Реферат Давні ігриУкраїнців (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Давні ігриУкраїнців (реферат)

ДАВНІ ІГРИ УКРАЇНЦІВ

Читаючи нині в нашій пресі такі звичайні вже вислови, як політична шахівниця, зашахувати, програти партію, пішаки, а чи чуючи такі словечка, як козиряти, ас, атут, трумф, пліхта, маститий, заграти у

відкриті карти, цинковані карти, поставити все на одну карту, засісти до зеленого столика і навіть - зизом дивитися, ми не все здаємо собі справу, що вийшли вони первісно від столиків, за якими засідали грачі до гральних кісток ("кости'ри"), карт ("картогра'ї, картярі'") чи шахів. Подібні зрештою звороти існують і по інших європейських мовах. Ближчий дослід названої оце фахової первісно термінології грачів кидає прецікаве світло на різні культурні впливи, яким підлягала Україна впродовж віків, - відколи самі ці ігри в нас відомі. Систематично описовим та історичним вивченням цеї галузі нашої лексики наше мовознавство якось ще не зайнялося: лиш спорадично списувано різні цікаві народні окреслення з тих ділянок (напр.: Киевская Старина, 1887, кн. 6); про історичне ж їх вивчення не було й мови. Матеріал і з української мови притягали російські та польські дослідники (Чернишев В.И. Терминология русских картежников и ее происхождение // Русская речь. - Ленинград, 1928. - Вып. ІІ; Флоровский А.В. Чехи и восточные славяне: Очерки по истории чешско-русских отношений (Х-ХVІІІ вв.). - Прага, 1947. - Т.2. - С.24-28; Jelski A/Karciarstvo s w ogolr gry I zabawy hazardowe u nas. - Петербурґ, 1899).

Самі ці ігри приходили до нас переважно з Заходу; в різні віки окремі їх роди (кості, шахи, варцаби-шашки-дамка,

карти) набирали популярності в різних суспільних середовищах: звичайно входили в моду спершу в котромусь вищому прошарку (серед шляхти-дворян, міщан) чи групі (серед вояцтва) і вже згодом звідти ширилися й на інші прошарки, затримуючися врешті хоч серед дітвори. На грі проводили час звичайно одиниці по тих групах за таких обставин, коли людина мимоволі засуджена якось на безділля (військові обози, окопи, табори полонених, тюрми, бурси тощо). При тому переважати могли за різних умов чи серед різних людських натур ігри розвагові й комерційні, при яких виграш залежить у великій мірі і від власної комбінації грача, як-от: варцаби - шашки, шахи, окремі ігри в карти, а чи газардові (де виграш залежить від припадку, напр., від скількості "очок" на киненій кістці чи то від витягненої з колоди "трумфової" карти).

В різні часи окремі газардові ігри ставали масово-популярними й серед вищих суспільних прошарків, приводячи запалених грачів до матеріальної руїни; інші ж знову, привиклі до легкої наживи, тоді вдавалися й до фальшованих кісток чи таких же значених ("цинкованих") талій карт ("шулери"). Державні власті від найдавніших часів уже часто шляхом відповідного законодавства заборонювали ту чи іншу газардову гру, а чи застерігали за собою право вироблювати карти, оподатковуючи таким чином при тому у своїх громадян людську пристрасть риску до виграшу ("попробувати свого

щастя"). Найдавніша серед названих ігор у нас - кості, а наймолодша - карти.

Кості були газардовою грою ще в старинній Греції, де їх винайдення приписувано хоч малоазійським лідійцям, хоч єгиптянам, а служили вони й для ворожіння. Грецькі "куби" з числом очок на полях від 1-6 зовсім уже нагадують поширену в середньовіччі кістку до гри. Грецькі ігри ними - за числом очок на горішнім полі киненої кістки - парним і непарним - нагадують засаду нашої дитячої гри жетонами-камінчиками ("личманами") в "чіт-лишка" (пара - без пари). Грецьке ціляння кісткою у проверчуваний отвір, а чи в накреслене коло нагадує таку ж нашу дитячу гру з киданням камінців на різні накреслені на землі поля "неба-раю-пекла" (зах.-укр.) із скаканням по ті кинуті камінці на одній нозі ("матура" по західноукраїнських містах!).

