Реферат Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Конструювання базових значень і смислів через нову класифіка

Реферат на тему:

Конструювання базових значень

i смислiв через нову класифiкацiю в наукових дослідженнях

Критерiй "зручностi", який неодноразово використовувався Пуан­­­каре для вибору геометрiї, якiй вiддається перевага, i пояснення трьохмiрностi простору, стали причиною багатьох непорозумiнь. Не пояснюючи смислу, який вiн вкладав у цей невдалий (на думку самого Пуанкаре) термiн, Пуанкаре дав привiд для рiзноманiтних iнтерпри­­­тацiй своєї позицiї. Тому в подальшому йому неодноразово доводи­­­лось виступати проти спроб явно суб'єктивiстськи тлумачити його слова. Однак, в деяких своїх працях вiн вiдзначив об'єктивну пiдставу для вибору тiєї чи iншої теоретичної схеми з умов зруч­­­ностi. Так, ще у 1887 роцi в працi "Про основнi гiпотези гео­­­метрiї", вперше поставивши питання про вибiр геометрiї для опису фiзичних явищ, Пуанкаре пояснював: "Ми вибрали з-помiж всiх можли­­­вих груп одну особливу для того, щоб до неї вiдносити фiзичнi яви­­­ща, подiбно до того як ми вибираємо систему трьох координатних осей, щоб до неї вiдносити геометричнi фiгури. Що ж визначило наш вибiр?

Це, по-перше, простота обраної групи; але є й iнша пiдстава: в природi iснують тiла, що називаються твердими, i досвiд говорить нам, що зв'язок рiзних можливих перемiщень цих тiл виражається iз значним ступенем наближення такими ж самими спiввiдношеннями, що й рiзнi операцiї обраної групи"[3.-с.62]. Тим самим Пуанкаре прямо вказує, що вибiр геометрiї i групи рухiв визначається їх вiдповiднiстю руховi реальних тiл. Майже те саме вiн писав через два десятилiття у книзi "Наука i метод": мова трьох вимiрiв, на його думку, пристосована до "свiту, що має певнi властивостi, i головна з цих властивостей полягає в тому, що в цьому свiтi iсну­­­ють твердi тiла, якi перемiщаються за такими законами, котрi ми iменуємо законами руху немiнливих твердих тiл" [3. -с.286].

Називаючи аксiоми геометрiї конвенцiями, Пуанкаре ставить i важливу гносеологiчну проблему, звертаючи увагу на той факт, що думка вченого "вiдлiтає" вiд безпосередньо даної йому в чуттєвому досвiдi реальностi. Проте, для нього цiлком незрозумiло, як вирiшити цю проблему i яким чином геометричнi системи, на зразок евклiдової, все ж таки вiдповiдають властивостям навколишнього свiту. Невирiшуванiсть даної проблеми значною мiрою сприяла тому, що гносеологiчна концепцiя Пуанкаре сприймалась як кон­­­венцiоналiзм: пiдкресливши наявнiсть конвенцiй на початку геомет­­­ричного пiзнання, вiн не змiг показати, яким чином в плинi свого розвитку воно наповняється об'єктивним змiстом, вiльним вiд умов­­­ностi та будь-якої довiльностi. Ле Руа навiть дорiкав Пуанкаре за непослiдовнiсть i стверджував, що допущення конвенцiональностi аксiом автоматично веде до визнання конвенцiональiностi всiєї спо­­­руди геометричного знання i заперечення можливостi її вiдповiдностi чому-небудь iснуючому поза людським розумом. Без сумнiву, конвенцiоналiзм виростає на основi вчення Пуанкаре про конвенцiональнiсть геометричних аксiом, але подiбний розвиток вчення сам французький вчений категорично заперечував. В якостi фiлософського вчення конвенцiоналiзм остаточно був оформлений Ле Руа i вiдстоювався ним.

Стосовно ж Пуанкаре, то у всiх його фiлософських творах прохо­­­дить полемiка з "новим номiналiзмом", як вiн називав кон­­­венцiоналiзм Ле Руа (Пуанкаре так резюмував дану концепцiю: "Наука складається з одних лише конвенцiй, i своєю позiрною достовiрнiстю вона зобов'язана тiльки цiй обставинi; науковi факти i - тим бiль­­­ше - закони є штучним витвором вченого; тому наука зовсiм не спро­­­можна вiдкрити нам iстину, вона може слугувати нам лише правилом дiї"[3. -с.281]). Особливо яскраво ця полемiка проявилась при iнтерпретацiї Пуанкаре фiзичної науки.

