Реферат Система знання як об'єкт емпіричного аналізу (реферат)

Реферат на тему:

Система знання

як об'єкт емпiричного аналiзу.

Якщо Мiлль користується принципом "емпiрiї даного моменту", то спенсерове розумiння досвiду охоплює його на рiвнi загального по­­­няття. Використовуючи подiл на те що пiзнається та принципово непiзнається, Спенсер погоджується з Кантом, що "першопочаток" знаходиться за межами наукових можливостей. Невiдома нам причина вiдомих дiй, котрi фiлософи називають "явищами", дозволяє через виявлення схожостей i несхожостей створювати необхiднi i абсолютнi судження, поняття. I якщо для досвiду конкретної особи цi поняття носять апрiорний характер, вони - апостерiорнi для роду людського взагалi, усталенi внаслiдок накопичення досвiду попереднiх по­­­колiнь. Однак, так чи iнакше, дана апостерiорнiсть ряду понять, визнана Спенсером як необхiдний елемент наукового пiзнання, вхо­­­дить в протирiччя з головним принципом позитивiзму (проголошеним О.Контом) - науковi позитивнi поняття повиннi доводитись досвiдом, а не метафiзичними конструкцiями. Тому-то i постала проблема уз­­­годження принципу iндивiдуально-даного досвiду з iснуванням за­­­гальних понять, як позитивних, а не метафiзичних.

Вирiшуючи цю проблему Спенсер першим у фiлософiї починає розг­­­лядати формальну, фiксовану в символiчних виразах логiку як рiзно­­­вид емпiричної дiяльностi людини, який можна вивчати за допомогою iндукцiї. Слiд пам'ятати, що логiка Мiлля нiколи не претендувала на самовивчення.

За ознаку "емпiричностi" логiки, у Спенсера, слугує можливiсть стало повторювати логiчнi процедури i отримувати однозначнi ре­­­зультати. Таким чином, логiка стає предметом саме iндуктивного аналiзу. Виходячи з цього, загальнi положення подекуди можна розг­­­лядати як емпiрично данi об'єкти. А якщо мислення, керуючись iндуктивною логiкою при використаннi загальних положень, створює судження, висновки яких спiвпадають з iншими емпiричними даними, то це можна визнати за iндуктивне доведення позитивностi загальних положень.

Таким чином, емпiричнi данi не обмежуються чистою почуттєвiстю, логiка теж є окремим предметом емпiричного дослiдження, а її у повному обсягу не можна звести до психологiчного.

Ту саму проблематику ми знаходимо i в емпiрiокритицизмi Маха та Авенарiуса, якi стояли на емпiристськiй позицiї, згiдно з якою "весь свiт для мене разом з моїм "Я" представляють собою масу взаємопов'язаних вiдчуттiв".

Рiхард Авенарiус (1843-1896), професор кафедри iндуктивної фiлософiї у Цюрiху за свої головнi працi мав книги: "Фiлософiя як мислення про свiт спiввiдносно принципа найменшої витрати сил. Пролегомени до критики чистого досвiду" (1876); "Критика чистого досвiду" (1890); "Людське поняття про свiт" (1891); "Про предмет психологiї" (1894-95). У цих книгах вiн обгрунтовує наступнi за­­­гальновiдомi положення: принцип найменшої витрати сил; закон житт­­­євого ряду; природне поняття про свiт i емпiрiокритична принципова координацiя.

1. Принцип найменшої витрати сил, являє собою положення, що встановлює вiдношення мiж засобами та цiлями. Засоби мають бути такими, щоб досягнути мети та з усiх засобiв найкращим буде такий, за допомогою котрого мета досягається iз найменшою витратою сил. Дiю даного принципа можна спостерiгати у розподiлi працi, яка де­­­монструє нам доцiльнiсть дiяльностi.

