Реферат Система знання як об'єкт емпіричного аналізу (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Система знання як об'єкт емпіричного аналізу (реферат)(№1) Необхiдною i важливою складовою його мiркувань є

Наприклад, Рассел стверджував, що фiзика - це емпiрична наука, яка грунтується на спостереженнi та експериментi i припускає ве­­­рифiкацiю, тобто перевiрку своїх передбачень спостереженням та експериментом. Але що можна взнати за їх допомогою? "Нiчого, що стосувалося б фiзики, окрiм безпосереднiх даних чуття: певних кольорових плям, звукiв, дотикiв, запахiв тощо, якi мають певнi просторово-часовi вiдношення"[16. -с.117]. Об'єкти ж фiзичної нау­­­ки - молекули, атоми, електрони - досить вiдмiннi вiд цих чуттєвих даних, але можуть бути верифiкованими лише за їх допомогою.

Необхiдною i важливою складовою його мiркувань є принцип ве­­­рифiкацiї. Б.Рассел висловлюється так: "верифiкацiя полягає завжди у появi очiкуваного чуттєвого даного" [16. -с.422]. Необхiдним наслiдком такої позицiї стає положення про "факти" як "логiчнi атоми". Логiчнi атоми, якi слiд принципово вiдрiзняти вiд атомiв фiзичних, тобто логiчних конструкцiй iз чуттєвих даних, Рассел вважає деякими "кiнцевими елементами" логiчної структури мiрку­­­вань, що не може бути зведеною до конструкцiй з чуттєвих даних. До їх числа вiн вiдносить чуттєвi данi (пiзнiше - вiдчуття) та унiверсалiї (предикати i вiдношення). Логiчнi атоми - це кiнцевий пункт логiчного аналiзу, те безсумнiвне, або "факти", на що тiльки й може спиратись наука. Однак, вважає Рассел, не може бути хибних або iстинних фактiв. Хибнiсть та iстиннiсть - властивiсть винятко­­­во речень, що символiзують факти. Атомарне речення виражає "ато­­­марний факт", тобто логiчний атом, дещо далi неподiльне. Молеку­­­лярне речення фiксує деяке поєднання (кон'юнкцiю, диз'юнкцiю тощо) атомарних речень i може бути вираженим як функцiя iстинностi ато­­­марних речень, що входять в нього. Iнакше кажучи, iстиннiсть чи хибнiсть "молекулярного речення" визначається iстиннiстю чи хибнiстю "атомарних речень", що входять в нього. Iстиннiсть же або хибнiсть останнiх залежить лише вiд їх вiдношення до описуваних ними фактiв.

Дане положення мiститься у спiльнiй фундаментальнiй працi Б.Рассела i А.Н.Уайтхеда "Principia Mathematica". Взагалi в логiчному емпiризмi ця система виконує роль основи для створення "метафiзичної" доктрини iндуктивiзму.

Принцип атомарностi виводився Б.Расселом з логiчної вимоги зве­­­дення будь-якого складного речення або класу речень до тих найп­­­ростiших речень, з яких першi можуть бути дедукованi. Це - не­­­обхiдна вимога екстенсiональної логiки, основаної на визнаннi зна­­­чення iстинностi складного речення функцiєю iстинностi його скла­­­дових. Але звiдси аж нiяк не випливає атомарна будова фактiв дiйсностi, тобто наявнiсть "атомарних фактiв". Недивно, що Рассел з самого початку визнає, що про "простоту" атомарних фактiв можна говорити лише умовно. Вiн стверджує, що "просте" - це те, що не є даним у досвiдi, а вiдоме лише на основi виведення як межа аналiзу (тобто, дещо подiбне до поняття "аксiома" у картезiанцiв). Логiчна мова, на думку Рассела, не призведе до помилки, якщо її простi символи (тобто тi, що не мають якої-небудь значущої струк­­­тури або частин, що самi є символами) "пiдставляються" замiсть певних об'єктiв, навiть якщо цi об'єкти не є простими. У такому випадку, "атомарний факт" виявляється атомарний символом, що вхо­­­дить у логiчне числення.

