Реферат Наукове мислення та його структура (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Наукове мислення та його структура (реферат)

Реферат на тему:

Наукове мислення

та його структура.

Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi.

У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї. Тобто, вiдкриваючи корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється перш за все сама людина, перетворюючись на таку, що тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.

Отже, знання про навколишнiй свiт пов'язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. "Знання нової властивостi, одержане тим чи iншим шляхом, викорис­­­товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю"[15. -с.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нова технологiя, новий спосiб досягнення мети.

Таке тлумачення мiсця мислення дозволяє пояснити: чому пiзнан­­­ня, розвинуте до наукових форм, лише опосередковано пов'язане з практичним життям суспiльства, спецiальним процесом технологiчного застосування знань?; чому перед людиною, зайнятою пошуком шляхiв вирiшення практичних проблем, можуть поставати чисто гносеологiчнi питання?; чому вiдкритий науковцями природний процес, застосований у практицi, було знайдено та осмислено саме при вирiшеннi науко­­­вої, а не практичної проблеми? Тут, мислення складає здатнiсть лю­­­дини уявно вирiшувати усвiдомленi суперечностi, проблеми та за­­­дачi. У свою чергу мислення для цього озброєне специфiчними засо­­­бами та способами - знаннями.

Емпiрично спостерiгається, що з iсторичним розвитком суспiльст­­­ва вдосконалюються способи i засоби мислення, цiлеспрямована змiна яких перетворюється у вiдносно самостiйну iнтелектуальну дiяльнiсть зi своєю внутрiшньою структурою, зi своїми стало повто­­­рюваними моментами.

Знанням притаманнi деякi iстотнi властивостi, що вiдрiзняють їх вiд iнших продуктiв людської дiяльностi.

По-перше, знання достатньо отримати один раз, пiсля чого воно лише передається. I хоча кожна людина, яка сприймає вже "вiдкри­­­те" для суспiльства знання вперше самотужки вiдтворює в уявленнi систему зв'язкiв визначень в судження, нею здiйснюється лише фор­­­мальний синтез визначень. Ряд знань, що використовувалися ранiше для отримання нового знання, при передачi знань випускається.

По-друге, знання, коли вони сприйнятi та використанi, не зника­­­ють "фiзично", а залишаються в пам'ятi, можуть бути вiдтвореними в уявленнi необхiдну кiлькiсть разiв у зв'язку з рiзними ситуацiями.

По-третє, не зникаючи "фiзично", знання може замiнюватися iншим знанням, що визначають поняттям "моральне старiння".

Оскiльки наведенi визначення можна пiдвести пiд iншi поняття, а не тiльки пiд поняття "знання" (наприклад, пiд поняття "iнфор­­­мацiя"), ми будемо розглядати їх не як основоположнi дефiнiцiї фе­­­номена, а як предмет безпосереднього аналiзу.

У свiй час, у статтi "Конструююче мислення i технологiчне вико­­­ристання науки"(1990) було визначено, що процес мислення можна розкласти на три складовi частини.

"1" Знання про рiзнi процеси, в результатi змiни яких виникають явища та подiї, що не iснують без цих процесiв.

Те, що для мислення предметом розгляду виступають саме процеси, не є очевидним. Тому пояснимо на класичнiй для будь-якого аналiзу процедурi порiвняння дану специфiку мислення. В операцiї порiвнян­­­ня аналiтично виокремлюються ознаки, наявнiсть котрих у предмета свiдчить про присутнiсть чуттєво не сприйнятної властивостi. Пред­­­мети при цьому порiвнюються саме як моменти процесiв, у яких влас­­­тивостi реалiзуються, що фiксується у виглядi наявностi деякої взаємодiї. До даної взаємодiї увага привернута заздалегiдь, тобто предмети порівнювались в певному вiдношеннi, оскiльки два предмети реально можуть вступати в необмежену множину рiзних взаємодiй.