У складi фiзичної теорiї Пуанкаре виокремлює два основних еле­­­менти - факти i узагальнення. Використовуючи термiнологiю Ле Руа, який дiлив факти на "недоведенi" та "науковi" i стверджував, що "науковi" факти являють собою довiльну конструкцiю вченого, вiдок­­­ремлену прiрвою вiд безпосередньої реальностi "недоведених" фактiв, Пуанкаре зовсiм iнакше, анiж його опонент, уявлял собi вiдношення мiж названими видами фактiв. "Недоведений" факт Пуанка­­­ре розглядає як чуттєве i суто iндивiдуальне сприйняття людиною якого-небудь явища; це надає даному факту риси довiльностi. Але наступна мовна характеристика сприйняття стирає власне iндивiду­­­альнi i суб'єктивнi моменти в ньому; вона може слугувати позначен­­­ням для безлiчi однотипних сприйняттiв рiзних людей. Виражений в мовi, факт стає досяжним для оцiнки його в якостi iстиного чи хиб­­­ного: "для перевiрки ми звертаємось або до свiдчень наших чуттiв, або ж до спогадiв про цi свiдчення"[3.-с.275]. Мовне вираження i верифiкацiя, що здiйснюється при цьому, означають, за Пуанкаре, перетворення "недоведеного" факту в "науковий" факт; мiж ними, та­­­ким чином, iснує спадкоємнiсть, але науковий факт є вищим (за сво­­­їм об'єктивним значенням) вiд "недоведеного", оскiльки вираження у мовi i процедура перевiрки усунули з нього довiльнiсть, що була властива для суб'єктивного, "недоведеного" факту.

Пуанкаре пiдкреслює, що "науковi" факти, якi являють собою ре­­­зультат спостереження чи експерименту, дають знання про сам пред­­­мет, який вивчається вченим. Значення перевiрки полягає якраз в тому, щоб встановити вiдповiднiсть "наукового" факту до реаль­­­ностi. Саме тому "науковий" факт в подальшому може бути уточнений, доповнений, але нiякий прогрес науки не може призвести до його повного заперечення. Цей об'єктивний змiст "наукових" фактiв за­­­безпечує, на думку Пуанкаре, спадкоємнiсть в розвитку фiзики. "Пiдсумок: факти є фактами; якщо буває, що вони узгоджуються з пе­­­редбаченнями, то це зовсiм не є результатом нашої вiльної дiяль­­­ностi"[3. -с.279]. Подiбне трактування фактiв суперечить фiло­­­софському конвенцiоналiзму, а не методологiчному.

Розглядаючи факти як фундамент науки, Пуанкаре вказує на не­­­обхiднiсть для вченого наступного кроку - узагальнення фактiв. "Вчений повинен органiзовувати факти; наука створюється з фактiв, як будинок з цеглин. Але накопичення фактiв є не в бiльшiй мiрi наукою, анiж купа цеглин - будинком" [3. -с.91]. При характерис­­­тицi узагальнення Пуанкаре вiдходить вiд точки зору однобокого емпiризму, яка була поширеною серед значної частини природо­­­дослiдникiв Нового часу i яку фiлософськи обгрунтовував пози­­­тивiзм. Вiн вiдзначає, що в русi наукової думки вiд фактiв до уза­­­гальнень немає тiєї абсолютної безперервностi, котра припускалась до цих пiр емпiризмом, а спостерiгається своєрiдний стрибок - якщо факти є строго достовiрними i повиннi бути такими, то узагальнення спочатку виступають у виглядi гiпотези: ""Будь-яке узагальнення є гiпотезою". Якщо ранiше, у XYIII столiттi i протягом значної частини ХIХ столiття, бiльшiсть природодослiдникiв, услiд за ньютонiвським принципом - "гiпотез не видумую", - абсолютно протиставляли науко­­­ве знання i гiпотези, то Пуанкаре дiйшов висновку, що в останнi десятилiття розвиток науки зробив "очевидним, що математиковi не можна було б обiйтись без гiпотези i що тим бiльше не обходиться без неї експериментатор"[3. -с.97]. Цей висновок означав усвiдом­­­лення зростаючої ролi теоретичного мислення по мiрi глибшого пiзнання реальностi i водночас усвiдомлення специфiки рацiонально­­­го пiзнання, неможливостi його зведення до чуттєвого пiзнання.