Тим самим виявляється, що межа застосовуваних iндуктивiзмом принципiв повинна визначатися не загальними настановами сенсу­­­алiзму, а концепцiєю зупинення "вiчного сумнiву" який пронизує фiлософiю та науку стосовно кожної системи знань та знiмаєтьбся лише верифiкацiєю. Тобто, вчення про метод i методологiю потрiбно вiдмежовувати вiд загальних настанов фiлософiї як свiтоглядної системи (наприклад: вiд сенсуалiзму). Треба зазначити, що критика ленiнiзмом емпiрiокритицизму саме на цю обставину не звернула ува­­­ги.

Але ще значнiшi труднощi логiчного атомiзму виникають у його завершенiй формi, представленiй "Логiко-фiлософським трактатом" Людвiга Вiтгенштейна.

Вiтгенштейн з самого початку констатує деякi епiстемологiчно обгрунтованi онтологiчнi положення, а тому за формою претендує на фундаменталiзм i унiверсалiм, як це спостерiгалося ще у Спенсера: свiт складається з фактiв; факти у логiчному просторi утворюють свiт. Факт - це те, що робить речення iстинним чи хибним. Вiн може мiстити частини, що є фактами, або не мiстити їх. У останньому ви­­­падку це - атомарний факт. Атомарний факт, хоча й не має частин, якi самi є фактами, складається з об'єктiв (речей, предметiв). Об'єкти є простими, i їх iмена є первинними у логiцi, оскiльки найменування комплексiв (фактiв) передбачає речення, а речення ­­­це iмена об'єктiв.

У свою чергу, повний онтологiчний опис потребує знання всiх атомарних фактiв, у тому числi й того факту, що всi вони вiдомi. З цiєї сукупностi атомарних фактiв можуть бути виведенi всi молеку­­­лярнi речення. Проаналiзувавши теорiю виводу, Вiтгенштейн зумiв поширити побудову функцiй iстинностi, дану в "Principia Mathematica", на загальнi речення.

Перелiченi принципи є розгорнутим описом расселiвських прин­­­ципiв логiчного атомiзму. Проте, Вiтгенштейн внiс i дещо своє до цiєї теорiї. Це була розробка концепцiї спiввiдношення атомарного факту i атомарного речення як вiдображення факту у реченнi.

Всяке речення, стверджував Вiтгенштейн, повинне мати ясний i визначений сенс. Цей сенс i визначається вiдношенням речення до "свiту", тобто вiдношенням образу i факту. Речення - це "образи", "картини фактiв", якi мають з фактом спiльну структуру. Всезагаль­­­ною формою вiдображення факту у реченнi є логiчна форма: "Те, що кожний образ, якої б форми вiн не був, повинен мати спiльне з дiйснiстю, щоб вiн взагалi мiг її вiдображати - iстинно чи хибно, - є логiчна форма, тобто форма дiйсностi"[17. -с.18]. Саме вона дозволяє моделювати дiйснiсть, крiм того, елементи образу замiщу­­­ють у образи об'єкти. "Образ полягає в тому, що його елементи з'єднуються один з одним певним чином"[17.-с.14].

Отже, "картина свiту", про яку говорить Вiтгенштейн, є вiдтво­­­ренням логiчної форми, яка, за визначенням, у той же час являє со­­­бою "форму дiйсностi". Таким чином, i "Трактат" грунтується на он­­­тологiзацiї логiчної системи, опрацьованої Расселом i Уайтхедом на зразок учення Аристотеля про єднiсть форм буття i думки. Але Вiтгенштейн усвiдомлює незаконнiсть цiєї операцiї, адже: "Речення можуть зображати всю дiйснiсть, але вони не можуть зображати того, що вони повиннi мати спiльним з дiйснiстю, щоб бути здатними її зображати, - логiчну форму"[17.-с.12]. фї вони можуть тiльки пока­­­зувати. Але ж те, що не може бути висловленим, взагалi для нас не iснує, адже "Межi моєї мови означають межi мого свiту". А це озна­­­чає, що "т, звичайно, дещо невимовне. Воно показує себе; це ­­­мiстичне"[17.-с.52].

