Європі.

Якщо раніше для виготовлення рукописної книги треба було забити цілу череду телят, щоб виготовити з їхньої шкіри потрібну кількість пергаменту, то тепер папір виробляли мануфактурним способом, використовуючи енергію вітру й води, що було швидше й дешевше. Рукописна книга, крім того, що була дуже дорога, щоразу переписувалася в одному примірнику. Друкована ж видавалася в сотнях і тисячах примірників.

Спочатку друкована книга наслідувала рукописну – як у засобах оздоблення титульних аркушів та фронтиспісів, так і в шрифтовому оформленні – кириличні шрифти близькі до рукописного півуставу. Прагнучи надати своїм виданням краси й ошатності, першодрукарі зверталися до художників-мініатюристів, які розмальовували обрамлення, заставки, кінцівки та заголовні літери.

В рукописних книгах на початку була тільки назва, виконавці письма та оздоб згадувалися рідко. Новий спосіб виготовлення книг наповнює серця друкарів законною гордістю, свідомістю власної гідності, значимості своєї праці, тому на титульному аркуші зазначається поряд з назвою твору і прізвище друкаря, відомості про те, за чиєю участю або чиїм коштом, хто, де й коли видав книгу.

Виготовлення друкованої книги вимагало об”єднання зусиль значного числа людей різних професій, а заснування друкарні – подолання численних труднощів: потрібні були значні кошти на придбання друкарського верстата й іншого обладнання, на виготовлення шрифтів, купівлю паперу чи налагодження його виробництва.

Швидкому становленню друкарства на Україні передував розвиток ремесел, які потім використали друкарі, зокрема золотарство з тисненням, лиття гармат і дзвонів з написами, карбування монет і печаток за допомогою пуансонів. Палітурництво існувало задовго до друкарства, і його без істотних змін використали друкарі. Давньою була традиція вибійок – перенесення зображень з дошки на тканини. Подібним способом виготовляли колтрини (шпалери), гральні карти. Так й станкові гравюри почали виготовляти раніше за книжкові.

Друкарський верстат мав вигляд преса, що притискав папір до набору за допомогою металевого гвинта. Були тут іще рами для набору та дві відшліфовані металеві дошки – нижня і верхня.

Літери відливали у мідних формах (матрицях), вибитих пуансонами – спершу із олова, а пізніше із суміші свинцю, олова, сурми та заліза.

Папір стародрукованих книг здебільшого високої якості – білий з водяними знаками (філігранями) і добротною фактурою поверхні, часом теплого відтінку старої слонової кістки. Цей папір добре вбирає фарби, від чого друк має привабливий оксамитовий вигляд.

Напрестольні Євангелія часто одягали в металеві шати, срібні чи позолочені. У найдавніших зразках це були тільки наріжники й середники, на оксамиті, здебільше червоного кольору, згодом – суцільні металеві пластини.

На оправах 16 – першої половини 17 ст. малюнки на металевих наріжниках та в середнику вигравірувані, але вже з другої половини 17 ст. переважають рельєфи – як орнаментальні, так і сюжетні. Інколи, щоб надати книзі більшої ошатності, застосовували водночас позолочення і сріблення, що допомагало золотареві краще виявити композицію, виокремити основні елементи. Велика увага приділялася заголовному аркушеві-титулові і наступному – фронтиспісу, а також заставкам перед текстом, заголовним літерам та кінцівкам.

Українські стародруки відзначаються надзвичайною різноманітністю та індивідуальними прикметами оздоблення. В українських виданнях 16 – початку 18 ст. простежуються своєрідні риси в оформленні титульного аркуша, в заставках, кінцівках, ілюстраціях.На зворотньому боці вхідного аркуша (титула) здебільшого вміщувалися сюжетні гравюри, інколи герб, пов”язаний не із змістом книги, а з тією особою, на чиї кошти вона видана, або з місцем видання, а також тексти на честь меценатів та благодійників, авторів книг, друкарів, видавців. Книги з любов”ю прикрашали заставками, що стояли перед початком тексту. В ранніх друках вони мали рослинний орнамент, а згодом їх композицію стали доповнювати фігурними та сюжетними зображеннями.

Чільне місце відводилося ілюстративній гравюрі; вона не тільки оздоблювала книгу, а й полегшувала сприйняття тексту, доповнювала його.

Гравюри-заставки, кінцівки та рамки виконують роль цезури, відзначають початок розділу або важливі місця, що потребують виділення. Українським стародрукам властиві особливий лаконізм і виразність мистецької мови, монументальність в структурі й композиції, у трактуванні постатей і оточення.

Українське друкарство започаткував Іван Федоров. Своєю видавничою та культурно-освітньою діяльністю він дав новий імпульс розвиткові друкарства в Москві, Білорусії та на Україні. Апостол, виданий ним 1564 року в Москві, є першою точно датованою російською книгою. Виданий ним же 1574 р. у Львові Апостол поклав початок безперервному українському книгодрукуванню.