Але Пуанкаре не лише виявляє iстотну роль гiпотези в науцi. Першочергову важливiсть для нього має вияснення того, який вплив мають на значущiсть наукових теорiй тi гiпотетичнi узагальнення, на основi котрих вони виростають. Вiдкидаючи як дилетатнський та­­­кий пiдхiд, згiдно якого гiпотези настiльки послаблюють теоретичнi погбудови, що вони "повиннi були руйнуватись вiд одного подиху вiтру", Пуанкаре стверджує, що "гiпотеза є не лише необхiдною, але й дуже часто законною"[3. -с.98].

Конкретне значення твердження про правомiрнiсть та необхiднiсть гiпотез розкривається Пуанкаре при аналiзi таких вищих узагальнень фiзики, якими є формулювання законiв природи. Тут, як i при аналiзi геометрiї, в Пуанкаре є багато висловiв, якi, якщо їх розглядати поза контекстом, виглядають як вираження фiлософського, а не методологiчного конвенцiоналiзму.

Розглядаючи класичнi надбання фiзичної науки неважко помiтити, що фiзичнi теорiї можуть сповiщати нам образи дiйсностi, якої не iснує емпiрично, навiть не може iснувати для нас, якщо ми не послiдовники платонiвського вчення про iснування свiту iдей. Такий стан справ вже давно був усвiдомлений стосовно математики. Нау­­­ковцi вже полишили спроби знайти у емпiричнiй реальностi трикут­­­ник, коло, квадрат i т.п., якi були б абсолютно тотожнi з матема­­­тичними визначеннями геометричиних фiгур. Емпiрична дiйснiсть, з якою мають справу люди, складається лише з багатокутникiв, кiлькiсть кутiв емпiрично даних предметiв завжди залишається оста­­­точно невизначеною з причини неможливостi створення способу абсо­­­лютно точного вимiрювання. Тому вчення Платона про незмiнний свiт iдей визнано фiлософською абстракцiєю. Тепер же, схожий стан справ було усвiдомлено i в сферi фiзичних теорiй (що переконливо було доведено прагматичним аналiзом практичностi знання). Вже нiкого не здивувати тезою, що не iснує тiла, на яке дiє лише одна сила, або не дiє жодної (закон Ньютона).

Розрiзнюючи у фiзицi "iстини чистого досвiдного походження", що встановлюються з деяким наближенням для майже iзольованих систем, i строго достовiрнi "постулати, що прикладаються до процесiв всь­­­ого Всесвiту", Пуанкаре проголошує, що "постулати цi зводяться, врештi решт, до простих конвенцiй. Цi конвенцiї ми в змозi вста­­­новлювати, поскiльки заздалегiдь впевненi, що нiякий досвiд не опиниться з ними в суперечностi"[3. -с.277]. Але, вiдкидаючи фiло­­­софський конвенцiоналiзм Ле Руа, Пуанкаре вiдразу ж вносить важли­­­ве коректування до своєї методологiчної позицiї: "Такi конвенцiї, однак, зовсiм не абсолютно довiльнi; вони зовсiм не є витвором на­­­шого бажання. Ми засвоюємо їх лише тому, що вiдомi дослiди показа­­­ли нам всю їх зручнiсть" [3. -с.279]. Пiд "зручнiстю" основних узагальнень фiзики, як i пiд "зручнiстю" геометричних аксiом, французький вчений розумiє їх вiдповiднiсть до властивостей навко­­­лишнього свiту.