Тепер виникає питання: що ж робити з цим "мiстичним"? Що воно таке? Яке його мiсце у фiлософiї? Традицiйно вважається, особливо неопозитивiстами, що Вiтгенштейн вимагав усунення "мiстичного" з фiлософiї. На пiдтримку даної тези свiдчить: "Мета фiлософiї ­­­логiчне прояснення думок"[17.-с.112], або "Правильним методом фiлософiї був би такий: не говорити нiчого, крiм того, що може бу­­­ти сказане, отже, окрiм речень природознавства, тобто того, що не має нiчого спiльного з фiлософiєю, - i потiм завжди, коли хто-не­­­будь захоче сказати дещо метафiзичне, показати йому, що вiн не дав нiякого значення деяким знакам у своїх реченнях"[17.-с.53].

Але ж у Вiтгенштейна є твердження й iншого типу. Наприклад, фiлософiя "...повинна ставити межу тому, що мислиться, i тим самим тому, що не мислиться. Вона повинна обмежувати те, що не мислить­­­ся, зсередини через те, що мислиться". Або, ще рiшучiше: "Вона оз­­­начає те, що не може бути висловлене, ясно показуючи те, що може бути висловлене"[17.-с.115].

Тим самим "метафiзика" як розмiркування про те, що "не може бу­­­ти висловленим", виводиться за рамки "наукової фiлософiї" i вiдкривається простiр для фiлософiї "ненаукової", проти якої "нау­­­кова фiлософiя" нiчого не має, бiльш того, вона навiть строго виз­­­начає її сферу та межi. Це те ж саме, що мав на увазi Б.Рассел, кажучи про "практичнi мотиви та iнтереси", якi вилучаються з сфери дiї "наукової фiлософiї".

Слiд зазначити, що перед Вiтгенштейном виникає ряд внутрiшнiх проблем. По-перше, будова "Трактата" мiстить у собi "зачароване коло". Воно полягає в тому, що, спираючись на онтологiю логiчного атомiзму, Вiтгенштейн унiверсалiзує логiчну систему та формалiзо­­­вану мову "Principia Mathematica", а у їх унiверсальностi вiн вба­­­чає "пiдтвердження" iстинностi логiчного атомiзму. По сутi, це те ж саме, що й у Рассела, лише з тiєю вiдмiннiстю, що останнiй почи­­­нав з онтологiзацiї своєї логiчної системи i через логiчний атомiзм приходив до унiверсалiзацiї логiчної системи.

По-друге, система логiчного атомiзму повнiстю опирається на за­­­гальну значущiсть логiчної системи "Principia Mathematica". Але екстенсiональний (тобто такий, що припускає лише функцiональ­­­но-iстиннi речення) характер цiєї системи вилучає з неї цiлу низку використовуваних наукою речень, iстиннiсть яких не виступає функцiєю iстинностi їх складових (наприклад, модальнi речення). Створення у 20-тi роки ХХ столiття логiчних систем, вiдмiнних вiд неї (наприклад, багатозначних логiк), пiдiрвало довiру до логiчно­­­го атомiзму.

Постала необхiднiсть iншого пiдходу до проблем аналiзу фор­­­малiзованих мов, який i був реалiзований логiчним позитивiзмом та теорiєю логiчної семантики.

По-третє, з визнання логiчної мови "Principia Mathematica" унiверсальною мовою випливає необхiднiсть зрозумiти також i вирази звичайної мови крiзь призму цiєї системи. Але вже сам Рассел зiткнувся тут з труднощами. Як бути, наприклад, з реченням "Отелло вiрить, що Дездемона кохає Кассiо"? Iстиннiсть цього речення зовсiм не являє собою функцiю iстинностi речення "Дездемона кохає Кассiо". Аналогiчнi труднощi виникають при аналiзi вiдношення iмплiкацiї, яке виражається у таких реченнях: "p спричинює q", "якщо б A було B, то C було б D" тощо. Дослiджуючи цi речення, Вiтгенштейн вбачав вихiд у їх елiмiнацiї, з чим мало хто з фiло­­­софiв здатен погодитися.