Традицiйне трактування процедури порiвняння [Див., наприклад, визначення подане Н.И.Кондаковим: 16. -с.567], як пошуку подiбнос­­­тей та вiдмiнностей понять, предметiв, явищ не враховує, що порiвняння свiдомо проводиться у певному вiдношеннi. Це трактуван­­­ня є лише описом результату, воно не дає уявлення про те, чому порiвнюється те чи iнше, чи чому фіксувалась лише деяка сукупнiсть властивостей. Якщо ми визнаємо, що порiвняння здійснювалось тому, що людину цiкавить саме здатнiсть предмета вступати в конкретну взаємодiю (процесуальнiсть), то тодi спiввiднесення ознак пред­­­метiв мiж собою свiдомо вiдбувається в наперед заданому вiдношеннi до порiвнюваного.

Оскiльки реальна змiна певної предметної взаємодiї дуже часто може здійснюватись через усвiдомлену змiну умов протiкання проце­­­су, тодi фiксацiя умов та можливого наслiдку їх змiн повинна мати мiсце. Людський досвiд свiдчить, що люди масово змiнюють предметнi взаємодiї (вся промислова дiяльнiсть побудована саме на цьому). Отже, якби мислення мало предметом свого перетворення образ деяко­­­го тiла, а не процеси змiн, тодi не можуть виникнути знання нових способiв перетворення цього тiла? Лише тодi, коли ми визнаємо, що мислення має предметом саму взаємодiю, а не тiло чи тiла, можна усвiдомити, що плани змiни предметiв, взаємодiї тiл являють нам основний результат мислення. Так само й схеми розумового синтезу визначень суджень свiдомо виступають як ряд одних схем здiйснення з'єднань уявлень (тобто, уявлення певних змiн) поряд з iншими.

"2" Знання, при допомозi котрих здiйснюють змiни в уявленнях про рiзнi процеси та способи отримання передбачуваного результату, тобто тi, якi слугують суб'єкту для перетворення знань про вiдомi об'єктивнi властивостi дiйсностi.

При розглядi знань як засобiв мислення стає очевидним, що iсти­­­на - це необхiдна умова успiшного їх використання. Якщо уявлення про процеси, алгоритми може бути безпосередньо використане в дiяльностi як визначальний для форми дiї момент, то знання про те, що є у дiйсностi взагалi, використовуються виключно функцiонально для змiни чуттєвих образiв процесiв, що використовується при побу­­­довi уявлень про можливi дiї людини.

Ця здатнiсть певних знань мiстити данi про те, що є незалежне вiд суб'єкта (наслiдуючи Аристотеля саме їх називають iстинами) визначає необхiднiсть їх накопичення. При цьому очевидно, що здатнiсть фiксацiї умов протiкання процесiв та результатiв взає­­­модiї цих умов дозволяє використовувати знання виключно практично - не потребуючи розумiння сутностi протiкаючих реально процесiв (вони просто фiксованi в пам'ятi у виглядi уявлень про послiдовнiсть потрiбних дiй власного тiла).

Таким чином, тiльки при необхiдностi змiнити (а не замiнити) протікаючи процеси виникає потреба послiдовного перетворення у го­­­ловi схемя2* я0суджень про процес, щоб отримати схему процесу змiни процесу.

Важливiсть цього висновку можна пiдкреслити наступним. Осмислен­­­ня означеного дозволяє зрозумiти, що не можна вимагати вiд пiзнан­­­ня свiту безпосередньо реалiзовуваних алгоритмiв вирiшення прак­­­тичних проблем, бо знання про свiт можуть слугувати людинi тiльки для змiни знань про способи розумової та практичної дiї. Тобто, знання про властивостi свiту потрiбнi лише суб'єкту, що мислить, а бiльше нiкому.

Так само, дане осмислення дозволяє зрозумiти i наступне:

* Термiн "схема" у нашому текстi використовується у значеннi

запропонованому I.Кантом: "поняття - це схема послiдовностi

розумових дiй з уявленнями".

оскiльки знання про свiт виступають лише засобом змiни уявлень про способи успiшної дiї, тобто використовуються функцiонально (або "практично", як кажуть прагматисти), вони "не входять" до такого результату мислення як знання схеми чи план дiй.

Завдяки тому, що проблеми чи задачi можуть вирішуватись iз зас­­­тосуванням рiзних знань, вони iнодi вирiшуються рiзними способами. Але все розмаїття рiшень обмежене наявними для людини поняттями ­­­схемами з'єднання уявлень в деяке несуперечливе судження.

