Реферат Регіональні особливості розпису на склі (реферат)

СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Регіональні особливості розпису на склі (реферат)

Регіональні особливості розпису на склі.

Живопис на склі виступає яскравою сторінкою образотворчого фольклору, що живиться багатими мистецькими традиціями минулих віків. У малюванні на склі відбилися естетичні смаки народу, соціальні мотиви, розуміння явищ навколишнього світу. Тут органічно поєдналися казка і правда, фантазія і реальність.

Зараз в Україні, на жаль, у техніці розпису на склі працює небагато митців, але головне, що вона не забута. На Львівщині в техніці живопису на склі працює народний умілець-самородок Іван Сколоздра. У своїх роботах майстер відтворює образно-пластичне бачення українського побуту, історичних подій, обрядів і свят народу. Художнику притаманне тонке відчуття гармонії кольорів, природний дотеп. Композиції його творів емоційні, поетичні, ритмічні.

Центральний регіон України представляє майстриня з Полтавщини Анастасія Рак. Відштовхуючись від традицій народного живопису, А. Рак відображає на склі сюжети, пов’язані з пісенним фольклором, народними звичаями та обрядами, малює краєвиди, портрети, натюрморти. Майстриня, зберігаючи головні особливості народної картини, вміло поєднує мотиви з новими елементами, досягаючи неперевершеної образності.

Живопис н склі захоплює не тільки народних митців, до нього звертаються і професійні художники, серед яких і Леонтій Гриню. Митця з Вінниці цікавлять біблійні сюжети, народні свята та обрядовість, багате подіями історичне минуле України та сьогодення. В його творах відчутний вплив стародавнього іконопису, особливо в трактуванні образів людей, елементів зображення. Одночасно це поєднується з пошуками художником почерку. Вражає вишуканість виконання, бездоганна у своїй декоративності, багата образна мова його робіт.

Український живопис н склі представляють роботи І.Сколоздри, А.Рак, І.Лисенко, І.Новобранця, М.Онацько, В.Чорнобая, А.Данилюка, Л.Гринюка. Їхні роботи нерідко демонструються у виставочних залах, музеях, куди на екскурсію приходять школярі. Діти цікавляться, захоплюються цим мистецтвом, дехто хотів би навчитися творити прекрасне своїми руками.

ІКОНА НА СКЛІ

Навіть серед найбагатших етнографічними і культурними надбаннями зон України Гуцульщину вирізняє величезне розмаїття різних видів і жанрів народної творчості. Згадаємо поряд з неперевершеними у Європі пам’ятниками древньої архітектури – чудова писанка і косівська кераміка, ткацтво, вишивка і навіть ліплення іграшок з овечого сиру. Колись кожен витвір вирізнявся високим художньо-естетичними якостями. І хоч залишили старі майстри великий спадок, нинішнє масове тиражування виробів, переважно на сувеніри, зводить нанівець мистецьку вартість.

Давніших часів кожне сільське житло в Україні мало свій, притаманний тільки даній місцевості колоритний стрій. Інтер’єр гуцульської гражди у порівнянні з хатою на Поліссі чи навіть на сусідній Бойківщині відзначається різнобарв’ям, які створювали строкаті ліжники і верети, вишиваний одяг, мальовані миски на різьблених мисниках, а у заможних господарів була всіма барвами гуцульська кераміка, переливалися кахлі печі, розписані знайомими і дорогими гуцулові сюжетами. Проте найяскравішим акордом майже в кожній оселі звучали намальовані на склі олійними фарбами образи. Їх насичені незмішані кольори: білий, чорний, червоний. синій, жовтий – посилені прозорістю гнутого скла і блискучою позолоткою, створили особливо урочисту і святкову атмосферу. Можливо, за переважно в них ясно-червону барву названо їх серед місцевого люду “червоними образами”. Тісно розставлені на поличках навпроти дверей, вони складали своєрідні хатні іконостаси з обов’язковим включенням особливо шанованих на Гуцульщині святих: Святого Миколая, Юрія – змієборця, Богородиці – годувальниці, Великомучениці Варвари. Їх купували на означення важливих родинних подій, під ними від народження до смерті минало життя господарів.

