Реферат Філософія науки як об'єкт дослідження (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Філософія науки як об'єкт дослідження (реферат)

Реферат на тему:

Фiлософiя науки

як об'єкт дослiдження.

За основу визначення об'єкта нашого дослiдження ми приймаємо вже iснуючу концепцiю, яка розглядає фiлософiю науки у двох фор­­­мах: як самостiйний фiлософський “напрямок”, який дослiджує особ­­­ливостi явищ науково-пiзнавальної дiяльностi та як “роздiл” вiдповiдної фiлософської доктрини у межах iнших фiлософських нап­­­рямкiв, який вивчає рiзнi проблеми та явища, пов'язанi з iснуван­­­ням науки.

Як “роздiл”, фiлософiя науки не вiдокремлюється вiд фiлософiї iсторiї, культури, релiгiї, технiки вiдповiдної фiлософської тра­­­дицiї (марксизму, неотомiзму, екзистенцiалiзму i т.п.). Тому роздiл того чи iншого напрямку iз назвою "фiлософiя науки" постiйно зустрiчається при дослiдженнях загальних проблем фiло­­­софiї.

Вирiзнення фiлософських дослiджень, що вiдносяться до “напрям­­­ку”, та дослiджень, якi вiдносяться до “роздiлiв”, можна здiйснити через розрiзнення проблем, предмету, котрi ними розглядаються та вирiшуються. У першому випадку проблематика визначається аналiзом явищ науки як реальностi, котра iснує за своїми особливими закона­­­ми. В другому - проблемами виявлення впливу науки на людину, суспiльство, iсторiю та навпаки.

Таке визначення не заперечує факту iснування в межах “напрямку” питань про взаємовiдношення науки i культури, iсторiї, технiки. Тiльки "тут" цi питання розглядаються через аналiз науки як явища, котре має iманентнi причини свого iснування, а не через пiдведення наукового пiд апрiорно визначенi загальнi закони буття, що подеку­­­ди стає причиною втрати специфiки науковостi взагалi. Так, наприк­­­лад, висловлюючись: "наука як окрема дискурсивна практика", ми заздалегідь відмовляємося застосовувати поняття "практика дискурсу" чи вживання iнших смислiв слова "наука" (наприклад: "теологiчна наука").

У межах “напрямку” не приймається розповсюджена марксизмом теза про "вiдносно самостiйний характер науки". Iсторично склалося так, що пiсля другого Мiжнародного конгресу iсторикiв науки, який вiдбувся у 1931 роцi, офiцiйно роздiлилися концепцiї дослiдження науки на екстерналiськi та iнтерналiськi, що знаменувало собою усвiдомлення суперечностей мiж теорiями, котрi розглядали науку як пiдпорядковану iманентним закономiрностям, та теорiями, котрi розглядали науку як реальнiсть, пiдпорядковану суспiльно-iсто­­­ричнiй ситуацiї. Екстерналiський пiдхiд визнає соцiально-еко­­­номiчну, культурно-iсторичну детермiнованiсть еволюцiї науки. Зразком послiдовного дотримання таких принципiв вважається Дж.Бер­­­нал, автор працi "Наука в iсторiї суспiльства". Сучаснi представ­­­ники iнтерналiзму визнають своїм лiдером А.Койре i пояснюють роз­­­виток наукового пiзнання переважно iнтелектуальними факторами.

Основу бiльшостi еклектичних уявлень про науку складає саме ця, зазначена, концепцiя про вiдносно самостiйний характер iснування науки. Проблема полягає в тому, що на тлi багатьох емпiричних да­­­них виокремлюються факти iснування взаємозв'язку практичної та пiзнавальної дiяльностi. Разом iз цим, значний обсяг фактiв свiдчить про протилежне. Коли розглядається перебiг сучасного нау­­­ково-технiчного прогресу постiйно виявляють випадки випередження теорiєю практики. Наявна самосуперечливість перекреслює вiдомi спроби дати вичерпне обґрунтування принципiв єдностi пiзнання та практики [Детально див.:15.-с.82-90.].