У 1929 роцi була опублiкована складена Карнапом, Ганом i Нейра­­­том програма дiяльностi вiденцiв - "Наукове розумiння свiту. Вiденське коло". З 1930 по 1939 р. виходив журнал "Пiзнання" ("Erkenntnis") пiд редакцiєю Карнапа i Райхенбаха, а також розпо­­­чалачя публiкацiя невеликих монографiй у виглядi серiї "Публiкацiї товариства Ернста Маха". З 1938 р. виходять перiодичнi видання "Мiжнародна енциклопедiя унiфiкованої науки" та "Бiблiотека серiї унiфiкованої науки". Пiзнiше функцiї журналу "Erkenntnis" перейня­­­ли журнали "Аналiз", "Фiлософiя науки", "Британський журнал фiло­­­софiї науки", "Mind" та iншi, а у 70-тi роки його видання - як ор­­­гана "аналiтичного напрямку" - вiдновилось.

Фiлософiя Вiденського кола стала джерелом широкого поширення неопозитивiзму у англомовних країнах, у Скандинавiї, Польщi, Францiї. Можна назвати вiдомих сьогоднi фiлософiв А.Айєра (Англiя), Ч.Моррiса, Е.Нагеля, К.Ленгфорда (США), Е.Кайли (Фiнляндiя), Й.Йоргенсона (Данiя), М.Руж'є (Францiя) та iнших, котрi прийняли i розвивали доктрину логiчного позитивiзму.

Вiдзначимо, що тiльки на початковiй стадiї свого розвитку члени Вiденського кола iменували себе "неопозитивiстами". Пiзнiше вони наполягали, щоб репрезентований ними напрямок називався "логiчним емпiризмом", що найповнiше характеризує iстотнi риси поглядiв i методiв їх дослiджень.

Вiденцi з самого початку приймають за вихiдну настанову - ро­­­зумiння фiлософiї як дiяльностi з логiчного аналiзу мови науки. Так, Шлiк вважав, що шляхи до наукової фiлософiї "виходять з логiки", а найвидатнiшими досягненнями у цьому аспектi є концепцiї Фреге i Рассела та фiлософiя Вiтгенштейна. Власне кажучи, схема дослiдження у вiденцiв залишається такою ж самою, що й у Рассела. Основну функцiю фiлософiї вони вбачали у боротьбi проти "метафiзи­­­ки", тобто позадосвiдного знання про свiт. Так, у працi "Подолання метафiзики логiчним аналiзом науки" (1931) Карнап виголошує, що "вся фiлософiя у старому розумiннi... виявляється перед невблаган­­­ним судженням нової логiки не лише змiстовно хибною, а й логiчно безпiдставною, а тому позбавленою сенсу"[8. -с.11].

Застосовуючи принцип верифiкацiї до аналiзу "метафiзичних ре­­­чень", Карнап переводить фiлософськi термiни у форму елементарних речень з наступним аналiзом їх значення. Так, якщо взяти фiло­­­софський термiн "принцип", то слiд розглядати питання, за яких умов речення "Х є принцип У" буде iстинним i за яких - хибним. Карнап, наприклад, розмiрковує приблизно так: "метафiзик" вiдповiсть, що "У походить з Х", або "буття У грунтується на Х", або "У обгрунтовується через Х", i буде заперечувати проти того тлумачення, що ясним може бути лише одне значення - за предметом чи процесом Х часто або завжди виникає процес типу У (причинний зв'язок у значеннi закономiрної послiдовностi). Адже якщо б йшлося про такий емпiрично встановлюваний процес, то "метафiзична" теза становила б лише суму емпiричних речень, подiбних до речень фiзи­­­ки. Проте, це й означає, що "метафiзик" не може надати своєму по­­­няттю "принципу" нiякого ясного значення.

З принципом верифiкацiї безпосередньо пов'язана спроба побудови системи емпiричних понять, якi зводяться до даних сприйняття, i репрезентуються знаками (словами). Задум працi Карнапа "Логiчна конструкцiя свiту" (1928) саме й полягав у тому, що процес ство­­­рення картини свiту може бути розглянутим з точки зору, як окрема особа, базуючись на "безпосереднiх даних", тобто сприйняттях, i використовуючи методи математичної логiки (в тому числi й логiки вiдношень), у принципi може побудувати систему всiх наукових по­­­нять.