Поширені на Заході, мабуть, римським вояцтвом кості вже від Х в. натрапляли на різні малоуспішні заборони; до нас прийшли як газардна гра ("костирство", "костира" - запалений грач) почерез Польщу хіба доволі рано - в пізнє середньовіччя; і в Польщі обмежувано костирство всяко: грати можна було лиш за готівку, а не за нерухомості, програш сина тичився лиш його спадкової частки, а духовним заборонювано грати. Термінологія костирства втерлася в Польщі романсько-німецька, прийшовши почерез чещину, - і такою прийшла вона далі до нас; одинку звали ас (з латинського аs "монетна одиниця"; "фунт міді", що походить, мабуть, із грецького hеіs "один"), двійку - туз (з середньогорішньонімецького dus, а це з південнофранцузького daus "двійка в грі кістки", народно-латинське дуос - "два"), трійку - дрия (з середньогорішньонімецького dri "три"), чвірку - кватер (із латинського quattuor "чотири"), п'ятку - цинк (з середньогорішньонімецького zinke "п'ятка", а це з франц. cinq "п'ять"; із однозвучного середньонімецького zihs "більмо; визубина у мурі укріплень" пішло сленгове наше цинк "таємний знак", цинкована карта "значена", давати або бити цинк "подавати комусь знак"), а врешті шістку звали - зиз (з середньогорішньонімецького sehs "шість"), з чого пішло й польсько-українське зизом дивитися, зизувати "позирати скоса; мати косий зір", і то спершу, мабуть, із якогось окреслення: добрий мет, себто шістка (зиз) на тебе дивиться, тобі всміхається як виграш.

Костирство поширилося було особливо серед простого вояцтва: по обозах метано кості й на барабан. Кістку витіснили з вищих прошарків шахи й варцаби, а з нижчих - теж карти. Саме картам дісталися в спадку й окреслення перших очок кістки: ас і як його синонім у картах теж туз означували в деяких іграх найважливішу карту в даній масті. Тому що ця карта (туз) била інші своєї масті, то звідти пішло східноукраїнське тузувати, потузити кого "попобити", а може, й вовтузитися (із змішання: возитися та обтузити).

Саму засаду використати очковані поля для гри застосовано в Італії на подвійно-пільних "камінцях" у грі доміно (з італійського доміно "пан", себто виграшник, хто найскоріш виклав свої камінці); почерез Францію поширилася ця гра в ХVІІІ в. і на Схід аж до нас, засягнувши тут головно міста та з часом затримавшися лиш серед молоді, хоч колись бавила якраз старших (гони'ти козла').

Карти до гри винайдено, мабуть, у Китаї (ХІІ в.), а знані вони були і в Індії, сперті на шахову гру: тут було вісім мастей - "армій", що

різнилися емблемами й кольором; короля боронили, як у шахах, усі інші фігури - вижники й пішаки. В Південно-Західну Європу (спершу в Італію в ХІІІ в.) карти занесено з Близького Сходу за хрестових походів. Найважливішою грою, винайденою в Італії, був тарок (гра 78 картами прийшла до нас почерез Німеччину, де Tarokз італ. таrocco, утвореного від tarа "відчислення ваги; вага самого опакування"); в Еспанії винайдено свою національну гру гомбре "людина", що то почерез французьке l'hombreе занеслася в ХVІІІ в. і в Росію, де ломбер став загалом означати назву столика до картової гри.

Спершу довго не було устійнених типів карт: в Італії фігури граверовано на мідяних табличках; у Німеччині карти ("Briefe") зразу вирізували як дощечки окремі ремісники цеху Formaschneider, а ремісники іншого цеху Briefmader шаблонами відмальовували на таких дощечках фігури; з Німеччини й Голландії імпортовано в ХV в. до Італії навіть тарокові карти, стандартизуючи помалу отак їх тип. У Німеччині то й витворилися тоді свої "національні" масті карт, втримані як назви ще й досі. Почерез Чехію й Польщу ці назви враз із німецьким типом карт поширилися й на Україну та тут перетривали в народі (як назви) навіть наступну у ХVІІІ-ХІХ вв. хвилю французької моди в картах. Ці наші "німецькі" назви мастей це: черва, серце (нім. Rot Herz), вино, вина, зелень (нім. Grutn "зелене", Laub "листя" - від намальованого виноградного листка, інколи ще й з вусиками), жолудь, жир (нім. Eicheln "жолуддя", Ецкерн "буква, жир, букове насіння") та дзвінка, бубки, бубенчики (нім. Schellen "дзвінки, дзвіночки").

Такі народні назви, як черва (кер), дзвінка, жир (каро), жолудь (треф), вина, віно (пік) втрималися, хоч подекуди з пересуненими значеннями, на Південно-Західній Україні і для іншого - французького типу карт.