У цiлому бiльшiсть учених погоджується з висновком про малопро­­­дуктивнiсть виведення пiзнання, науки безпосередньо з практики, пiдтримуючи, однак, негативну точку зору щодо спроб виведення нау­­­кових процесiв з iнтелектуальних факторiв у вiдривi вiд суспiльно­­­го буття. Невирішеність даної проблеми тримає бiльшiсть дослiдникiв на позицiях пасивного еклектицизму, хоча його недолiки загальновiдомi.

У свою чергу, третейське "вирiшення" зазначеної проблеми кон­­­цепцiєю про вiдносну самостiйнiсть науки майже нiчого не роз'яснює i навiть навпаки - заплутує проблему удаванiстю її вирiшення, оскiльки для пояснення окремих випадкiв випередження теорiєю прак­­­тики використовується лише (те чи iнше) загальне положення, спiль­­­не для всiх процесiв, що мають опосередкованiсть.

Наведемо приклади. Так, вiдомий росiйський iсторик фiлософiї Н.В.Мотрошилова обґрунтовувала тезу, що "на деякому етапi iсторiї наука, подiбно до iнших, ранiше неї створених видiв культури, кристалiзується у вiдносно самостiйну форму суспiльної свiдомостi, бо перед суспiльством порушуються (i практично, й теоретично) проблеми, так чи iнакше пов'язанi з наукою, вирiшення котрих воно може здiйснити не ранiше, анiж усвiдомить їх i осмислить шляхи їх вирiшення"[16.-с.280]. Хоча дана точка зору досить детально розг­­­лянута в лiтературi i має велику кiлькiсть прихильникiв, її не­­­долiк одразу виявляє себе, коли йдеться про взаємовiдношення про­­­цесiв суто наукових i суспiльних. Внаслiдок цього створюються до­­­датковi визначення опосередкованостi типу: "у бiльш широкому зна­­­ченнi..." та "у бiльш вузькому...".

Розглядаючи наявний подiл фiлософiв на iнтерналiстiв i екстер­­­налiстiв маємо засвiдчити його відносність. За своїми витоками iнтерналiська концепцiя наукових революцiй Т.Куна [Див.:17] опи­­­рається на соцiологiчнi поняття, аналогiчне ми бачимо в фiлософiї науки I.Лакатоса [Див.:18.-с.322-336]. Екстерналiськi концепцiї також звертаються до проблем, пов'язаних з iманентними законами розвитку наукового пiзнання. Так, у концепцiї науки Р.Мертона, по­­­ряд iз соцiально-культурною детермiнованiстю визначено, що змiни наукових iнтересiв часто вiдбуваються внаслiдок усвiдомлення конк­­­ретної проблеми, стану розробки логiчного iнструментарiю. Однак, оригiнальне застосування Р.Мертоном соцiологiчної теорiї стратифікації для визначення мiсця науки i наукового в суспiльствi [Див.:19], дозволило лише створити популярну сьогоднi гiпотезу про перетворення усталеного в суспiльствi способу пiзнання в iнсти­­­туцiоналiзований елемент суспiльства, який активно функцiонував та розвивався до початку процесу iнституцiоналiзацiї, яка явно не розкриває сутi феномена "наука". Тому стосовно цiєї проблеми, найбiльш виваженою пропозицiєю можна визнати концепцiю "трьох свiтiв" К.Поппера [Див.:20.-р.439-451], яка видiляє науку в особ­­­ливу сферу буття. У К.Поппера, "свiт", де вiдбувається наукова дiяльнiсть, не зводиться до множини iнтелектуальних процесiв, там iснують i мiжлюдськi стосунки, але цi стосунки є спiлкування нау­­­ковцiв, а не людей взагалi. Дана концепцiя дозволяє створити робо­­­чу абстракцiю об'єкта, який цiкавить саме фiлософiю науки.