Однак, незважаючи на те, що Карнап сформулював цiлу низку поло­­­жень щодо правил переведення одних понять у iншi, принципiв абс­­­трагування, формального розрiзнювання iндивiдуального i загально­­­го, формально-логiчного розумiння тотожностi i т.д., йому довелося визнати, що "сконструйована система є рацiональною перебудовою всiєї будови реальностi, яка в дiйсному процесi набування знання здiйснюється iнтуїтивно"[8. -с.174]. Однак, iнтуїцiя та вiра для емпiриста можуть слугувати лише сумнiвним джерелом початку досвiду, а не конструювання загальних уявлень. Бо тодi цi уявлення одразу стають чистою антиiндуктивною метафiзикою.

У результатi Карнап виявився неспроможним вирiшити поставлену ним же самим задачу досягнення засобами формальних мiркувань "iнтерсуб'єктивностi" пiзнання, тобто об'єктивної значущостi знан­­­ня для рiзних суб'єктiв. Про це свiдчить детальна критика Карнапа Вайнбергом.

Ця критика, як i критичнi зауваження ряду англiйських фiло­­­софiв, виявили цiлу низку недолiкiв у системi поглядiв, основанiй на принципi верифiкацiї. фх можна виразити у слiдуючих положеннях: (1) Принцип верифiкацiї, пiдданий верифiкацiї, не може бути зведе­­­ний нi до тавтологiї, нi до досвiдного речення. Отже, вiн сам яв­­­ляє собою "метафiзичне речення", що пiдлягає усуненню; (2) За­­­гальнi положення, на зразок зафiксованих природознавством законiв природи, не можуть бути верифiкованi скiнченною кiлькiстю актiв досвiду. Отже, не можуть бути сформульованi умови їх остаточної iстинностi; (3) Далеко не всi одиничнi речення допускають досвiдну перевiрку. Так, якщо сенс речення - це способ його перевiрки, то з класу осмислених речень слiд виключити речення про минуле та май­­­бутнє, речення, що не допускають перевiрки на сьогоднiшнiй час (для прикладу - "чи є життя на Марсi?", тощо); (4) До того ж ре­­­чення, пiддане верифiкацiї, не може бути прийняте в якостi "базис­­­ного речення" наукового знання, оскiльки акт досвiду має сенс тiльки у самий момент перевiрки, i перевiрене (верифiковане) ре­­­чення вiдразу ж виявляється таким, що пiдлягає новiй перевiрцi.

З'ясування того, що принцип верифiкацiї не зводиться нi до тав­­­тологiї, нi до факту досвiту, змусило вiденцiв дещо переглянути його. Шлiк вирiшив оголосити принцип верифiкацiї "труїзмом" - за­­­гальновiдомим положенням, яке привертає нашу увагу до вже вiдомої та перевiреної ситуацiї. Щоправда, в неопозитивiстськiй кла­­­сифiкацiї наукових речень не передбаченi "самоочевиднi iстини", "абсолютнi передумови". "Само собою зрозумiло, - стверджує Шлiк у статтi "Позитивiзм i реалiзм", - що слово перевiрюванiсть повинно розумiтись лише принципово, оскiльки сенс речення, звичайно, зале­­­жить не вiд того, сприяють чи заважають обставини, у яких ми опи­­­няємось в даний час, фактичнiй верифiкацiї. Висловлювання "на тому боцi Мiсяця є гори висотою у 3000 метрiв" без сумнiву є осмисле­­­ним, хоч у нас немає технiчних засобiв для його верифiкацiї. I во­­­но залишається таким самим осмисленим, якщо ми навiть взнаємо з якихось наукових мiркувань, що людина нiколи не досягне зворотного боку Мiсяця. Верифiкацiя залишається завжди розумовою, ми спро­­­можнi завжди вказати, якi данi ми повиннi пережити, щоб досягнути рiшення; вона логiчно можлива, i завжди може бути поставлене пи­­­тання про її фактичну виконуванiсть"[18. -с.37].

Увiвши таку постановку питання, Шлiк фактично пропонує вважати за змiстовне наукове положення думку, яка передбачає саму мож­­­ливiсть емпiричної перевiрки, що дуже схоже на iдею фальсифiкацiї розгорнуту К.Поппером як заперечення панування iндуктивiстської методологiї, що засновувалась на принципi верифiкацiї.