У Франції появилися в ХІV в. карти італійського типу, а вже від ХV в. устійнився тут той тип чотирьох картових мастей, що поширені нині скрізь: coeuar - кер, серце, черва; carreau - каро, дзвінка, жир; trefle - треф(и), жолудь, бубна; pique - пік, ви'на, ши'па, лопа'тка. Французькі назви мастей пішли від зображуваних емблем: серця (кер), гранчастої кістки - ромба (ка'ро), трилисної конюшинки (треф) та вістря піки - копія (пік); тлумачено ці чотири масті і як символи - схематизовані рисунки атрибутів лицарського побуту, себто як: щит, герб, меч, копіє. Популярність картових ігор ширилася особливо в ХVІІ в. всупереч королівським заборонам. Для охорони перед таємним шулерським значкуванням ("цинкуванням") - чисті спершу відвороти карт стали задруковувати цяткуванням чи краткуванням. Фігури карт (королів, дам, валетів) заступлювано у французьку революцію різними "республіканськими" алегоріями, а то королів - чотирма "геніями" (війни, торгівлі, миру, мистецтв), дам - чотирма алегоріями свободи (віровизнань, друку, подруж, промислів), валетів - чотирма алегоріями рівності (станів, прав, обов'язків, рас). Змінювано ці фігури ще й історичними постатями філософів, філантропів та відомих республіканців, поки під час Реставрації не повернено до давніх традиційних фігур з-перед революції. Від 1828 р. прийнялася і у Франції змодифікована бельгійська система фігур у півкарти. Французькі карти ширилися в нас від ХVІІ в. почерез Німеччину - Чехію - Польщу - з

"німецькими" назвами. У простолюддя карти сходили почерез шляхетські двори й міщанські доми та вояцькі обози, де вони, особливо серед козаків, втішалися немалою популярністю, витіснюючи давні кості. У ХVІІІ в. перенесено з Франції почерез столичні двори в Польщі й Росії до шляхетських двірків моду на руїнні газардові ігри в карти. Часті тоді бали не обходилися без кількох картярських ("зелених") столиків, при яких одні впродовж ночі програвали маєтки, інші ж багатіли. Подібним розсадником картярства було в ХІХ в. ще хіба офіцерство розташованих по Україні російських полків; звідси то в дальшому газардні ігри в карти ширилися на вояцтво, міщанство й вулицю: на тій останній опинювалися й збанкрутовані дворяни.

В ХІХ ст. до наших давніх народних назв для мастей дійшли ще нові позначення, взяті безпосередньо з німецької мови, особливо на південному заході України - мабуть, почерез австрійське військо (крайц "треф", ши'па "пік") чи й з французької; ті останні поширювалися почерез шляхетське середовище, де в салонах, як відомо, користувалися францужчиною. Тому-то в цілому картярська термінологія в нас така різноманітна. Всі ж згадані шляхи відображені хоча б у багатстві назв для мастей: черва - нім. Rоt, чеське cervene, поль. czerwien; серце, кер, ке'ри - франц. coeur, нім. Herz; дзвінка - переклад нім. Schellen "дзвіночки", поль. Kolor dzwonkowy, bunkowy (бубонковий); сх.-укр. бу'бна, бу'бни, бубе'нчики, чеське bubny; ка'ро, франц. carreau - почерез польщину, як показує ненакінцевий наголос; треф - нім. Тreff із франц. treflе "конюшинка"; від нім. рисунків і назв Eicheln "жолуддя" пішла зах.-укр. назва жо'лудь, чесь. zaludy, поль. zoldz, а почерез перекручене рос. жлуды - теж сх.-укр. жлуди'; з нім. "буква, букове насіння", чесь. zir пішло зах.-укр. жир, жи'ро, жиро'к (до речі, наше карпатське жир - це "букове насіння"); від іншої німецької назви цієї масті Кreuz "хрест" походять і зах.-укр. крайц чи то народне перекладене: хре'стик, сх.-укр. хрести'' (рос. кресты); пік - франц. piquе "спис, копіє" (від схематизованого рисунка вістря списа, що його тлумачено й як лопатку з коротким держаком, нім. Schippe "лопатка", з чого зах.-укр. ши'па "пік", а почерез чесь. Lopaty й рідше стрічане лопатка); на давніх німецьких картах цю масть позначувано як виноградний листок: нім. Laub, Cruen, чеське zeleny й наше рідке нині зелень, а частіше: вино, ви'на, ві'но - поль. winо, чесь. vinо.