Іван Федоров народився близько 1528 р. Він був дияконом церкви Миколи Гостунського в Кремлі. Цар Іван IV наказав Федорову разом з Петром Мстиславцем заснувати друкарню та дав на це кошти. Виданий тут Апостол є визначним твором друкарства й графічного мистецтва, що красою шрифтів, досконалістю друку і багатством прикрас перевершив надруковане до того в анонімних російських виданнях.

1572 року Федоров переселився до Львова, де відновлює друкарську справу. Допомогли йому в цьому львівські ремісники та члени братства – об”єднання українських міщан. 25 лютого 1573 р. він почав, а 15 лютого 1574 р. закінчив друкування Апостола – багато оздобленого заставками, кінцівками та ініціальними літерами й фронтиспісом із зображенням автора книги – євангеліста Луки. Того ж 1574 року Федоров видав ще й Буквар – невеликого формату, але гарно оздоблений. Це була перша світська книга у східнослав”янських народів.

1578 р. вийшов буквар з добіркою церковнослав”янських та грецьких текстів, 1580 р. – Новий Завіт з Псалтирем, а ще через рік – Біблія.

Прикметною рисою федоровських друків є їх висока виконавська культура. Вони сприймаються як єдиний мистецький твір. Велику увагу приділяв Федоров організації сторінки, запровадив нові елементи – колонцифри, колонтитули, сигнатури, розробив цілу систему виділень у тексті, написів на берегах. Широко застосовував червону фарбу не тільки для ініціалів, але й для виділення заголовків та тексту, якому надавав особливої ваги. Не меншого значення надавалося декоративним елементам – сюжетним гравюрам, титулам, заставкам, кінцівкам та великим ініціалам.

У стилі орнаментальних оздоб друків Федорова знаходимо аналогії з мотивами мініатюр українських рукописних книг 15-16 ст., у яких чільне місце посідають поєднані елементи античного і ренесансного мистецтва. Вони своєрідно перетлумачені на прозору й виразну мову чорно-білої гравюри на дереві, яку так широко застосовував Федоров у своїх друках. Знаходимо в них і абстрактне геометричне плетиво, що інколи зустрічається разом із рослинними мотивами в рукописній книзі.

В поетичній уяві граверів часто поєднуються червоний і чорний кольори. Тактовно, з любов”ю застосовував їх і Федоров, вводячи в чорний текст червоний колір. Коли ж орнаменти в заставках та ініціалах однотонні, то сприймаються як срібна чернь на оксамитово-чорному тлі.

Заставки створені граверами федоровського кола, несуть на собі карб особливостей українського декоративного мистецтва. В заставках до львівських видань віддається перевага чорній площині, яка гарно розташована поміж рослинним орнаментом ренесансних форм. Цей стильовий засіб досяг найвищого розвитку в острозьких виданнях. Композиції заставок напрочуд розмаїті: в одних в центрі вазон з гільцем, завитки якого стеляться по боках, а в інших – картуші, стилізовані плоди й квіти. В такому ж стилі виконано й ініціали, які справляють ефектне враження завдяки обрамленню тендітним білим орнаментом на чорній площині. Орнаменти заставок та ініціалів острозьких видань схожі з орнаментами таких шедеврів українських рукописних пам”яток, як Пересопницьке євангеліє.

Якщо в орнаментах видань Федорова помітний великий вплив ренесансних мотивів, то в зображенні євангеліста Луки на гравюрі вони менш помітні: автори, надаючи певної зібраності постаті та індивідуалізації рис обличчя, передачі його особливостей, наближаються до народної гравюри іконописного характеру.


СкачатиСкачати:Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст.(рефера


Схожі реферати:
  • Контрольна робота Характеристика операційної системи на підприємстві, система і процес контролю
  • Удосконалення структури екологічного управління : фінансові аспекти
  • Організаційні заходи, що убезпечують працівників під час роботи (реферат)
  • Техніка номінальної групи 1. Формування групи працівників для розвитку заходів продуктивності праці. Техніка номінальної групи одна з багат
  • Становлення танцювального дозвілля в стародавньому й античному світі
  • ЛИСТ-ПОВІДОМЛЕННЯ НА ОДЕРЖАННЯ РЕ@СТРАЦІЙНОГО СВІДОЦТВА 1. Назва позичальника (реквізити, вид підприємства) 2. Юридична адреса
  • СЦЕНАРІЙ Ясне-красне Купайло Заквітчаний зал зустрічає відвідувачів написом на вишиваному рушнику:"Гостинно просимо на с
  • Проблеми мирного врегулювання з Японією після ІІ-ої світової війни (реферат)
  • Інфаркт міокарда та інфекційний чинник (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.034767