Так само, принцип верифiкацiї не може дати вiдповiдi на питання про iстиннiсть чи хибнiсть загального наукового положення; акт чуттєвої верифiкацiї стосується лише окремого випадку, тодi як всезагальне висловлювання передбачає нескiнченний ряд подiй. Не може бути актуально верифiковане i речення, що говорить про факти минулого, та й взагалi усяке речення, що фiксує подiю (факт), че­­­рез мить виявляється реченням про минуле, не допускаючим ве­­­рифiкацiї. Речення, фiксуюче факт верифiкацiї, в свою чергу потре­­­бує верифiкацiї, що породжує регрес у нескiнченнiсть i т.д. Тому iндуктивiзм спираючись на, одну iз своїх версiй, прагматизм виго­­­лошує, що "закони природи не мають характеру речень, котрi або iстиннi, або хибнi, вони є iнструкцiї, як потрiбно формулювати такi речення". Закони природи не є загальними висновками, оскiль­­­ки вони не можуть бути верифiкованими в кожному випадку; вони швидше є вказiвками, правилами поведiнки для дослiдника, який шу­­­кає шлях у свiтi i перебачає деякi факти. Не можна забувати, що спостереження та експерименти суть дiяльностi, при допомозi котрих ми вступаємо в безпосереднiй контакт з природою. Вiдношення мiж природою i нами знаходять своє вираження в реченнях, що мають гра­­­матичну форму тверджень, але дiйсний сенс яких полягає в тому, що вони є вказiвками можливої дiї. Обгрунтуванням таких iдей Шлiк вводить ще одну категорiю "метафiзичних" висловлювань ­­­"вказiвки", що, безумовно, не є вирiшенням проблеми, оскiльки призводить до висновку, що взагалi не iснує абсолютно верифiкова­­­них наукових речень. Вони утворенi з двох складових: верифiкованої та неверифiкованої.

Для вирiшення цього питання вiденцi обрали шлях перенесення проблеми в лiнгвiстичну, мовну сферу шляхом уточнення поняття "ба­­­зису" науки. Таким було запропоновано вважати не сам "досвiд", а "речення спостереження", тобто речення, що позначають безпосереднi данi в момент спостереження i фiксацiї їх в реченнi - "протокольнi висловлювання".

Перший крок в даному напрямку зробив вже Карнап, який визнавав, що верифiкацiя, по сутi, означає, врештi, решт, зведення (ре­­­дукцiю) слова до "речень спостереження", чи "протокольних речень". Тим самим, вiн фактично виявив питання, яким чином факт включаєть­­­ся до системи знання?

Згiдно з його пропозицiєю наука починає розглядатися як система речень, що висувається пiд керiвництвом досвiду. Проте, тепер емпiрична перевiрка спрямовується не на окреме речення, а на сис­­­тему речень, чи на частину системи. Тодi перевiрка здiйснюється пiд керiвництвом "протокольних речень", якi емпiричним формальним чином спiвставляють з iншими реченнями. Однак це не вирiшує проб­­­леми доведення iстинностi самих протокольних речень, якi науковець фактично приймає на вiру. Тобто, з вiри можна починати досвiд емпiричного дослiдження, але аж нiяк не теоретичного.

Проте, сам Карнап так i не змiг запропонувати нiчого, окрiм де­­­що уточненої загальновiдомої концепцiї "двох мов": протокольнi ре­­­чення поза мовою системи, що фiксують сигнали та їх комбiнацiї, i мова доповнення правилами перекладу на мову системи, де не можна встановити, чи маємо ми справу з насправдi елементарним фактом. Аналiзуючи наведене можна побачити, що ця побудова являє собою один з перших пiдходiв до формулювання семантичного критерiю iсти­­­ни.