Не менш скомплікована й історія назв окремих картових фігур, тим більше, що бували вони пов'язані ще й з конкретною картовою грою, в якій дана трумфова фігура могла мати ще своє власне окреслення. Вже була мова, що назва найважливішої з часом фігури в даній масті ас, туз (первісно "одинка", "двійка") перенесена з очок гри в кості. Цікаві теж назви "б'ючих" карт: трумф, атут, козир; давнє трумф виводиться почерез поль. trumf, нім. Trumf із франц. triomphe (старе triumphe) "тріумф, тріумфуюча карта" (латин. triumphus "публічне святкування перемоги" із грец. triambos "гімн в шану божка Бакха"). Французька мода ХVІІІ віку принесла окреслення атут для б'ючої карти (почерез нім. Аtout із франц. A tout "проти всього", себто, мовляв, ця карта б'є всі інші). Загадкове своїм походженням зокрема слово козир (рос. козырь) може перейняте рано з поль. Kozyra, kozera. kozernik; поширене це слово і в сусідній румунській та османській мовах; можливо, що й справді виникло воно, як це думав А.Брюкнер (Slownik etymologiczny jezyka polskiego. - 1927. - С.262), як похідне від виразу коза (як і кожа "шкіра"), бо має це слово ще значення шматка шкіри - надчільного "дашка" (козиро'к) при шапці. Від того останнього (козиро'к) пішло вояцьке козиряти кому "здоровити по-військовому" (галицьке бити в дах); сх.-укр. козиряти "чванитися чимсь" пішло від картярського козир "трумф", козиряти "хвалитися б'ючою картою". Інші давні позначення очок при грі в кістки (дрия, кватер, цинк, зиз) заступлено в картах відчислівниковими творивами: двійка, трійка, чвірка, п'ятка, шістка - і далі - сімка, вісімка (галицькі сюдемка, восемка - з польських siokemka, osemka), дев'ятка, десятка. Дальші назви картових фігур: король, дама-краля, валет-хлопець - носять теж сліди чесько-німецького та французького походження: король - поль. krol, чесь. kral - це переклад з нім. Koenig та франц. roi; як відомо, це слов'янське означення для володаря-суверена виводять від імені німецько-французького володаря Карла Великого (768-814), що воював зі слов'янами, і його ім'я стало для слов'ян загальною назвою володаря, подібно як ім'я римського Цезаря стало таким колись для герман (нім. Kaiser "цісар").

Фігуру жінки, представлену на німецьких картах, звуть нині дама (із франц. Da,e, а це з лат. domina "пані"); звали її у нас раніш краля, кралька (так її від нас звуть росіяни й досі) - з чеського kralka "королева"; в нас вираз краля набрав значення "красуня" - від вимальованого на цій карті образка причепуреної жінки. Валет прийшов до нас аж у ХІХ в. з франц. валет "паж, джура, слуга" (з латин. народного vassus "слуга"), заступивши давнішу, і нині ще народну, назву хлопець (поль. chlopiec, чесь. chlapec - звідки й рос. хлап "валет" - як відповідники нім. Бубе "хлопчина", Бауер "селянин"). Від рисунка на нових фабричних картах, де фігура представлена скосом впів в обі сторони (до себе "ногами"), - пішло східноукраїнське тюремне й концтабірне окреслення на спосіб лягати спати вдвійку на долівці (головами від себе): кластися валетом (спати). У французько-німецькому типі карт давніш розрізнювано замість дами й валета - вижника [вишник] й нижника - за чеським svrsek i spokek (з німецького Оber "начальник", Unter "підданий" або ж Wentzel, Scharwentzel "слуга"), пліхта "маловартна безкозирна витягнута з колоди карта" з чесь. plichta "рівність при грі", plichtiti "зіпсувати кому гру" - оспорюваного походження (північнонім. Pflicht "передня палуба" чи швед. plikt "пеня, гривна, штраф").

Інші спеціальні терміни картової гри нав'язують у новіші часи до французьких: потасувати карти "помішати" (франц. tasser "т.с.; вкладати купками" із tas "купа"), талія карт "колода карт" (франц. taille "крій, стан"), лева "взятка" (почерез польське tewa "т.с." з франц. levee "піднесена, взята"), пуля "банк, ставка" (французьке poule "т.с." первісно "курка" з латин. pullus, pulla "молодюк у птахів"), понт "визначена висота ставки" і звідси сх.-укр. сленгове "чванливість, гохштаплерство" (франц point "т.с.; пункт" первісно "вколення"), понтер "той що визначує висоту ставки" (франц. поінтеур "т.с."), понтирувати "заявляти ставку при грі" (франц. pointeur "т.с."), контрувати, дати контри "підбивати ставку, відпаровувати" (франц. contre "проти"), пасувати, бути пас "не мати чим відбити, крити карти" (з французької заперечної частки pas "не", латин. passus "крок"), куш "ставка" (франц. - couche "лягай", як наказ послуху дресованому собаці - серед грачів же спершу як якийсь жартівливий заклик "піддавайся!" на зголошену ставку).