Процес пiдведення рiзноманiтного пiд одне поняття, потреба єдностi системи знання, в котрiй всi частини концентруються навко­­­ло основного поняття i т.п. демонструє нам доцiльнiсть. Дотримання логiчних законiв обумовлене саме цим принципом, хоча вiн з ними i не спiвпадає: порушення логiчних законiв викликають неприємнi ре­­­акцiї у душi, показують недоцiльний характер витрати сил.

У свою чергу логiчнi закони вiдображають не об'єктивний стан речей, а доцiльну дiяльнiсть душi, мислення, що цiлком вiдповiдає уявленню Декарта про властивостi розуму. Душа i мислення будують картину свiту за своїми власними принципами не звертаючи уваги на об'єктивнi закони свiту доти, доки вони не стануть суперечити на­­­шому досвiду. Слiд зауважити, що у "Критицi чистого досвiду" (ос­­­новнiй працi Авенарiуса) принцип найменшої витрати сил не зга­­­дується, бо фактично вiн був замiнений бiомеханiчним законом житт­­­євого ряду.

2. Закон життєвого ряду.

Для фiлософських мiркувань Авенарiуса вiдправною точкою слугує слiдуюче: "Я" iз своїми думками та вiдчуттями знаходиться серед оточуючого середовища, котре складається з рiзних частин i до яко­­­го вiдносяться люди iз своїми висловлюваннями i т.д. Це називаєть­­­ся "природним поняттям про свiт"[Див.: 13]. Висловлювання тiєю чи iншою мiрою залежать вiд довкiлля. Аналiз цих висловлювань пока­­­зує, що в них, з одного боку, мiститься досвiд зустрiчi з об'єк­­­тивним, а з iншого - суб'єктивнi домiшки. Пiд досвiдом розумiються елементи частини середовища, що стали наявними у висловлюваннях. Середовище i "Я" певною мiрою вiдносяться одне до одного: вислов­­­лювання залежать вiд середовища.

"Я", котре знаходить себе через вiдношення до оточення зi всiма його складовими та людьми, поряд iз тим, що воно позначало як "iстинне", "знайоме", "зрозумiле", "звичне", знаходить дещо "не­­­очiкуване", "нове", "незвичне", "чуже", "незнайоме", "незрозумiле" i т.д. Це "нове", "незвичне" i т.д. "спричинює неспокiй", "порушує звичну течiю життя". Людина намагається звести це "нове" до "ста­­­рого", "звичного" i тим самим усунути "неспокiй". Нове так чи iнакше зводиться до старого, незвичне - до звичного, незрозумiле стає зрозумiлим. Для iлюстрацiї феномена розумiння Авенарiус наво­­­дить такий приклад: квiтка на кущi тремтить пiд впливом вiтру, а маленький хлопчик пояснює це явище так - квiточцi холодно.

3. Природне поняття про свiт.

Своєю власною фiлософською точкою зору Авенарiус називає точку зору "природного поняття про свiт". (У "Критицi чистого досвiду" вона перебувала на задньому планi i лише припускалась). Авенарiус вказує, що дослiдження "Критики чистого досвiду" є цiлком незалеж­­­ними вiд тiєї фiлософської точки зору, котру викладено в "Людсько­­­му поняттi про свiт".

Природне поняття про свiт складається з двох вiдмiнних мо­­­ментiв: з деякого досвiду i деякої гiпотези. Вiдмiннiсть, що вста­­­новлюється мiж досвiдом i деякою гiпотезою, зводиться до вiдмiнностi мiж досвiдом однiєї та досвiдом iншої людини (поданого через висловлювання). Це припущення дає можливiсть дослiдження, взявши за вiдправний пункт самого себе чи будь-кого з ближнiх вза­­­галi. Тобто природне поняття про свiт розколюється: iндивiд знахо­­­дить iснування, з одного боку, "речей", а з iншого - iнших iндивiдiв, котрi сприймають "речi", або "речi" i "сприйняття".

4. Вчення про емпiрiокритичну принципову координацiю.