Англiйського неореалiста Джорджа Едварда Мура (1873 - 1958) вважають основоположником "фiлософiї аналiзу", оскiльки саме вiн висунув тезу, що бачить своє завдання у досягненнi термiнологiчної "ясностi". Його основнi працi "Спростування iдеалiзму" (1903); "Засади етики" (1903); "Деякi основнi проблеми фiлософiї"(1953) визначають фундаментальне вирiзнення логiко-мовної репрезентацiї "свiдомостi" i "об'єкта", якi пов'язанi мiж собою лише пiзнаваль­­­ним вiдношенням - "обiзнанiстю". Вiн обирає точку зору, згiдно до якої, ми знаходимось у безпосередньому контактi з об'єктом у актi вiдчуття, що визначає його як послiдовника iндуктивiзму.

Вiн вважає, що речi так само реально та iстинно iснують, як i їх сприйняття, а основою вiри в те, що чуттєво сприйнятнi об'єкти iснують i тодi, коли їх нiхто не сприймає, є "здоровий глузд", який не потребує додаткових аргументацiй. "Здоровий глузд" у Мура не зводиться до повсякденних уявлень - це, швидше, унiверсально прийнятi вiрування, якi стали такими з причини своєї повсяденної практичної достовiрностi.

Однак, як це було зазначено ним у статтi "Природа i реальнiсть об'єктiв сприйняття"(1905) констатується факт, що науковий теоре­­­тик i фiлософ має справу не просто iз сприйняттями та об'єктами, а з реченнями про сприйняття та об'єкти. Саме з урахування цього основоположення випливають труднощi, з якими стикається аналiз i сприйнять, i об'єктiв.

Дане усвiдомлення вимагає спецiальної процедура аналiзу, яка полягає в тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. За такої процедури ми нiби звiльняємо дiйсний смисл вiд лiнгвiстичних умовностей. Проте вия­­­вилося, що тодi треба мати експлiкацiю поняття "чуттєвi данi". Ад­­­же саме поняття данi свiдомостi, але аж нiяк не вiдчуття, вони є так само нетотожнiми вiдчуттям, як бачення кольору нетотожнє електромагнiтним коливанням.

Iнша тенденцiя - аналiтична, на яку опирались в подальшому представники неопозитивiзму (хоча Мур i заперечував, що його фiло­­­софiя зводиться до аналiтичної дiяльностi). Однак постає про­­­тирiччя: з одного боку, Мур вважав, що метою фiлософського дослiдження є встановлення загальних iстин про свiт, з iншого ­­­аналiтична дiяльнiсть показувала, що фiлософiя має справу не з вiдкриттям, а з проясненням; що вона має справу не з iстиною, а iз значенням; що її предмет - не факти, а швидше, думка чи висловлю­­­вання про них. А це свiдчить, що фiлософiя була i залишиться ме­­­тафiзикою.

Аналiтичний метод Мура передбачає виявлення точного значення обговорюваних питань (вiн, до речi, вважав, що бiльшiсть утруднень фiлософiї походить iз спроб вiдповiдi на питання без попереднього виявлення того, на яке саме питання потрiбно вiдповiсти) i вияв­­­лення обгрунтованностi аргументiв, котрi говорять за чи проти тiєї чи iншої вiдповiдi на поставлене питання.


СкачатиСкачати:Система знання як об'єкт емпіричного аналізу (реферат)(№1) Необхiдною i важливою складовою його мiркувань є


Схожі реферати:
  • Зовнішньоекономічні зв'язки України:висновки, пріоритети, перспективи розвитку і вступу у ВТО (курсова)
  • Особливості прийняття християнства на Київській Русі У Х ст. християнство стало панівною релігією в @вропі. На Русі про християнство також було відомо задовго
  • Характеристика апаратноїта програмної бази формування інформаційних технологій (контрольна)
  • Монтаж насосних агрегатів Передмова. Насоси – це гідравлічні машини, які призначені для транспортува
  • Економіка, організація, планування. Обґрунтування господарської стратегії підприємства в постприватизаційний період (курсова)
  • Форми статистичного спостереження. Види та способи спостереження. Помилки спостереження та способи їх в
  • Безпека на виробництві. основи гігієни праці. Робота з персональними комп'ютерами Негативний вплив технологій на природу особливо гостро відчув
  • Економіка, організація, планування. Удосконалення організації праці та формування штатів установ культури (курсова)
  • Розміщення військовослужбовців. Обов'язки та дії днювального роти Розміщення роти. Солдати і сержанти с




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.033408