Раніш, як зрештою ще й нині в народі, вживалися й інакші назви, сперті на чесько-польських і німецьких зразках: колода (зах.-укр. штос карт з нім. Stoss "купа"), яку перекладають або знімають, мішають, роздають; одну масть висвітлюють (від того комусь може карта світити "йти, везти"), картою виходять, інші з колоди карту купують, скуповують вищою картою, вийдену б'ють, або криють (звідси сленгове сх.-укр. крити "бити кого словами, аргументами", йому крить нічим "у нього нема відповіді на такий закид").

Три тузи (потрійне щастя!) звали тринкою, тринчиком, з чого, мабуть, і пішло наше розтринькати (гроші, майно), "змарнотравити", може, ще в оперті й на німецьке trinken "пити, п'яничити". З чещини прийшло до нас почерез Польщу й окреслення на фальшивого грача: шулер (поль. szuler, чесь. zulir від слова шуліт "обманювати"), шулерка "фальшива гра". Глядача з боку, "помагайка" називають виразом кібіц, кібіцувати, що виводиться з нім. Кiebitz "чибіс, рід чаплі" (названої так від її остережливого клику "ківіт! ківіт!").

Кожна гра мала й має звичайно ще й свою спеціальну термінологію, напр.: жидо'к звичайний і мізе'рковий "пуля при преферансі", зробити жидка' "взяти пулю", посилати по воду "заставляти збирати карту при дураку", чи в хапанці (інакше ще: хап, контра, гарба), газардовій грі ХVІІІ в.: доля "вісімка пік", панфіль "дама треф", риндзя "дев'ятка черва", кіналь "валет черва" (мабуть, із еспан. quinas "подвійна п'ятка при меті кісток"; від назви карти пішло зах.-укр. кі'наль "машкара; носюра"); фуч "програ у ферблі від перетягнених понад 21 очок", скес "головна карта при тароку" (з італ. Schiuso "висвітлений, відкритий", з чого, мабуть, одеське вуличне скєс "дурак, неблатний").

Дуже різноманітні впродовж історії й назви картових ігор; при газардових ішлося хоч про витягнення козирної фігури, за якої спеціальною назвою тоді й звали саму гру (в ХVІІІ в. фараон, фаро - може, звідси теж: пари в "Енеїді" Котляревського та бура "газардна гра одеської вулиці" - від назви фараон для трумфової фігури, червового короля), хоч про дібрання відповідного числа очок-пунктів (напр., 21: франц. vingt-un, нім. Ein und zwanzig), хоч за комбінаціями фігур (маріаш із франц. mariage "подружжя" від комбінації короля й дами в одній масті) чи підібранням фігур одної масті (флюс, хлюст - поль. flus, нім. Fluss "підібрання певної кількості карт одної масті" - щось як нинішня дитяча гра "осел"). Подібно й назви негазардових ігор виникали за назвами своїх трумфових карт (дружбарт з нім. Drosselbart за назвою червового короля, памфил, хвиль, хвилька з поль. pamfil, чеське filek за назвою трумфового вижника, названого так знову ж за фігурою Панфілюса з якоїсь комедії). Окремі ігри, модифікуючися злегка, часто міняли й назву: памфиль - маріаш - кікс (нім. Кicks "помилковий удар у більярді", з чого скіксувати сх.-укр. "схибити, помилитися", "збожеволіти"), страшак - тришак - флюс, руж у нуар (франц. "червоне чи чорне") - макао, мачок-фараон, лабет-пук, румель-пікета, віст-бридж. Звичайно давні ігри, сходячи в соціальні низи, приймали народні назви, що могли різнитися від околиці до околиці (напр., кеп-дурак-голий, візок-свинка, фербель - очко - 21 - айнундцванцик, ремі (англ. rummy) - 66 - ремібридж). До ХVІІІ в. ігри приходили до нас переважно з Німеччини (почерез Чехію - Польщу) й отже мали німецькі назви: дружбарт, флюс, руммель (нім. Rummet "купа"), руш (нім. Rausch "оп'яніння; галас"), рамш (нім. Ramsch із франц. ramas "тандета"), ландскнехт, цвик (нім. Zwick "цвях; щипанка"), штос (нім. Stoss "купа"), вінт (нім. Gewinke "ґвинт"); ті німецькі ігри, що приходили до нас у ХІХ в., засягли (як і їх назви) лиш південний захід України (фербель з якогось австрійсько-нім. Faerbel?, скат, укладений на лад італійського тароку, нім Skat з італ. scartare "відкидати набік", ніби за відкладаними набік картами).