Продуктивне застосування моделi К.Поппера було запропоновано Iмре Лакатосом [Див.:18.-с.322-336], який на основi iдеї "рацiональної реконструкцiї науки" запропонував концепцiю кла­­­сифiкацiї методологiй фiлософiї науки у порядку: методологiя iндуктивiстiв; методологiя конвенцiоналiстiв; методологiя фаль­­­сифiкацiонiстiв; методологiя науково-дослiдницьких програм. Однак, аналiз iдей I.Лакатоса проведений П.Фейєрабендом та Х.Патнемом ви­­­явив ряд проблем пов'язаних з поняттям "рацiональна реконс­­­трукцiя", що стало причиною втрати зацiкавленостi до такого розме­­­жування методологiй.

Як виявив порiвняльний аналiз, розкриття еврiстичностi та роз­­­виток запропонованої класифiкацiї з урахуванням наявної критики, можливе за допомогою методологiчного застосування рефлексiї, що потребує певних змiн у самiй концепцiї класифiкацiї.

Модельно, iдея рефлексiї, як методу передбачає здатнiсть до ут­­­ворення уявлення з наступним його аналiзом у незмiненiй формi. До­­­давання до "першого" уявлення нових значень та смислiв без виз­­­начення наявного у ньому з самого початку вважається методо­­­логiчною помилкою. Зупинка мислимого його перетворенням на предмет умоспоглядання, за звичай, алегорично визначається через образ "подвоєння думки", що формально виявляє заборону додавання до пер­­­шого мислимого уявлення будь-яке нове. Термiнологiчно таке под­­­воєння i називають "рефлексiєю".

Однак, звичний термiн має специфiчний недолiк, оскiльки не здiйснює вирiзнення думки про думку, а буквально ототожнює аналiзуюче уявлення з предметом аналiзу, перетворюючи вимогу забо­­­рони вносити змiни у "перше мiркування" (про предмет рефлексив­­­ної думки) на саму думку взагалi.

На мою думку, рефлексiю бiльш вдало визначати не через поняття "подвоєння", а через поняття "постуявлення", яке дозволяє дотриму­­­ватися принципу зупинки спонтанностi продуктивної здатностi до уявлень та враховує вимогу дотримання формальної тотожностi пред­­­мету з його спогляданням. Як процес постуявлення, що виникає у формi рефлексивного мiркування, фiлософiя може розглядатися як безпосереднє умоспоглядання, яке "спостерiгаючи" за уявленнями "боїться" пропустити найважливiше та додавати щось вiд себе. Споглядання повинно бути феноменологiчно чистим. Абсолютна об'єк­­­тивнiсть - ось формальне кредо фiлософiї.

У свою чергу тотальна самоконтрольованiсть перетворює фiлософiю на своєрiдного "демона рацiональностi". Завдячуючи методу реф­­­лексiї будь-яку iррацiональнiсть фiлософiя здатна перетворити на форму чистого уявлення, що дозволяє через дiяльнiсть самототожнь­­­ого Cogito умоспоглядати цi уявлення без порушення злагоди суб'єк­­­та iз самим собою.

Саме як варiант саморозгортання рефлексивного умоспоглядання можна розглянути наступну множину методологiй фiлософiї науки: iндуктивiзм, конвенцiоналiзм, фальсифiкацiонiзм, iсторизм, як предмет реконструктивної рефлексiї.

1. Iндуктивiзм.

Однiєю з найбiльш впливових методологiй науки є iндуктивiзм. Згiдно цiєї методологiї, тiльки тi судження можуть бути прийнятi як науковi, котрi або описують чiтко встановленi факти, або є їх неспростовними iндуктивними узагальненнями. Коли iндуктивiзм прий­­­має наукове положення, тодi вiн приймає його як достовiрно iстин­­­не, i, якщо воно не є таким, то iндуктивiзм його вiдкидає. Суджен­­­ня має бути або доведене фактами, або виведене - дедуктивно чи iндуктивно - з ранiше доведених суджень.