Всупереч не лише конвенцiоналiзмовi Ле Руа, але й епiстемо­­­логiчним твердженням Бутру про випадковiсть законiв природи, Пуан­­­каре заявляє, що "науковi закони - це не штучнi винаходи; ми не маємо нiяких пiдстав вважати їх випадковими..." [3. -с.279]. Вiн проводить розрiзнення мiж штучнiстю методологiчних прийомiв, при допомозi котрих вiдкриваються закони природи (та чи iнша система вимiрювання, певнi вимiрювальнi прилади, такi специфiчнi засоби рацiонального пiзнання, як гiпотеза), i епiстемологiчним визнанням незалежностi вiд суб'єктивних переконань людини змiсту цих за­­­конiв. Звертаючи увагу на те, що при переходi вiд повсякденного досвiду до наукового зберiгається деякий спiльний для обидвох видiв досвiду i немiнливий елемент (iнварiант), Пуанкаре так ха­­­рактеризує його сутнiсть: "Iнварiантнi закони являють собою спiввiдношення мiж "сирими" фактами - тодi як спiввiдношення мiж "науковими" фактами завжди залишаються залежними вiд вiдомих кон­­­венцiй"[3. -с.275].

Теза про iнварiантнi закони, по сутi, є визнанням того, що у самiй природi iснують постiйнi сталi зв'язки явищ, якi вiдбивають­­­ся спочатку повсякденною свiдомiстю ("ненауковi" факти), а потiм отримують строгу математичну форму вираження у фiзичнiй науцi. Од­­­нак, об'єктивний сенс названої тези усвiдомлюється Пуанкаре настiльки нечiтко, що в нього є багато формулювань, якi принципово заперечують об'єктивнiсть законiв природи. Так, вважаючи, що цi закони виражають "гармонiю" природи, вiн пише: "Але чи iснує поза людським розумом ця гармонiя, яку людський розум прагне вiдкрити в природi? Без сумнiву - нi; не можлива реальнiсть, яка була б цiлком незалежною вiд розуму, котрий осягає її, бачить, вiдчуває її"[3. -с.181]. Тобто, з положення, що саме людина пiзнає закони природи, Пуанкаре робить висновок, що поза людським розумом понят­­­тя "закон природи" не має сенсу.

Якщо, за Пуанкаре, вчений не може довiльно створити того вiдно­­­шення мiж фактами, яке виражається в формi судження про закон при­­­роди, то що ж вiн має на увазi, коли говорить про вiльну творчiсть людського розуму в процесi пiзнання? По-перше, залежнiсть вибору та видiлення тiєї групи фактiв, на основi вивчення зв'язкiв мiж якими формулюється закон природи, вiд творчої проникливостi вчено­­­го. По-друге, здатнiсть вченого знайти чи створити математичний апарат, необхiдний для наукового вираження якої-небудь природної закономiрностi. По-третє, спроможнiсть висунути узагальнення, яке є результатом складних логiчних операцiй, а не простого спостере­­­ження фактiв. Таким чином, йдеться про виявлення рис, що характе­­­ризують дiйсну активнiсть мислення вченого в процесi пiзнання.

Особливе значення у вирiшеннi проблеми конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю мають дослiдження польського логiка Казiмежа Айдукевича. Його "радикальний кон­­­венцiоналiзм" є в однаковiй мiрi спорiдненим i з кон­­­венцiоналiзмом, i з неопозитивiзмом - свої витоки вiн бере в них обидвох. Погоджуючись, що наше знання спираєтьмя на конвенцiю i є суто умовним погодженням, вiн вбачає суть цiєї конвенцiї у виборi певної мови i пов'язаного з нею поняттєвого апарату "картини свiту".

Пiдкреслення значення мовного аналiзу для фiлософiї поєднує "радикальний конвенцiоналiзм" з неопозитивiзмом Вiденського Кола, що зовсiм не дивно - адже Айдукевич належав до Львiвсько-Варшавсь­­­кої школи фiлософiв, яка багато в чому пiдтримувала погляди вiденцiв. I для iндуктивiстiв, i для методологiчних кон­­­венцiоналiстiв наявна спiльна проблема. Якщо мова є вирiшальним фактором у процесi мислення, то вибiр мови має вирiшальне значення для зображення свiту. Тодi конвенцiя означає, власне кажучи, лише вибiр мови. Але для iндуктивiстiв проблема такого вибору за межами їх методологiї; епiстемологiчна проблема.

Саме стосовно вирiшення проблеми мiсця конвенцiї розвиває свої думки Айдукевич. Вiн дещо видозмiнює її таким чином: концепцiя "логiчного синтаксису мови", що обстоювалась у певний перiод твор­­­чостi Карнапом, є обмеженою, а тому слiд перейти вiд аналiзу син­­­таксису виразiв до аналiзу значень виразiв - тобто до семантики. Зауважимо, що таким самим пiзнiше був пiдхiд i самого Карнапа.