Більшість ігор, що поширилися в нас у ХІХ в., носять французькі назви: лабет (франц. la bete "тварина"), префера'нс, префе'рок (франц. preference "перевага"), безик (франц. besique), макао, мачок (ніби за відомою португальською колонією Макао в Китаї), пасья'нс (франц. patience "терпеливість"). Кінець ХІХ в. приніс моду й на англійські ігри: віст (англ. whist - ніби "гра, що вимагає мовчанки"), ре'мі (англ. rummy "дивний, незвичайний"), бридж (англ. bridge "міст"), америк. по'кер (англ. poker "стукач, стуканка").

Якже картярство поширилося на міську вулицю, то його лексика виявила в нас великий вплив, зокрема, на фразеологію тюремно-злодійського арго та міського вуличного сленгу, звідки - після революції 1917 р. - увійшла і в розмовну мову міст. Гра в карти була по тюрмах та таки у вуличному світі дуже поширена (сх.-укр. газардові ігри: штос, бу'ра га'рба); про каторжників і пересильні тюрми в Росії відмічують обсерватори в ХІХ в., що там власники визичуваних колод карт (звичайно саморобних, вирисовуваних на картонному папері) брали відсоток від усіх виграшів. Карти й звано в тюремному арго Східної України - святці (чи з-російська: святци), себто ніби "ікони святих" від рисованих на них фігур, або ж стирки, стири (чи з-російська: стірки, стіри), ніби від повитираних фігур і знаків - чи то від їх заяложеності, чи то від підправлювання ("стирання") іншоколодних на місці загублених карт властивої талії; тюремне арго Галичини звало їх лати. Про пасіоновану гру говорив тюремний сленг такими емоційно-експресивними виразами, як: диви'ться в святці', дуться/нарізувать в стири - на Східній Україні, різати в карти, міша'ти/лупи'ти лати - в Галичині (причому лупити карти - це, може, калька нім. Karten klopfen "стукати картами" дослівно), або врешті: чита'ти псалти'рю (на Закарпатті, Тячів).

Коли ж грач програвся до решти з грошей, то грано й "на люфт" (зах.-укр.), а чи "розігравано во'здух" (сх.-укр.) - отак лиш для розваги; в тюрмі ж - і на речі, які належали "неблатним", а що їх тоді програвець зобов'язувався вночі вкрасти...

Західноукраїнський картярський сленг виявляє загалом германізми, що прийшли чи з німецького впрост, а чи почерез їдиш: фу'шер "обманець при грі" (з нім. Pfuscher "нездара", pfuschen "партачити" - від звукоподібного вигуку - pfutsch! - для шипоту вибухлої ракети та для шелесту від роздираного паперу), фушерувати "обманювати при грі", па'цер "кепський грач" (півд.-нім. Patzer "бевзь, чванько" від patzig "чванливий, надутий), ма'ти фо'ра "мати першість при виходженні картою" (нім. vor "перед"), шпі'ляти "грати" (нім. spielen), шпри'ца "контра" (нім. Spritze "укол"), ліви'й штос "недозволений хід".