У зв'язку з цим може виникнути думка, що дослiдження природи принципово вiдрiзняється вiд логiчного конструювання, оскiльки явище, причина котрого шукається або дослiджується, вже є вiдомим до початку дослiдження, а отже уявлення про нього, а не схеми, ке­­­рує зв'язками одних уявлень з iншими. Проте, ця думка не влаштовує нас як зразок дрiмучого емпiризму. Вийшовши за межi настанов то­­­тального емпiризму ми одразу виявляємо, що i в процесi наукового дослiдження також здiйснюється конструювання нових схем з'єднання уявлень про об'єктивну реальнiсть. Це особливо добре видно при пiзнаннi процесiв, що безпосередньо не сприймаються чуттями (електродинамiка, квантова фiзика, бiохiмiя тощо).

Враховувати впливовiсть фiлософської концепцiї , що "змiстовний [а не формальний] пiдхiд до вивчення форм знання базується на ото­­­тожненнi форми знання з категорiальною структурою" [17.-с.10] не завадить провести розмежування мiж категорiальнiстю та семан­­­тичнiстю, оскiльки у своїх дослiдження В.А.Рижко явно протиставляє категорiальнiсть лише логiчному синтаксису. Таке розмежування має особливий сенс якщо звернути увагу на наступне зауваження автора цитованого мiркування: "Зрозумiло, категорiї не вичерпують форми наукового знання, тим паче, що вони є основою будь-якого мислення, не лише наукового" [17.-с.10]. Аналiз можливих висновкiв iз наведе­­­ного зауваження дозволяє розглянути гiпотезу про семантичну приро­­­ду наукового знання, що може мати з формами знань взагалi спiльнi категорiальнi та синтаксичнi структури. Синтаксис, наприклад, може мати суто технiчне застосування, з яким ми маємо справу в iнформа­­­тицi, побутовiй кiбернетизацiї, коли споживачу комп'ютерних техно­­­логiй наукова картина свiту не дана. Найчастiше така мiстифiкацiя зустрiчається у малоосвічених кiбернетикiв.

Таким чином, до знань, якi слугують для перетворення знань про рiзнi способи розумових та практичних дiй, в результатi змiни яких отримуються новi уявлення про можливi властивостi дiйсностi, маємо вiднести найскладнішу частину структури знання, що вивчає логiчна семантика. Звернення до семантики, проведене нами при подiлi мис­­­лення на три складовi частини, передбачає врахування, що мова йде про процес мислення на тлi пiзнання об'єктивної дiйсностi, бо за iнших обставин модель думки не матиме нiякого вiдношення до проб­­­лем фiлософiї науки. Тому враховуючи проблематику семантичного iдеалiзму та реалiзму, семiотики та семантичного антиномiзму ми вiдокремлюємося вiд їх основоположної концепцiї, яка ототожнює логiко-семантичнi мiркування з вiдношенням виразiв логiчної мови до позначуваних ними об'єктiв i змiсту, логiчних структур до дiйсностi.

З нашої точки зору не може бути незалежної логiко-синтаксичної структури мови по вiдношенню до її змiсту. Змiстовне оперування словами незалежне вiд їхнього змiсту, навiть для математикiв та кiбернетикiв є нiсенiтниця, яка спростовується прикладами зворотної логiки iнтелектуальної iнтуїцiї, що була запропонована конвенцiалiстами. Справа полягає у тому, що для мислення дiйснiсть представлена знаннями про процеси, в результатi змiни яких вини­­­кають явища та подiї; наукове (а не мiстичне чи магiчне) оперуван­­­ня словами завжди залежне вiд їхнього змiсту. В мисленнi вiдбу­­­вається відношення одних знань до iнших знань, а вiдношення знань до дiйсностi вiдбувається за межами мислення та логiчних структур. Треба усвiдомлювати, що не наука, а магiя та мiстицизм будуються на уявленнi про безпосереднiй зв'язок слова i дiйсностi. Наукове мислення має уявлятися через схему зв'язку слова i образу, слова i мислення, де мисляча iстота (iстота, що здатна змiнювати саму се­­­бе) зi своїми життєвими та iнтелектуальними проблемами стає у вiдношення до дiйсностi.