Завдяки взаємному збагаченню різних видів і жанрів народної творчості, а також через віддаленість регіону від давніх осередків професійного українського іконопису, на Гуцульщині постало цілком оригінальна школа іконописного мистецтва.

Хоч як дивно, але саме яскраво виражений народний стиль гуцульської ікони, який тепер особливо привертає увагу знавців, був однією з причин вартих багатьох пам’яток. В другій половині ХІХ ст., коли тільки-но пробуджується наукове зацікавлення даним давнім українським малярством, галицькі дослідники обстежували і рятували від загибелі найперше пам’ятки Львівщини, Перемишлянщини, Бойківщини, Волині – місцевостей де зберігалися найдавніші українські ікони, написані в традиціях візантійського стилю. Навіть один з найвизначніших дослідників Гуцульщини Володимир Шухевич із занепокоєнням писав, що “богомази” усунули з гуцульських хат “староруські хрести та образи”, намальовані на дереві церковними малярами.

Й лише в 20-30-х роках ХХ ст.. завдяки подвижницькій діяльності відомого вченого і директора ново заснованого українського національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького, розпочалося систематичне збирання творів народного живопису – почасти на догоду загальноєвропейській “моді” на творчість непрофесійних митців, що відкрила Європі багато раніше невідомих національних культур.

У міжвоєнні і повоєнні роки невеликі колекції, гуцульського іконопису сформувалися окрім Львова, у музеях на Станіславщині: Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини (1927), Покутську (1928) і Жаб’євому, які стали основою для створення у 1939 р. Станіславського історичного музею, а починаючи від 1980 р. окремі цінні експонати почали надходити до Івано-Франківського художнього музею. Велика кількість творів розпорошена тепер по приватних збірках. Але найбільше їх було розкрадено, спалено, порубано під час так званого “освоєння” і “музеїфікації” насильно відібраних у віруючих храмів, яке особливо інтенсивно проводилося комуністичним режимом в 1960-1970-х роках.

Сучасні українські мистецтвознавці, які зверталися до проблеми гуцульського іконопису – Олена Кульчинська, Віра Свєнціцька, Василь Откович, Григорій Островський – нарікали на її недостатню вивченість через брак пам’яток. Нез’ясованими залишилися культурні зв’язки Гуцульщини в мужах карпатського регіону. Дослідити їх особливо важливо, бо багато творів, виявлених у гуцульських регіонах, насправді створені в перед гірських місцевостях.

До найдавніших іконописних пам’яток гуцульско-покутського пограниччя належать величні “Стасті Христові” (1946) в Білий Ославах на Надвірнянщині. В 1914-1915 роках вони були вивезені Данилом Щербаківський до Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер Державний музей українського образотворчого мистецтва у Києві).

Впродовж ХVІІ- ХVІІІ ст. головним центром розвитку високопрофесійних іконописних традицій на території Гуцульщини був Скит Манявський. Монастир підтримував тісні зв’язки з багатьма духовними і художніми осередками того часу – Ставропігійським братством у Львові, Києвом, Москвою, Афоном, У 1668-1705 роках Йов Кондзелевич за участі монастирських іконописців створив величний п’ятиярусний іконостас для Воздвиженської церкви Скиту Манявського, який після закриття монастиря 1785 року був куплений громадою містечка Богородчани і зберігається в національному музеї у Львові. Одночасно з цією унікальною пам’яткою по багатьох гуцульських і перед гірських селах розійшлися десятки ікон найвищого ґатунку, які дарували народним майстрам багатий іконографічний матеріал.

Розквіт народного малярства Гуцульщини припадає на ХVІІ ст.. – середину ХІХ ст.. Діяльність осередків окремих митців у цей час була настільки активною, що церковний уряд неодноразово вдавався до офіційних розпоряджень на кшталт: “образи риботицької роботи викинути наказано”.