Айдукевич прагне не розривати синтаксис i семантику, а водночас з логiчним синтаксисом ввести до аналiзу мови i семантику. Тодi фiлософiя стає для нього розширеним "аналiзом мови", а наука ­­­функцiєю мовних конвенцiй.

Основне положення "звичайного" конвенцiоналiзму, на думку Айду­­­кевича, звучить так: "...iснують проблеми, якi досвiд неспроможний вирiшити, допоки не буде введена довiльно прийнята конвенцiя, яка тiльки й в змозi у поєднаннi з даними досвiду вирiшити проблему. Судження, що здiйснюють це вирiшення проблеми, таким чином, не нав'язуються нам винятково досвiдом; їх визнання залежить частково вiд волi, поскiльки ми можемо довiльно змiнити конвенцiю, яка сприяє вирiшенню проблеми, а тим самим ми прийдемо до iнших суд­­­жень"[5.-str.6].

Своє завдання Айдукевич вбачає в узагальненнi та радикалiзацiї цього положення слiдуючим чином: "...ми хочемо висунути й обгрун­­­тувати твердження, що не лише деякi, але всi судження, якi ми виз­­­начаємо i якi складають все наше зображення свiту, не є ще одноз­­­начно визначеними через данi досвiду, а залежать вiд вибору по­­­няттєвої апаратури, при допомозi котрої ми вiдображаємо данi досвiду. Цю поняттєву апаратуру ми можемо, однак, вибрати такою чи iншою, завдяки чому змiнюється i все наше зображення свiту. Це оз­­­начає, що допоки хто-небудь користується певною поняттєвою апара­­­турою, до тих пiр данi досвiду приводять його до визнання певних суджень. Цi данi досвiду не змушують, однак, його абсолютним чином до визнання цих суджень, адже суб'єкт може звернутись до iншої по­­­няттєвої апаратури, на основi якої цi ж самi данi досвiду не зму­­­шують вже його визнати цi судження, бо в новiй поняттєвiй апара­­­турi ми вже не знаходимо бiльше цих суджень" [5.-str.8].

Аналiзуючи наведенi самовизначення не важко помiтити, що Айду­­­кевич вiдразу ж чiтко вiдрiзняє себе вiд попереднього кон­­­венцiоналiзму. Якщо останнiй звертався по допомогу до довiльно ук­­­ладених угод як засобiв пiзнання лише в деяких випадках, то "ради­­­кальний конвенцiоналiзм" є радикалiзованим у тому вiдношеннi, що вiн бачить в них потребу при будь-якому судженнi. Тому все зоб­­­ражння свiту залежить вiд умовного вибору певної поняттєвої апара­­­тури, а оскiльки цей вибiр є конвенцiональний, то отримане нами зображення свiту є цiлком довiльним творiнням розуму [Див.:6].

Для точного розумiння намiрiв "радикалiзацiї" у Айдукевича не­­­обхiдно розглянути ту термiнологiю, яку вiн використовує. Це по­­­легшується тiєю обставиною, що виклад "радикального кон­­­венцiоналiзму" сам Айдукевич зробив у працi "Образ свiту i понятт­­­єва апаратура", а термiнологiчний аналiз - у книзi "Наукова перс­­­пектива свiту".

Полемiзуючи з Карнапом, Айдукевич висуває тезу, що для одноз­­­начного визначення мови необхiдно не тiльки вияснення запасу слiв даної мови та правил її синтаксису, але й вказiвка на спосiб, при допомозi якого ми в данiй мовi надаємо словам та виразам того чи iншого смислу. Правила приписування словам та виразам значень Ай­­­дукевич називає правилами смислу. На його думку, iснують три види таких правил:

(1) аксiоматичнi, що видiляють речення, якi не можуть бути вiдкинутi в жоднiй емпiричнiй ситуацiї без порушення принципiв смислу даної мови;

(2) дедуктивнi, що видiляють такi пари речень, в яких за прий­­­няття першого речення з даної пари необхiдно визнати також i друге речення;

(3) емпiричнi, що вiдносять певнi речення до певних даних досвiду. Сукупнiсть речень, що видiляються всiма трьома класами правил смислу, Айдукевич називає перспективою свiту даної мови, а класи смислiв, що належать виразам, якi виступають в данiй мовi ­­­поняттєвою апаратурою.