Авенарiус вважає, що у iндивiдуальному досвiдi неможливо знайти вiдмiннiсть сприйняття вiд того, що iснує у собi, незалежно вiд сприйняття. Сприйняття не вiдрiзняється вiд сприйнятої речi: воно знаходиться там само, де знаходиться сприйнята рiч. В iндивiдуаль­­­ному досвiдi обидвоє данi однаково, i якби сприйняттю не суперечив чужий досвiд, то не виникало б думки про вiдмiннiсть сприйняття вiд речi, не виникала б iнтроекцiя.

Тому потрiбно вiдновити природне поняття про свiт, а зробити це можна, лише усунувши iнтроекцiю, яка незаконно подвоює свiт на об'єктивне i суб'єктивне, вкладає сприйняття "усередину" i протис­­­тавляє їм сприйнятi речi. Тобто думку, що суб'єктовi, "Я", дане середовище - об'єкт - як дещо протилежне i вiдмiнне вiд нього, а вiн пiзнає цей об'єкт, Авенарiус вважає помилковою: "Я" i середо­­­вище однаково данi одне одному, оскiльки в чистому досвiдi вони рiвноправнi. Чистий досвiд складається з центрального члена i про­­­тилежного члена - i вони є однаковими елементами. Помилковою, та­­­кож, є думка, що протилежний член складається з фiзичних еле­­­ментiв, а центральний - це дещо вiдмiнне, психiчне.

Професор математики, фiзики, фiлософiї Ернст Мах (1838 - 1916) мав наступнi роботи, що мають безпосереднє вiдношення до фiлософiї науки: "Аналiз вiдчуттiв" (1886), "Пiзнання та заблудження" (1905), "Основнi iдеї моєї природничонаукової теорiї пiзнання i вiдношення до неї моїх сучасникiв" (1910).

Узагальнення фактiв, замiна великої таблицi однiєю формулою, навiть пояснення нового факту за допомогою вже вiдомого - все це, з погляду Маха, пiдтвердження "економностi наукової роботи".

До цього принципу вiн додає iнший - бiологiчний. Вивчаючи iдеї Ламарка i Дарвiна, Мах поширює їх на процес пiзнання i доходить висновку, що "боротьба наукових iдей є життєвою боротьбою за вижи­­­вання найбiльш пристосованих з них"[14. -с. 28]. Процес пiзнання ­­­це, насамперед, процес "бiологiчний i економiчний, тобто процес, що вiдкидає безцiльну дiяльнiсть"[15. -с.251].

Такий пiдхiд, на думку Маха, спрощує розумiння розвитку науки. Спочатку людина iнстинктивно реагує на умови - сприятливi чи несп­­­риятливi для неї - практично-економними дiями. Розвиваючись соцiально, людина починає дiяти усвiдомлено, але й тут мета дося­­­гається тими ж засобами. Економiя дiй поступово розвивається у iнтелектуальну економiю наукового дослiдження.

Треба зазначити, що така позицiя спирається на неусвiдомлюване переконання нiби в межах науки вiдбувається випадкове, несвiдоме формування загальних уявлень, iдей, логiчних конструкцiй, якi ста­­­новлять засади процесу пiзнання. Така точка зору виявляє принципо­­­во вiдмiнну вiд рацiоналiзму картезiанцiв позицiю, оскiльки ос­­­таннi визнавали наявнiсть Cogito як головну умову цiлеспрямованого наукового пiзнання.

Економiю мислення, як принцип пiзнання, Мах вбачає у всiх зако­­­нах природи. Так, закон заломлення свiтла при переходi променя з одного середовища в iнше, який виражається однiєю формулою, замiнює собою нескiнченну множину вимiрювань i економiзує роботу мислення, пiзнання. Прояв такої економiї, з погляду Маха, видно у всiх законах сформульованих наукою, котрi зменшують, спрощують та, нiби, пояснюють наукове поняття про свiт.