Кожна методологiя має свої особливi епiстемологiчнi проблеми. Iндуктивiзм, наприклад, повинен надiйно встановити iстиннiсть "фактуальних" положень та обґрунтованість iндуктивних виведень, визначити умови за яких емпiрична гiпотеза чи теорiя визнаються науково прийнятними.

Iндуктивiзм прагне показати, що судження не доведене - тобто є псевдонауковим - а не те, що воно хибне. Науковий прогрес, згiдно з iндуктивiзмом, полягає у розвiнчаннi iррацiональних уявлень, котрi необхiдно видалити з науки i перевести в iсторiю вiрувань (псевдонауки). Справжня наука, на думку iндуктивiстiв, починається з самих останнiх емпiричних даних. Класичний iндуктивiзм представ­­­никiв аналiтичної фiлософiї визнавав ряд фiлософських проблем у якостi наукових тiльки в формулюваннях конкретних фiлософiв: вирiшення Расселом проблеми визначених дескрипцiй [Див.:21. -с.11-27]; Фреге - про сенс i референцiї; Тарського - про iстину [Див.:22.-с.23].

Уявлення про цю методологiю набули найбiльшого поширення серед науковцiв у рiзних колах суспiльства. Так, уся проблематика, що охоплюється поняттям "теорiя множин", по сутi справи, являє собою реалiзацiю настанов iндуктивiзму, який вимагає обов'язкової наяв­­­ностi емпiричної наочностi та здiйснення процедури верифiкацiї. Тобто, спочатку, "множини" мислилися як емпiрична даність, що може бути виявлена кожним математиком за допомогою звичайного абстрагування. Лише парадокси теорiї множин засвiдчили, що ми ви­­­користовуючи поняття "множина" маємо справу з теоретичною конс­­­трукцiєю, а не емпiричною наочнiстю.

Фiлософiя науки iндуктивiзму запропонувала нову схему вiдношен­­­ня суб'єкта i об'єкта пiзнання [Див.:13]. У аристотелiвськiй тра­­­дицiї викладу науки використовувалася схема, що складалася з двох елементiв: об'єктивна дiйснiсть (а) i картина цiєї дiйсностi (в), яку пропонує фiлософ чи представник будь-якої окремої науки. Спи­­­раючись на вчення Аристотеля про єднiсть форм думки i форм буття, обидва елементи узгоджувалися через вчення про iстину як вiдповiднiсть мiж думкою i дiйснiстю. Однак пiд впливом першого позитивiзму, засновником прагматизму Ч.Пiрсом було запропоновано третiй елемент структури: а) об'єктивна дiйснiсть; в) учений; с) знаковi системи, якi вчений створює для викладу своєї картини свiту.

I хоча концепцiя Рудольфа Карнапа i Чарльза Моррiса, за якою наука дослiджує вiдношення мiж фiзичними об'єктами i знаками, або символами, а наслiдком наукового пiзнання є семантичний доробок, лише тимчасово визнавалася домiнантною, нiкому не вдалося спросту­­­вати iдею наукового знання як системи, яка має бути висловлена логiчно правильною мовою i узгодженою з фактами. Особливого зна­­­чення ця iдея набула з переможним поширенням кiбернетики. По вiдношенню до суб'єкта пiзнання, i особливо навчання, виявлення свiту вiдбувається, перш за все, через знакову систему, яку треба навчитися розумiти, використовувати, зробити своєю.

У межах цiєї методологiї вдалося довести, що взаємозв'язки в системi наукового знання можуть розглядатися як предмет емпiрично­­­го аналiзу ("логiчний емпiризм")[Див.:23]. Як виявилося, система знань має власнi унiкальнi особливостi, якi неможливо звести до властивостей матерiальної дiйсностi. Наприклад, на вiдмiну вiд на­­­укових знань дiйснiсть та психодинамiчнi змiни суб'єкта пiзнання не пiдвладнi семантичним та синтаксичним закономiрностям. Отже, закони буття системи знань вiдмiннi вiд законiв природи та психо­­­динамiки. Дане вiдкриття спростовує наївне уявлення, запропоноване ще Аристотелем, про єднiсть форм думки i природи.