Айдукевич стверджує: "Перспектива свiту залежить вiд двох фак­­­торiв. З одного боку, вона залежить вiд досвiдного матерiалу, на якому вона побудована, а з iншого - вiд поняттєвого апарату i пов'язаних з ним правил смислу. Перша частина цього твердження є очевидною. Не менш очевидна й друга. Разом iз змiною поняттєвого апарату змiнюються i проблеми, якi ми вирiшуємо, спираючись на тi ж самi данi досвiду. Рiзнi науки користуються рiзними поняттєвими апаратами, якi можуть лише частково спiвпадати. Але й сама наука змiнює в плинi свого iсторичного розвитку свiй поняттєвий апарат, котрим вона користується. Ця змiна частково затемнюється тiєю обс­­­тавиною, що насправдi змiнюються поняття, слова ж залишаються без змiн"[5.-str.48].

Схожу думку Айдукевич висловлює систематично: "Ми приходимо, таким чином, до головного положення даної працi. Жодне висловлене судження не нав'язується нам досвiдом абсолютно. В дiйсностi данi досвiду змушують нас до прийняття певних суджень, коли ми стоїмо на грунтi певної поняттєвої апаратури; якщо ми, однак, змiюємо цю поняттєву апаратуру, то ми можемо, незважаючи на наявнiсть тих са­­­мих даних досвiду, утриматись вiд визнання цих суджень" [5.-str.52].

Таким чином, зображення свiту є завжди суб'єктивним i цiлковито довiльним; воно залежить вiд довiльного вибору "поняттєвої апара­­­тури", тобто вiд вибору "мови" в логiцистському розумiннi цього слова (тобто певної системи аксiом).

Айдукевич вважає, що при прийняттi його теорiї може виникнути деяке непорозумiння, i намагається вiд нього вiдмежуватись; вiн не бажає, щоб його позицiя iнтерпретувалась в тому дусi, що перехiд вiд однiєї поняттєвої апаратури до iншої може перетворити iстинне речення в хибне. Вiн лише стверджує, що в цiй новiй мовi ми не знайдемо еквiваленту для речення, яке можливе у попереднiй мовi, i тому не буде порушенням її правил смислу, якщо ми утримаємось вiд визнання даного речення. Але це фактично означає ось що: довiльно обираючи мову (а саме так говорить Айдукевич), ми так само довiль­­­но створюємо образ реальностi, а точнiше - навiть саму реальнiсть, оскiльки за межами "картини свiту", на думку Айдукевича, практично нiчого немає.

Тут виникає ще одна цiкава проблема "радикального кон­­­венцiоналiзму", а саме: Айдукевич визнає, що ми можемо не лише довiльно обирати мову, але й що такi альтернативнi мови не перек­­­ладаються. Що це означає? Це означає, що немає того об'єктивного предмету, з яким цi мови спiввiдносяться.

Така позицiя безпосередньо стає визначальною стосовно проблем iстини. Так чи iнакше, при обговореннi проблеми вибору зображення, образу, картини свiту постають питання про можливiсть вибору по­­­няттєвої апаратури, у межах якої вибудовується образ свiту. Нап­­­риклад, припустимо, що двi людини - назвемо одну Яном, а другу Петром, - користуються двома внутрiшньо єдиними i замкнутими мова­­­ми, котрi взаємно не перекладаються. Кожен з них будує образ свiту, але кожен з них - iнший образ. Немає жодного судження, що визнається Яном, яке визнавав би Петро, i навпаки. Так само немає i судження, що визнається Яном, яке б вiдкидав Петро, i навпаки. Обидва образи свiту є вiдмiнними, але не зiштовхуються один з од­­­ним. Одразу же, пiд впливом розгляду цього прикладу, може виникну­­­ти питання: чи обидва образи свiту є iстинними, чи лише один з них заслуговує найменування iстинного?.