Як і в лексиці інших побутових ділянок, так і в картярській, виявляється "Енеїда" І.Котляревського чи не першим нашим літературним твором, де наведено чимало назв картових ігор, що відомі серед народу й донині. Троянські "картьожники" (V, 318) у Дідони: "...в хлюста', в пари', в візка' ігра'ли і да'мки по столу' сова'ли..." (І, 368-369); подібно в Лації: "Які ж були до карт охо'чі, То не сиді'ли ду'рно тут; Гуля'ли ча'сто до півно'чі В ніска', в пари', у ла'ви, в жгут, У памфиля', в візка' і в ке'па, Кому ж із них була доте'па, То в гро'ші гра'ли в сім листів" (ІІІ, 81-87); в іншому місці троянці "На гро'ші там не "козиря'ли" (ІV, 188), себто "не грали". Не всі названі тут ігри вміємо розшифрувати; хлюст - це, певно, флюс, ще полягав на комплектуванні фігур одної масті; пари' - може, газардна гра фаро, фараон?, візо'к - може, та сама гра, що народна зах.-укр. візо'к, сви'нка, свиня', яка полягає на добиранні карт за мастю із розсипаної закрито колоди; програє той, кому на кінці лишилися карти, і відповідно до числа пунктів від залишених у програча фігур він мусив стільки разів "перевезти" на собі довкруги стола рачки свого противника, щось як "візок" чи "свинка"; кеп, мабуть, те саме, що гра дурак, чи західноукраїнський голий (бо ж поль. kiep "дурень", наше звідси: кепкува'ти, ке'пський) - мабуть, від фантів, що їх програвач мусив складати і потім усякими штуками викуплювати, навіть так, що інші могли його пощипати, примовляючи "Тікай, голий, бо тебе обідру!" При жгуті могли отак програвача побити джгутом. Нам невідомі вже нині, крім памфиля' ("маріаша"), інші приведені тут картові ігри (лава, носок, сім листів). Памфиль, скорочено ще хвиль, хвилька - від назви трумфового валета або дами (вижника) - звався ще маріашем - від комбінації короля з дамою (вижником) у висвітленій масті, що тоді числилися за 40 пунктів, супроти 20 пунктів такої їх комбінації в інших мастях. З-поміж інших розвагових ігор "Енеїда" називає ще лиш дамку (варца'би, ша'шки).

Шахи, шахмати - дуже улюблена від середніх віків на Заході гра, виникла в Індії ще коло 1500 р. перед Хр. (а чи, може, спершу куди раніше в Єгипті) й занесена зі Сходу хрестовиками. З Заходу почерез Польщу прийшла в ХV в. і до нас. Про її популярність тоді свідчить обставина, що шахівницю залюбки обирано собі за герб (напр., Баварії, Хорватії), а самій грі присвячувано поеми.

Назва пішла від перського володаря sah(від чого безпосередньо й наші дрібні монети шаги'!) - почерез нім. Schach, поль. szach - як назви головної фігури (нині - короля) в обох партіях (білих і чорних); затрималася вона ще в оклику - осторозі загроженому королеві "шах!" та термінах (за)шахувати, шахівниця, як зрештою і в кінцевому: "шах мат!" (королеві смерть - з араб. Es-sah mat - "король помер", а звідки - шахмати, шахматна дошка (як і по-російськи).

Давня термінологія шахової гри у нас дещо різнилася від новочасної; виводилася ж майже вся з французько-німецького Заходу й прийшла до нас почерез польщину. У задньому ряді вижників найважливіша фігура це король, а поруч нього королева, королівка, дамка (з нім. Koenigin) або східноукраїнське ферзь - як друга значенням і можливістю рухів фігурка; колись звали її просто баба, дама, дамка; слово ферзь "королева" (загальне в російській мові) проникло з османського ferz(і), перське ferz "полководець, гетьман", ніби як везир, після султана перша особа в державі. Сусідні два вижники обабіч короля - королеви - це бігуни (переклад з нім. Laeufer, Laufer, з чого й зах.-укр. лявфер), а звали їх колись теж - стрільцями, пажами (франц. page "джура"), ґермаками (з мадяр. gyermek "дитина, хлопчак"), а то ще й попами; в Англії бігун і досі зветься бісгоп "єпископ", а в рисунках позначують його ще нині теж біскупською інфулою; у Франції бігун - це fou, що, як і його італійська назва alfiere, виводиться з араб, (аl) fil "слон", бо так його колись на Сході як шахову фігурку представляли. Дальші два вижники - коні, коники (так їх звуть і поляки: konik, skakun), скакуни (переклад нім. Springer) звалися колись ще лицарі (поль. Rycerz з нім. Ritter) як переклад знову ж франц. cavalier (з італ. cavaliere "вершник, скакун"). Давня назва вежі, вежівки - рох (поль. roch) виводиться з нім. Roche (давнє франц. roc) і сягає арабсько-перського rokh "бойовий слон із балдахінним сідлом-вежею та лучниками в ній"; сама назва рох від ХVІІ в. зникає, і від неї осталася лиш назва заведеного в ХVІ в. ходу із заміною становища короля з вежівкою - рошада, говіркове ришада (нім. Rochade, франц. rochade). Нова французька назва вежівки тоур вживається ще в осторозі "шах-шех-тур!" - коли, напр., ходом скакуна загрожено одночасно короля, королівку й вежу.