Для кожного методологiчного вчення фiлософiї науки iснують ха­­­рактернi приклади. Для iндуктивiзму такими є: кеплерiвське уза­­­гальнення копiтких спостережень Тихо Браге; вiдкриття потiм Ньюто­­­ном закону гравiтацiї шляхом iндуктивного узагальнення кеплерiвсь­­­ких "феноменiв" руху планет; вiдкриття Ампером закону електроди­­­намiки завдяки iндуктивному узагальненню його ж спостережень над властивостями електричного струму. Для iндуктивiста i сучасна хiмiя починається тiльки з експериментiв Лавуаз'є та його "емпiричних пояснень" експериментальних даних.

Iндуктивiстська концепцiя, як це було зазначено в працях I.Ла­­­катоса [Див.:24.-с.82-95;21.-с.322-336], не може запропонувати рацiонального "внутрiшнього" пояснення того, чому саме цi, а не iншi, факти, були вибранi в якостi предмета дослiдження. Для неї це нерацiональна, емпiрична, зовнiшня проблема. Являючи собою "внутрiшню" теорiю рацiональностi, iндуктивiзм суміщається з рiзноманiтними доповнюючими його зовнiшнiми гiпотезами, котрi по­­­яснюють той чи iнший вибiр наукових проблем. Так, наприклад, суміщається з вульгарно-марксистським погляд, що вибiр проблем визначається суспiльною необхiднiстю, i дiйсно, деякi вульгарнi марксисти ототожнюють основнi фази iсторiї науки з основними фаза­­­ми економiчного розвитку. Але вибiр фактiв не повинен обов'язково детермiнуватись соцiальними факторами; вiн може визначатись поза­­­науковим iнтелектуальним впливом. Так само iндуктивiзм суміщається i з такою "зовнiшньою" теорiєю, згiдно котрої вибiр проблем дик­­­тується насамперед вродженою або довiльно вибраною (чи тра­­­дицiйною) теоретичною (або метафiзичною) структурою.

Коли iндуктивiзм стикається з проблемою пояснення того, чому деякi видатнi вченi досить високо оцiнювали метафiзику i чому вони вважали свої вiдкриття важливими з тих причин, котрi з точки зору iндуктивiстської методологiї є зовсiм несуттєвими, то вiн вiдно­­­сить цi проблеми до "мiфологiчної свiдомостi" чи психопатологiї, тобто до iррацiонального.

Сьогоднi настанови методологiї iндуктивiзму використовуються не тiльки в природничих науках. За допомогою вчення "логiчного емпiризму" будь яка система знання у якостi iнформацiйної системи може стати предметом емпiричного дослiдження [Див.:13;25]. Навiть фiлософськi теорiї та концепцiї (витвори мистецтва), як це, нап­­­риклад, демонструють працi Ж.Деррiди, можуть ставати предметом конкретно-наукового емпiричного аналiзу.

Враховуючи, що розглядаючи питання про появу науки принципово неможливо обiйти етапу емпiричних передумов становлення наукової теорiї, iндуктивiзм слiд визнати методологiєю становлення наук, якi вже стали iсторично наявним буттям, а також етапом становлення ще невiдомих нових наук.

2. Конвенцiоналiзм.

Конвенцiоналiзм [Див.:26.-с.46-47] подiляючи знання на емпiрич­­­не i теоретичне вирiзняє як неспiвмiрнi засоби їх здобування. Сто­­­совно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається до­­­сягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - нау­­­ковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть) та фактами; припускається суб'єктивiзм в ор­­­ганiзацiї знання у систему. Для зручностi, конвенцiоналiстське по­­­няття "система наукових знань" позначують термiном "класифiкуюча система", чим пiдкреслюють можливiсть суб'єктивної довiльностi при її утвореннi.