Займаючись цим питанням, Айдукевич стверджує, що людина, яка пiзнає, зовсiм не стоїть перед фактичним матерiалом, який потрiбно охопити у теорiї; пiзнання грунтується на пошуках поняттєвого апа­­­рату, при допомозi якого ми створюємо певну перспективу свiту. А оскiльки вибiр поняттєвої апаратури є довiльним, то ми довiльно створюємо нашу перспективу свiту. Однак, ми не знецiнюємо цим iншої перспективи, адже вона є витвором iншої поняттєвої апаратури i неприступна для нападiв, спрямованих з позицiй нашої апаратури. Обираючи мовну апаратуру, ми тим самим замикаємось у її межах i робимо себе неприступними для будь-якої критики, яка не бажає прийняти нашої апаратури, а отже - й нашої позицiї. Дослiдник не може займати позицiї об'єктивного суддi, вiн повинен завжди стояти на грунтi якої-небудь поняттєвої апаратури. Тим самим вiн недосяж­­­ний для критики з позицiй iншої поняттєвої апаратури, а також сам не може критикувати нiкого, хто користувався б iншою поняттєвою апаратурою. Звiдси випливає такий висновок: достатньо обрати певну мову i послiдовно проводити постулати несуперечливостi та система­­­тичностi, аби визнати, що iстиною може бути будь-яке положення у межах обумовленої перспективи свiту.

Айдукевич також стверджує, що пiд iстинним реченням в нашiй мовi треба розумiти речення, яке ми готовi визнати. Це означає, що теоретик, який говорить мовою S, повинен приймати iстиннiсть ре­­­чення цiєї мови, якщо воно вiдповiдає її правилам смислу. Це ж са­­­ме стосується й речень на iнших мовах, що перекладаються на мову S. Але це не стосується мови, що не перекладається на S. Звiдси випливає, що жоден з двох теоретикiв, якi "говорять рiзними мова­­­ми" (тобто оперують рiзними поняттєвими апаратурами), не може нiчого сказати про речення, зформульованi "тим другим", а отже не може також визначити iстинностi цих речень. Пiдсумок даних мiрку­­­вань полягає ось в чому: "Якщо гносеолог бажає розмiрковувати при допомозi артикуляцiї, тобто якщо вiн бажає навчитись виражати свої судження якою-небудь мовою, то вiн повинен користуватись певною поняттєвою апаратурою i пiдкорятись правилам смислу мови, пiдпо­­­рядкованої данiй апаратурi. Вiн не може говорити iнакше, нiж якою-небудь мовою, не може розмiрковувати артикуляцiйним способом, не користуючись якою-небудь поняттєвою апаратурою. Якщо вiн дiйсно пiдкоряється правилам смислу якої-небудь мови i це пiдкорення йому вдається, тодi вiн повинен визнати всi речення, до яких ведуть цi правила смислу разом з доказами досвiду, а якщо бути послiдовним далi, вiн повинен визнати їх "iстиннiсть". Вiн може змiнити по­­­няттєву апаратуру i мову. Якщо вiн це зробить, то прийме iншi суд­­­ження, визнає iншi речення i на цей раз назве їх "iстинними", хоча "iстиннiсть" в другому випадку не означає того ж самого, що у пер­­­шому. Ми не бачимо, однак, для гносеолога нiякої можливостi знайти безпартiйну позицiю, на якiй вiн би стояв i не вiддав перваги жоднiй поняттєвiй апаратурi тим, що прийняв би її. Вiн повинен бу­­­ти одягнутим у певну шкiру, хоча вiн може мiняти її, неначе хаме­­­леон"[7.-str.116].

Таким чином, "iстиннiсть" є функцiєю довiльного вибору мови, i з цiєї причини взагалi неможливо говорити про суперечливi речення, якщо вони зформульованi рiзними мовами, що не перекладаються. Ай­­­дукевич без упину пiдкреслює, що можна говорити тiльки про iстиннiсть речення "у нашiй мовi", хоча ще раз зазначимо, що тут йдеться не про той тривiальний факт, що ми завжди розмовляємо мо­­­вою з певним синтаксисом i семантикою, а про обгрунтування поло­­­ження, в силу якого ми, обираючи довiльно мову, нiби обираємо вод­­­ночас i образ свiту, а довiльний вибiр мови може нас примусити прийняти iнший образ свiту, вiдмiнний вiд попереднього образу i водночас рiвноцiнний йому. Вiдзначимо, що при розглядi даного пи­­­тання Айдукевич посилається на чисельнi приклади аксiоматичних систем у логiцi та математицi, якi створються довiльно, приймаючи певнi аксiоми (так звану певну мову) в якостi вихiдного пункту де­­­дуктивної системи.

