Реферат Народна творчість (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Народна творчість (реферат)

Вступ

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної діяльності і свідомості, зокрема філософія, мораль, релігія, політична, правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності. Характер виробничих відносин визначає загальний рівень соціальної свідомості, у тому числі творчої діяльності народу.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення. Матеріалу, засобів вираження.

Народна творчість виникла у нелегкому тривалому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла значну роль у походженні мистецтва.

Продуктом праці була й мова, народжена необхідністю спілкування людей в колективних виробничих діях.

В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вухо, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків… Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тільки вправно працювати інструментами, а з їхньою допомогою відображати бачена на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність.

Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво нерозривно пов’язано з життям народу було тільки народним. Із класовим розшаруванням виникло мистецтво панівних класів, змінилися його зв’язки з життям народу. Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості, інтереси якої розходилися з інтересами народу.

Це є дуже складний і тривалий процес формування окремих видів, родів і жанрів образно уявляється таким чином: мистецтво – могутній стовбур вічного живого дерева, від якого починають відгалужуватись гілки, від них відростають дрібніші пагінці, галузочки з квітами, листям, пуп’янками і т.д.

Види мистецтва – це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя і як вона пізнає, відображає. У межах кожного виду відображаються родові, жанрові і типові різновидності. Види мистецтва не ізольовані, доповнюють один одного, широко розкриваючи людське життя.

РОЗДІЛ 1

Історичний розвиток ткацтв та виготовлення гобелену.

Кожен названий вид народної творчості має власну історію, художні виражальні засоби і матеріали, мову, способи передачі відомого, знайденого тощо. Передача історичного матеріалу, набутого досвіду, звичаїв – це традиція.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне становище і середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлюване, театрально-декоративне тощо.

Народно-декоративне-прикладне мистецтво – одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства).

Починаючи з первіснообщинного суспільства, впродовж наступних віків люди удосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольняли побутово-життєві потреби. Величезним здобутком пізнавально-трудової діяльності було те, що людина почала добирати, підготовляти і опрацьовувати потрібну сировину. Дрібне ручне виготовлення готових виробів при відсутності внутрівиробничого поділу праці називається ремеслом. Відповідно до різних історичних етапів суспільного виробництва та розподілу праці ремесла були домашніми, на замовлення і на ринок.

Домашнім виробництвом називається виробництво виробів для задоволення власних потреб господарства. Ці ремесла ще не відокремилися від головних галузей господарської діяльності. Домашнє ремесло – невід’ємна частина натурального господарства – збереглося і в окремих галузях в період капіталізму. Поглиблення суспільного поділу праці зумовило появу розвинутіших видів ремесел, вони почали відділятися від основного заняття людей. Таким чином виникли ремесла на замовлення і на ринок.

У ремеслах художня робота стає головним видом діяльності майстра, тут скоріше вдосконалюється трудомісткі види художньої діяльності, зростає кількість ремісничих спеціальностей та звужується спеціалізація ремісників. Уже в давньосхідних рабовласницьких державах 3 – 1 тис. до н.е. були ремісники, які працювали на замовлення. Виготовлення кераміки, тиснення, декоративних виробів з металу, каменю досягло високого рівня в Єгипті, Ассирії, Ірані, Китаї, Індії, в античних рабовласницьких державах Греції, Риму. Уже в цю епоху поряд із речами широкого вжитку виготовляються предмети розкоші.

На Україні дрібні промисли набули характеру капіталістичних мануфактур, де на другий план усунолося віками нагромаджене рукотворне мистецтво ремесла. Знижувалася вартість художньої продукції. Перехід від мануфактури до фабрики відкинув з давніх давен набулу ручну вмілість майстра, а за тим технічним переворотом руйнувалися суспільні відносини виробництва. Капіталістична конкуренція підірвала економічний грунт традиційних центрів народних промислів, а зменшення попиту на вироби, призвело до звуження їхнього виробництва, а подекуди до занепаду.