Передній ряд нижників звуть хоч пішаками (ніби "піше військо"), хоч, на Західній Україні, - пйонками (поль. pіоn, pionek із франц. pion "вояк" - латин. pedo "піхотинець, пішак"); інша ж рідка їх назва хлопець, хлопці - це переклад нім. Bauer, а чи перенесена з гри в карти, як і терміни: нижники, вижники. Спеціальний вихід фігуркою із плановим пожертвуванням її для дальших продуманих ходів названо га'мбіт (за нім. Gambit, а це з італ. gambetto "ніжка, підставлювання комусь ноги", бо італ. gamba "нога"). З французько-німецької термінології пішло розговірне західноукраїнське окреслення правила в шаховій грі, що раз доторкненою фігуркою належить хід зробити (чи то зробленого ходу, "тягу" - вертати, "цофати" не можна) - грати штренґ п'ястуше' - власне з нім. streng "строгий, строго" та з франц. Piece touchee "доторкнена фігурка". Нерішене закінчення партії (зах.-укр. розіграна) зветься ще з-французька реміс (франц. remis "відкладений"), зремісувати. Французькі походженням терміни поширилися головно з ренесансом шахів у ХІХ в. враз із ладженими за французькими джерелами фаховими підручниками гри в Росії й на Східній Україні, подібно як германізми Південно-Західної України прийшли почерез німецьку фахову літературу. Вираз пат (ще з ХVІІ в.) "ситуація, коли противник не може зробити жодного ходу, хоч король не зашахований" - утворено на зразок терміна "шах мат!"; бачать тут і італійське патта "мир, сквиткування (у грі)", сіамо патта "ми - квит!" Інша термінологія - виходити, бити, зах.-укр. дати комусь фора "добровільно зрезиґнувати з котроїсь фігурки" - кібіцувати - перенесені з гри в карти.

Неменш давня, що шахи, і гра в шашки, дамку, варцаби; і ця гра прийшла з Близького Сходу до нас двома шляхами: почерез французько-німецько-польський Захід і почерез Росію; відповідно до того вживано раніш у нас і два типи варцабниць (шахівниць): російську із 64 полями (як при шахах) та двома партіями (білою й чорною) по 12 бирок (бирка, мабуть, від тюрк. бір "один") та давніший "польський" тип варцабниці зі 100 полями та двома партіями по 20 личманів, бирок (зах.-укр. песики). Називано цю гру дамкою від того, що песик (бирка), який міг бити лиш вперед чи скосом вперед, пройшовши варцабницю до другого краю, ставав "дамкою" (її значено колись двома личманами, покладеними на собі), яка била вже вперед і взад - щось ніби королівка в шахах. Називано цю гру варцабами за поль. (w)arcaby, чеське vrhcab із старогорішньонімецького wurfzagel (нім. werfen "кидати", zabel "дошка" - з латин. tabulа). Грано ж на два лади: вигравав або той, у кого всі личмани залишалися на варцабниці, або ж - "у піддавку", в кого їх усіх вибито; розіграною (ремісом) кінчалася партія, коли личмани обох противників не могли робити жодних ходів більше. Хухом звався личман, яким противник переочив бити при своєму ході; тоді цього личмана скидано з варцабниці ("брано хуха"); звідси то й подільське, а часте у прозі В.Чапленка, дати хука "промахнутися, вчинити помилку".


СкачатиСкачати:Давні ігриУкраїнців (реферат)


Схожі реферати:
  • Стовбурні клітини (реферат)
  • РЕФЕРАТ на тему: Розвиток психологічної думки на кінці 18 – початок 19 ст. У XVIII ст. визріває вчення про психіку як ф
  • Розширення концепції бібліотеки для юнацтва як культурного інституту за умов інформатизації На перший погляд, проблема, що порушується в даній статті, є н
  • Економіка, організація, планування. Аналіз основних техніко-економічних показників господарської діяльності (на прикладі РДГХП "Сірка") (курсова)
  • Естетика Відродження 1. Відродження, або Ренесанс, одна з найбільш знаменних епох в історії людської цивілізації. Термін "Кепіззапсе" (Відродження) був уведений Джорджо Базарі (151 1
  • П'ять ступіней до успіху (реферат)
  • Функції релігії Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — на­сампер
  • Наука фінансового права, предмет, методологія, основні етапи розвитку (курсова)
  • План. Вступ...3 1. Розвиток та історія менеджменту...4 1.1. Екскурс в історію менеджменту...4 1.2. Школи та п
  • Вплив житлових умов на здоров'я та побут населення. Гігієнічні вимоги до життя, обґрунтування норм житлової площі, висоти, глибини, кубатури приміщень




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.048416