Ще раз поглянемо, що ж для радикального конвенцiоналiзму озна­­­чають "iстина" та "iстиннiсть". Iстинним у свiтлi даної теорiї є таке речення, яке ми повиннi визнати на основi певної мови, тобто - вiдкидання якого порушувало б правила смислу. Критерiй iстини ­­­це вiдповiднiсть до правил смислу довiльно обраної мови, отже ­­­довiльно обраних правил. При послiдовному та повному проведеннi цiєї думки виникає небезпека ненаукового волюнтаризму, згiдно яко­­­го iстина є лише функцiєю нашої суб'єктивної волi, а також небез­­­пека iнтуїтивiстської концепцiї "свiту як творiння" та "iстини як творiння". Айдукевич принципово наголошує, що такi пiдходи є неп­­­рийнятними для радикального конвенцiоналiзму i їх може висунути лише той, хто не зрозумiв дiйсної сутi його концепцiї. Разом iз цим, об'єктивно привiд до таких iнтерпритацiй дає вiн сам, пiдво­­­дячи пiдсумки своїх дослiджень.

Айдукевич пише, пiдсумовуючи свої розмiркування у книзi "Образ свiту i поняттєва апаратура": "Ми вже визначили її (зайняту нами позицiю - Авт.) як радикальний конвенцiоналiзм. Вона вiдрiзняється вiд звичайного конвенцiоналiзму не лише своїм радикалiзмом, але також i тим, що не стверджує - як це має мiсце, наприклад, у Пуан­­­каре, - що принципи, прийнятi аксiоматично на основi вiльного рiшення, не є нi iстинними, анi хибними, а всього лише зручними. Навпаки, ми схильнi визначити цi принципи та iнтерпретацiї, поскiльки вони виступають у нашi мовi, як iстиннi. Наша позицiя не забороняє нам також вважати те чи iнше фактом, хоча ми й вказали на залежнiсть емпiричних суджень вiд обраної поняттєвої апаратури, а не лише вiд сирого досвiдного матерiалу. В цьому пунктi ми збли­­­жуємось з копернiкiвською думкою Канта, згiдно якої досвiдне пiзнання залежить не лише вiд досвiдого матерiалу, але також i вiд обробляючої його системи категорiй. Однак, у Канта ця апаратура категорiй пов'язана з людською природою дещо пасивно... згiдно ць­­­ого дослiдження, ця поняттєва апаратура, навпаки, є досить плас­­­тичною. Людина постiйно змiнює її обличчя мимовiльно i несвiдомо чи свiдомо i у вiдповiдностi до своєї волi. Вона повинна, однак, по мiрi того, як вона займається пiзнанням, пов'язаним з виголо­­­шенням слiв, притримуватись якоїсь одної з поняттєвих апаратур" [7.-str.116]. Тим самим, людина, на думку Айдукевича, змiнюючи поняттєву апара­­­туру, "створює" свiт та iстину; причому, вона може створювати їх або несвiдомо, або свiдомо.


СкачатиСкачати:Конструювання базових значень і смислів через нову класифіка


Схожі реферати:
  • Видимий рух Місяця. Сонячні та місячні затемнення (реферат)
  • Методика навчання та удосконалення баскетболу 1. Характеристика баскетболу як засобу фізичного виховання Баскетбол - одна із сами
  • Основи банківського кредитування (реферат)
  • Потребна форма організації виробництва (реферат)
  • Сутність і основні види міжнародної міграції робочої сили (реферат)
  • Аналіз та оцінка фінансової звітності суб'єктів господарювання (реферат)
  • Історія перукарського мистецтва
  • РЕФЕРАТ на тему: МИСТЕЦТВО БУТИ ЗДОРОВИМ ПЛАН 1. Поняття здоров'я та його складових 2. Поняття здорового способу життя.
  • Ковшові елеватори Зміст 1. Класифікація........2 2. Будова елеваторів........2 3. Елементи ковшових еле
  • СКЛАД ВИТРАТ ПІДРОЗДІЛ І ПОРЯДОК ЇХ ПЛАНУВАННЯ




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.033543