У свою чергу, орiєнтуватись у навколишньому середовищi ми може­­­мо постiльки, поскiльки можемо обмежити нашi очiкування майбутнiх явищ. Тому сформульованi наукою закони природи - не закони реаль­­­ного свiту, iснуючого об'єктивно i незалежно вiд пiзнання, а обме­­­ження, котрi ми накладаємо на нашi очiкування пiд керуванням досвiду - незалежно вiд того, який характер мають цi очiкування ­­­теоретичний чи практичний.

Так чи iнакше, такi мiркування можна визнати своєрiдною варiацiєю на тему "випереджаюче вiдображення"(П.К.Анохiн). Кон­­­цепцiя такого вiдображення мала вельми широкий розголос у середо­­­вищi радянських марксистiв.

Однак, стосовно концепцiї взаємодiї з оточуючими речами на пiдставi неусвiдомлюваного "очiкування майбутнiх явищ" можна нага­­­дати фундаментальне зауваження Р.Декарта, висловлене у свiй час стосовно тези про "намiренне випробування природи" (Ф.Бекон) як основу науки. Декарт поставив питання про джерело "намiрiв": "звiдкiля виник перший намiр щось виробувати?". Свою вiдповiдь на дане питання вiн знайшов у концепцiї "вроджених iдей", яку пере­­­важна бiльшiсть фiлософiв оцiнила як вiдступ до мiстицизму.

2. У зв'язку з бiологiчно-економним принципом пiзнання Мах ви­­­суває iнший основний принцип побудови фiзичної картини свiту: знання, як бiологiчно-економне пристосування до середовища i як засiб орiєнтацiї у ньому, досягається чистим описом; а чистий опис усуває з наукового знання пояснення та гiпотези. "Повний найп­­­ростiший опис" не залишає для пояснення мiсця, адже якщо який-не­­­будь факт вiдомий зi всiх сторiн, то тим самим вiн вже пояснений i завдання науки вже вирiшене, тобто - будь-яке пояснення зводиться до звичайного опису.

Усунення пояснення з наукового пiзнання та редукування "шляхiв дослiдження" до чистого опису спричинює вiдкидання таких понять, як "атом", "матерiя" тощо, оскiльки, тепер вони постають як гiпос­­­тазованi суб'єктивнi конструкти. Також, так само як i Юм, а пiзнiше Р.Рортi, Мах заперечує об'єктивнiсть причинностi i субс­­­танцiї, але все ж таки стверджує, що бiологiчно-економний принцип i принцип чистого опису знаходяться в "дружнiх стосунках" з науко­­­вим знанням, i, зокрема, з фiзикою. Вiдмiннiсть, яку Мах знаходить мiж своїми поглядами та фiзикою, це - "вiра у реальнiсть атомiв". Вiн навiть зазначив, що якщо для фiзикiв ця "вiра" є настiльки важливою, то вiн вiдмовляється вважати себе фiзиком.

Основнi положення вирiшення проблеми спiввiдношення фiзичного та психiчного викладенi Махом у працi "Пiзнання та омана". Вони є досить схожими на "природне поняття про свiт" Авенарiуса. Кожна окрема людина знаходить у собi готовий свiтогляд, у створеннi яко­­­го вона участi не приймала. З цього свiтогляду починають всi i кожний, i потрiбно розвивати його далi, робити виправлення, корис­­­туючись досвiдом попереднiх поколiнь. Мах цiлком погоджується з Авенарiусом, коли вважає, що подiл свiту на внутрiшнє та зовнiшнє - це наслiдок iнтроекцiї.

Саме спроба емпiрiокритицизму знайти визначення знання у якостi об'єкта емпiричного аналiзу знайшла всебiчну пiдтримку серед рiзних представникiв iндуктивiзму.