Найближчим до Гуцульщини вважали художнім осередком були Богородчани. Тут, крім ікон на склі малювали і монументальні речі для церков. Можливо, тут створено іконостас для святої церкви Святої Параскеви П’ятниці в Космачі на Косівщині (перша пол. ХVІІ ст..) Принаймні існує легенда ніби Олекса Довбуш, якого вважають фундатором іконостасу, виділив кошти на цього виготовлення і перевезення саме в Богородчани. Тут крім ікон на склі, були і монументальні речі. Цікаво, що серед сподвижників ватажка опришків у документах згадане ім’я народного майстра Михайла Малярчука родом з Поділля. Вчився він малювати у місцевого гуцульського іконописця в селі Вербіжі і працював на Гуцульщині в 30-40-х роках ХVІІІ ст..

Дерев’яна хрестово купальна космацька церква належала до визначних зразків дерев’яної народної архітектури Карпат. Доля пам’ятки та її іконостасу склалася трагічно. В 1964 р. під час роботи Сергія Параджанова над фільмом “Тіні забути предків” іконостас розібрали і перевезли до Києва для студійних зйомок. Згодом окремі ікони були передані різним музеям Києва, Львова, Івано-Франківська. Цілісний колись ансамбль виявився розрізненим, але, як з’ясувалося невдовзі, йому загрожувало цілковите знищення. Після виходу на екран в 1965 р. фільму С.Параджанова космацька церква була підступно спалена.

Останній яскравий спалах народного релігійного живопису на Гуцульщині припадає на першу половину ХІХ ст.. і пов’язується з іконою на склі. Малювання на склі відоме з елліністичних часів, а своїм розквітом у Центральній Європі – в Польщі, Богемії, Баварії, Австрії, Моравії, Словаччині, Румунії, Буковині, Галичині, - зобов’язане розквітові у ХVІІІ – ХІХ ст.. скловарного виробництва. Техніка малювання була проста, але ускладнювалася тим, що малюнок і фарби накладалися з титульної сторони шибки. Для спрощення процесу майстри інколи використовували готові малюнки на папері або народні дереворізи, які обводили по контуру чорною фарбою. Спочатку пензлем пастозно вимальовували внутрішні деталі композиції – висвітлення і тіні, рум’янці, баганки одягу, далі поверх них накладалися локальні кольори. Прикрашене орнаментом тіло визначало головну тональність всієї кольорової гами твору. На нього використовували червону, синю, чорну, жовту і зелену фарбу. Для позолочення німбів виготовляли суміш із бронзової пудри і покосту або підклеювали на звороті позлітку. Як ремісничий промисел живопис на склі був поширений у Косові, Жаб’є (Верховина), Яворові. Найбільше ікон вивозилося з Богородчан (там на зламі ХІХ –ХХ століть працювали Петро і Кароль Німчеки, майстре Митрук), а також із Станіслава, Коломиї, Снятина, Буковини. Серед сюжетів переважали образи святих – покровителів, а зі сценічних композицій найпопулярнішими були “Святий Ілля на колісниці”, “Притча про багача та бідного Лазаря”, “Покрова”, Страшний суд”.

Наприкінці ХІХ ст.. живопис на склі занепав, не витримавши конкуренції з друкованою на папері продукцією іноземних майстерень, що тиражували репродукції на релігійну тематику.

СкачатиСкачати:Регіональні особливості розпису на склі (реферат)


Схожі реферати:
  • Відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства (реферат)
  • СІМЕЙНА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Сімейна обрядовість складається з весільних, родильних (пологових) і похоронних обрядів. У циклі сімейних обрядів
  • Варіанти відмінкових форм іменників Відмінювання іменників звичайно не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінко
  • Вимірювання модуля пружності (модуля Юнга) гуми (реферат)
  • КУРСОВА РОБОТА на тему: Проблема особистості педагога та її формування в сучасній психології ЗМІСТ ВСТУП 1. КОНЦЕПЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТ
  • Курсова робота Тема: Управління операцій з давальницькою сировиною в зовнішньоторговельній діяльності Зміст ј ИГЇ РЪ
  • Президент України та його статус План Вступ Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади П
  • Робота з контактними аудиторіями (реферат)
  • Курсова робота Розум та його властивості в Арістотеля Зміст
  • Діанормет: високоякісний український препарат для лікування цукрового діабету другого типу(реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.065190