"3" Знання про своє незнання, тобто усвiдомлена проблема, зада­­­ча, питання, якi надають процесовi мислення певної спрямованості.

Виявлена фiлософськими дослiдженнями категорiальних структур мислення, що систематично проводилися в Iнститутi фiлософiї Ака­­­демiї наук України, взаємозв'язаннiсть категорiй та форм людської дiяльностi, де категорiї виступають як результат синтезу попе­­­реднього досвiду (на нашу думку виключно iнтелектуального), постiйно породжує протирiччя: щоб бути знаряддям пiзнання, дiяль­­­ностi, категорiї повиннi бути вже наявними до початку дiяльностi [Див.:18. -с.258]. Як знаряддя думки, категорiя - готовий засiб, i в цьому розумiннi є апрiорною, передуючою тому чи iншому досвiду, а не витiкаючою з нього.

Таким чином, категорiя за своїм характером є явно суперечливою, оскiльки є схемою послiдовностi дiй з уявленнями, якi повинна здiйснити кожна людина, щоб побудувати потрiбний їй образ. Тобто, категорiя, як когнiтивний алгоритм дiяльностi, яку належить ре­­­алiзувати, водночас є i результатом цього процесу, фiксацiєю вже реалiзованої послiдовностi дiй.

Зовнiшнiм чином (наприклад герменевтично), безпосередньо у спiлкуваннi цiєї суперечностi не видно, оскiльки при передачi ал­­­горитму вiд людини до людини, особливо мiж фахiвцями, завжди ро­­­зумiється, що той, хто буде використовувати алгоритм, вже має де­­­якi знання, вмiє ним користуватись.

Використовуючи поняття "алгоритм" його, так само як iншi знан­­­ня, потрiбно розумiти функцiонально. Так, алгоритм мiркувань потрiбен для задовiльнення конкретної потреби. А саме - для отри­­­мання знання про те, якi саме змiни достатньо внести в свої уяв­­­лення про необхiднi дiї, щоб практично отримати потрiбний людинi результат. Для людини, не включеної до певної сфери наукових, практичних дiй, знання у виглядi символiчної представленостi дея­­­кого алгоритму - тiльки зайве перегруження пам'ятi.

Тiльки людина, що вже використала ряд схем синтезу суджень, мо­­­же фiксувати, що вiдомi схеми призводять до суперечностей при спiвставленнi готових суджень. Усвiдомлення наявностi суперечностi породжує потребу iншого способу синтезу суджень. Ця потреба здебiльшого усвiдомлюється в формах запитування "як зробити?", "де взяти?" тощо. За цими висловленими питаннями криється усвiдомлення вiдсутностi необхiдного знання, яке зовнiшньо дане в формах мови i виражається при запитуваннi у iншої людини, у Бога, у "довiдника", "пiдручника", "сховища" iнформацiї.

Цей феномен усвiдомлення, у даному випадку, розумiється в зна­­­ченнях, якi надавав поняттю "учене незнання" Микола Кузанський [Див.:19].


СкачатиСкачати:Наукове мислення та його структура (реферат)


Схожі реферати:
  • Синдром набутого імунодефіциту СНІД ( AЅёЗ ) ј "Ьttp://аЭЯХr.orЫ.uХ/ЧontЩnt/vЭЩw/757/162/" Р
  • арль Боварі і ставлення до його особи автора і читача (курсова)
  • “Види усного спілкування” Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обс
  • Дипломна роБота на тему: КОЛЕКТИВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ РЕферат Об’єкт дослідження. З позиції теорії державного упра
  • “Проблеми сучасної сім’ї” ПЛАН Вступ 1. Сім’я як об’єкт соціального дослідження 2. Основні риси студент
  • Символiчний зв'язок образiв п'єси Антона Чехова "Вишневий сад" з рiзними часовими верствами "Вишневий сад" була останньо
  • Термістори (реферат)
  • Фази запровадження валюти @вро. Причини створення @С. Створюючи графік переходу до @вропейського валютного союзу, @вропейська Комісія розробила детальнішу
  • - найбільшого сайту з українськими рефератами та курсовими роб
  • Кристалічні й аморфні тверді тіла. Внутрішня будова кристалів (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.032195