Прикладом визначення знання у якостi об'єкта емпiричного аналiзу може слугувати фiлософiя логiчного атомiзму, яка була вперше викладена у книзi Бертрана Рассела "Наше пiзнання зовнiшнь­­­ого свiту як область застосування наукового методу в фiлософiї" (1914), а потiм - у лекцiях "Фiлософiя логiчного атомiзму" (1918). Формування її проходило не без участi Людвiга Вiтгенштейна. У свою чергу, в завершеному виглядi iдеї логiчного атомiзму були викла­­­денi у "Логiко-фiлософському трактатi" Вiтгенштейна (1922), руко­­­пис якого був надiсланий Расселу автором одразу ж пiсля закiнчення першої свiтової вiйни.

Для атомiстiв визначальним стало питання: чому всi фiлософськi вчення, що будувались на основi рiзноманiтних "метафiзичних" поло­­­жень, неминуче руйнувались? Проблема ускладнювалася тiєю обставни­­­ою, що нi прагматизм, нi перший та другий позитивiзм, зi своїм тотальним емпiризмом, не здатний заперечити наукового значення "чистої геометрiї", яка не має справи з емпiрично даними предмета­­­ми. Логiка, у свою чергу, може претендувати на певну завершенiсть. В цiлому проблема залишається загальною: як ми приходимо до знан­­­ня, наприклад, геометрiї апрiорi? Вирiзнення логiчної та фiзичної точок зору веде до того, що чиста геометрiя повинна визнаватися апрiорною, але аналiтичною, а фiзична геометрiя (наприклад: Рiма­­­на) - синтетичною, такою, що спирається на апрiону, але не апрiор­­­ною.

Таким чином, хоча iндуктивiсти не можуть спростувати кантiвське тлумачення геометрiї як наслiдку апрiорної iнтуїцiї, вони можуть запропонувати логiчний аналiз, який спираючись на аналiтичний ме­­­тод повинен дозволити зробити сам апрiоризм предметом емпiричного дослiдження.

Аналiтичний метод, констатує Рассел, "здатний довести, що всi позитивнi докази на користь певної теорiї є помилковими i що менш неприродна теорiя здатна пояснити певнi факти" [16. -с.74]. Тут фактично присутнє пряме звернення до фалiбiлiзму, який розглядає теорiю виключно iнструментально. Доречi, iнструменталiзм за своїми предикативними визначеннями теорiї, демонструє тотожнiсть мiж емпiристським тлумаченням поняттям "теорiя" i поняттям "iнфор­­­мацiя", "iформацiйна система". Тобто, якщо факти можна тлумачити як знання про властивостi реально iснуючої дiйсностi, узагальнення фактiв потрiбно розглядати як iнформацiю, що має використовуватися виключно iнструментально. А про те що iнформацiя може ставати предметом емпiричного (iндуктивiстського) дослiдження про це вже давно вiдомо. Саме через цю пропозицiю Ч.Пiрса, фiлософiя залишає собi позитивну пiзнавальну функцiю: аналiз можливого логiчного конструювання свiту засобами математичної логiки з "чуттєвих да­­­них".

Так само, як i Дж.Е.Мур, Б.Рассел вважає "чуттєвi данi" корiнним поняттям вчення про пiзнання, як первинного, вiдправного даного у пiзнавальному процесi, на вiдмiну вiд "вивiдного" знання. При цьому вiн вiдносив до даних, водночас iз чуттєвими даними, та­­­кож i закони логiки, деякi факти пам'ятi та iнтроспекцiї.

Вчення Рассела про чуттєвi данi змiнювалося. Спочатку воно вис­­­тупало у формi визнання тотожностi "чуттєвих даних" i "чуттєво сприйнятих об'єктiв". Пiзнiше було залучено поняття "сенсибiлiя", тобто об'єкта, який має той же статус, що й чуттєве дане, але не є безпосередньо даним чиєї-небудь свiдомостi. Таку позицiю вiн обс­­­тоював у книгах "Наше пiзнання зовнiшнього свiту" та "Мiстицизм i логiка" (1917).