Таким чином, народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних напрямах – домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов’язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаєсозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих домашніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до капіталістичних фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на домашньому розвиткові художніх промислів, основа яких – традиційна художня рукотворчість.

У різні історичні епохи, залежно від зміни соціальних організацій, зазнавало змін і народне декоративне мистецтво. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Постійно діяв метод навчання: вчились працювати як усі майстри, але при цьому зробили вироби краще від інших. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне, мати “свою руку”, “власний почерк”. Але що б нового не творила кожна людина. вона завжди залишалась у межах художніх традицій того осередку, де працювала. Художня традиція – це стійка система творення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у традиціях народного декоративного мистецтва – матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв’язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному процесі відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиціями відбивається та якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.

В Україні народну творчість вивчають і збирають різні за професіями наукові установи. Працює мережа спеціальних музеїв, архівів, бібліотек, інститутів, товариств тощо. Так, на Україні функціонує інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, імені Максима Рильського АН України, його Львівське відділення, Науково-методичний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи Міністерства культури України тощо. Дослідження, зосереджені на важливих проблемах народної художньої творчості, яка розглядається передусім як соціально-зумовлене явище, одна із форм суспільної свідомості.

Найпоширенішими були ткацькі мануфактури. Крім ткацьких мануфактур, на Україні у XVII – XVIII ст. користувалися визнанням мануфактурні вироби – посуд, скло та шкіра. У XVIII ст. зросла кількість мануфактур, вони розширювали своє виробництво , але повільно впроваджували нові технічні та технологічні відкриття. Ручне виробництво творче, приховує у собі таємниці справжньої краси, критерії якої в народному мистецтві вироблялися віками.

Наявність місцевої сировини, людей, які опанували традиційні навички праці, виготовляючи певні вироби, давала змогу розширювати виробництво, впроваджувати деякі технологічні методи, полегшувати ручну працю за допомогою машин. Отже, закономірно, в історичній послідовності тривав розвиток народного декоративного мистецтва у таких формах як домашнє й організоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.

Зародження і розвиток мануфактур на Україні відбувалося у XVI - XVIII ст. за кріпацтва. Перша половина ХІХ ст. – це період розкладу і ???????? феодально-кріпосницької системи . у цей час склалися нові, більш прогресивні, капіталістичні відносини. Із дальшим розвитком дрібних промислів, кріпосницької мануфактури і товарно-грошових відносин визрівали умови для переходу до капіталістичної мануфактури-фабрики. Виробництво очолив великий капітал, формуючи капіталістичні відносини між його учасниками.

З переходом до наступного більш прогресивного способу виробництва зростала роздробленість виробничих операцій, зумовлюючи деградування професійної майстерності, занепад творчої основи в процесі праці.

Так, серед ремісників-текстильників виділилися ткачі, полотнярі, шерстянники, прядильники (ниткарі), сукновали і постригачі сукна, мотузники, канатники тощо.

Вільніші можливості для діяльності, не такі обмежені, як у цехових майстернях, мали сільські і міські домашні промисли, тобто дрібне ручне товарне виробництво. Воно існувало в умовах натурального господарства, де із наявної сировини виготовляли товар на продаж. Власниками промислів були представники майже всіх прошарків населення України – міщани, селяни, козаки, купці, шляхта та ін. Селяни традиційно вирощували у своїх господарствах льон і коноплі, стригли овець, із наявної сировини виготовляли тканини інтер’єрного призначення та одягового для себе і на продаж.

У XVI – XVII ст. на основі ремесел і домашніх промислів зародилася нова, більш висока форма виробництва – мануфактура. Ця стадія розвитку історично-передувала великій машинній індустрій. Шляхи виникнення мануфактур були різними. Ці процеси відбувалися в умовах феодалізму, де панувала кріпосницька система. Характером виробничих відносин на Україні можна поділити на три типи мануфактур: казенні, вотчинні (поміщицькі) і посесійні.

Відомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових тканин – Катеринославська і посесійні сукняні мануфактури - Пушківська і Ряшківська; поміщицька мануфактура, де вироблялись фарбовані і тонні сукна, у с.Платкове Стародубського повіту на Чернігівщині.

Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов’ян. Декоративно-прикладне мистецтво слов’янського населення на території майбутніх російських, українських та білоруських земель – грунт, на якому розвинулась самобутня Київська Русь та її культура. Давньоруські ремісники дотримувалися багатовікових традицій східнослов’янського мистецтва, засвоюючи, творчо осмислюючи найкращі здобутки світового мистецтва. Їхню оригінальну високохудожню творчість засвідчують збережені пам’ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.

У Київській Русі переважали домашні ремесла. На основі домашніх ремесел виникали ремісничі організації. Натуральне господарство, вузькість внутрішнього ринку, утиски з боку державної адміністрації зумовили необхідність єднання міських ремісників. В ХІ – ХІІ ст. в містах Західної Європи, а також Київської Русі поступово виникали і поширювалися їхні корпорації-цехи. В загальному, цехова система поширилася у XІV- XV ст. цехове ремесло бурхливо розвивалось у містах, які отримали магдебурзьке право – Київ, Львів, Полтава, Чернігів, Житомирі, Ніжині, Новгород-Сіверськ, Бердиічів, Кременець, Кам’янець-Подольськ тощо.

Проникнення у ремісниче виробництво нових відносин зумовлене як економічними змінами, так і рівнем розвитку ремесел. Із поділу праці від окремих ремісничих професій відгалужувалися нові спеціальності.

Сьогодні декоративне мистецтво - ????????? багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях як народне традиційне, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємозв’язки і суттєві розбіжності.

Народне прикладне мистецтво – народні художні промисли, які являють собою товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці.

1.2. Територіальні особливості виготовлення гобелену.

Житомирське полісся

Важко сказати, коли виникло килимарство в поліських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIІІ – на початку ХІХ ст. Потрібно відзначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в “шляхетних”, тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно заможніх.

Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Ткали килим три-чотири місяці вручну на кроснах або ткацьких верстатах. Назва “кросна” пов’язувалась первісно з вертикальним типом верства, який мав вигляд рами з вертикальною основою. З бігом часу кросну замінив більш досконаліший горизонтальний верстат (“станок”), хоча конструкція його також проста. Він розрахований на ткання полотна, тому майже всі поліські гобелени були з двох полотнищ (“пулок”), які потім зшивалися посередині. Для виготовлення гобелену використовували крашену пряжу.

Краса виробу часто-густо залежала від кольорів, використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі надавали особливу роль.

Найпоширеніші в поліських килимах: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й передавалися з роду в рід. Існували й загальновідомі способи.


СкачатиСкачати:Народна творчість (реферат)


Схожі реферати:
  • Походження птахів (реферат)
  • Cценарій «На Великдень» Звучить запис церковного дзвону і співу «Христос воскрес!», 1.Христос Воскрес! Радійте, діти! Бі
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ЕКОЛОГІЇ ПЛАН Геотермальна енергія. Простір, популяція. Список використаної літератури 1. Геотермальн
  • Грошово-кредитна система (контрольна)
  • Історико-економічний аналіз формування енергетичної стратегії Волинського регіону у 20-30-х роках ХХ століття   На сучасному етапі в Україн
  • Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України 1.
  • Соціальна психологія, як галузь психологічної науки (реферат)
  • Тварини Червоної Книги "Червона книга України" - основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що
  • РЕФЕРАТ на тему: Особливості роботи із звертаннями громадян в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування ПЛАН 1. Право на зверт
  • Виховання навиків педалізації Виховання навиків педалізації в процесі навчання гри на фортепіано Педаль цінна,




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.045635