Конвенцiоналiзм припускає можливiсть побудови будь-якої системи класифiкацiї, котра поєднує факти в логiчно самонесуперечне зв'­­­язане цiле. За систему класифiкацiї приймається будь-яка теорiя, що будується згiдно з поняттям "теорiї" - конституює теоретичну єднiсть предмету, властивостi, вiдношення, положення та iн., що складає вiдношення основоположень i наслiдкiв. Згiдно цiєї кон­­­цепцiї, необхiдно якомога довше зберiгати недоторканим центр такої системи класифiкацiї, а коли вторгнення аномалiй створює труднощi, потрiбно просто змiнити або ускладнити її периферiйнi дiлянки. Згiдно з базовими настановами даної методологiї одночасно можуть спiвiснувати рiзнi науковi теорiї, якi несуперечливо узгоджуються з єдиною емпiричною "базою" даних.

Оскiльки вчення про дедукцiю як метод не розгортається у мето­­­дологiю, бо не здатне стати основою аналiзу взаємовiдношення якiсно рiзних методiв, в межах конвенцiалiзму дедуктивiзм вперше пiднiмається до рiвня методологiчних проблем.

Серед головних настанов конвенцiоналiзму особливе значення ма­­­ють "рекурентнi мiркування" А.Пуанкаре та "теза Дюгема-Куайна".

Теза була сформульована французьким фiзиком Дюгемом для вирiшення ряду методологiчних проблем пов'язаних з процесами мате­­­матизацiї теоретичної фiзики. Куайн [10.-с.322-343] поширив зна­­­чення тези Дюгема на теорiю взагалi, як рiзновид наукового знання. Формулювання тези таке: "фiзична теорiя має системний характер, а її окремi положення отримують значення тiльки в контекстi теорiї". За умови дотримання такого положення ми повиннi визнавати, що екс­­­периментальнiй перевiрцi пiдлягають не iзольованi теоретичнi поло­­­ження, а теорiя в цiлому. Отже, теорiя не верифiкується - не подiляється на окремi положення, якi потiм незалежно одне вiд од­­­ного перевiряються експериментально. У випадку встановлення невiдповiдностi передбачень теорiї експериментальним даним немож­­­ливо визначити, яка саме частина або конкретна гiпотеза помилкова. У разi виявлення проблем теорiя може бути скоректована рiзними спо­­­собами, якi визнаються рiвноможливими, а вибiр мiж ними залежить вiд угоди мiж науковцями (конвенцiї).

Iдея iзольованої перевiрки гiпотез має своїм першоначалом iндуктивiстську методологiю, яка визнає наукове формулювання за­­­конiв природи наслiдком узагальнення фактiв. Оскiльки кон­­­венцiалiзм визнає, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не завжди безпосереднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез, тодi вiн визнає неможливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй фiзицi, вiд iнших теоретичних положень. Факти, у зв'­­­язку з цим, завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична сис­­­тема в цiлому.


СкачатиСкачати:Філософія науки як об'єкт дослідження (реферат)


Схожі реферати:
  • РЕФЕРАТ на тему: Гігієнічне нормування виробничого мікроклімату. Засоби запобігання несприятливому впливу виробничого мікроклімату на організм люди
  • Сценарій вечора-зустрічі Ні алкоголю. Ні добровільному безумству Ще з біблійних часів відома фраза: “Не хлібом єдиним ж
  • Методи вдосконалення та закріплення рухових дій (реферат)
  • РЕФЕРАТ На тему: “РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У 20 – 30-Х РОКАХ” Після першої світової війни
  • Реклама в маркетинговій діяльності (кваліфікаційна робота)
  • Антропогенез (реферат)
  • Курсова робота Суспільство: Поняття, фактори та діалектика розвитку План Вступ 1. Поняття суспільства. Діалектично-мате
  • Задачі, об єкти, джерела, методичні прийоми і напрямки контролю операцій з товарно-матеріальними цінностями На підприємствах промисловості у проце
  • Апарат державного управління: понятійно-термінологічна характеристика організації та діяльності Головним суб'єктом виконавчої влади, як вже зазначалося, є апарат державного управління. Він
  • Засоби вимірювання грошей (Реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.044012