Реферат Методи управління трудовим колективом (пошукова робота)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Методи управління трудовим колективом (пошукова робота)

Пошукова робота

на тему:

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМ КОЛЕКТИВОМ

Управління — складний і динамічний процес, керова­ний і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того як встановлено цілі управління, необ­хідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи досяг­нення їх. Інакше кажучи, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання «чого потрібно досяг­ти?», то слідом за цим виникає запитання: «як найбільш раціонально досягти мети?». Отже, виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів, що забезпечують досяг­нення цілей управління, тобто методів управління.

Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якій людській діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колек­тив або на окремих його членів називають методами управління. Методи являють собою важливий елемент процесу управління (Наявність прогресивних методів уп­равління та вміле використання їх є передумовою ефек­тивності управління і господарських процесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену ро­боту, сприяти максимальній мобілізації творчої актив­ності кожного члена. Цим методи управління відрізня­ються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних ви­робничо-господарських завдань.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу уп­равління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові ко­лективи та їх окремих членів безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визна­чають поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: методи управління повинні мати свою моти­ваційну характеристику, що визначає напрям дії їх. Ця характеристика показує мотиви, які визначають поведін­ку людей і на які орієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління виділяють три групи:

економічні;

організаційно-розпорядчі;

.соціальні.

Економічні методи управління об'єднують усі мето­ди, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих пра­цівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на ви­користання таких мотивів трудової діяльності, як почут­тя обов'язку, відповідальності, у тому числі адміністра­тивної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний який підлягає. обов'язковому виконанню.

Соціальні методи грунтуються невикористанні со­ціального механізму, що діє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.).

Ефективність застосування методів управління в ос­новному залежить від рівня кваліфікації керівних кад­рів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямова­ної підготовки та повсякденного використання всіх заз­начених напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системі наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їх основі встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих під­приємств і організацій і визначається такий режим ро­боти і такі стимули, які об'єктивно спонукають і заці­кавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єк­та управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху. До складу економічних методів управління належать організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система еко­номічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на ці­лі організації чи підприємства. Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльнос­ті підприємства чи організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, за­паси товарів і матеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

  1. цільовою спрямованістю, оскільки кожен показ­ник вказує виконавцям, яких результатів діяльності ба­жано досягти;
  2. конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);
  3. часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, де­када чи інший проміжок часу).

Система планування господарської діяльності в ко­лишньому СРСР мала позитивні і негативні сторони. До позитивних сторін планування слід віднести: внесен­ня за допомогою плану елемента свідомого програму­вання комплексу дій для досягнення поставлених цілей; розробку основ методології планування на різних щаб­лях і в ланках управління; уніфікацію системи показни­ків планів та деякі інші.

Разом з тим для соціалістичного планування були ха­рактерні і значні недоліки, які багато в чому зводили ефект планування нанівець. Це директивність планових завдань і відсутність гнучкості планів, волюнтаристський підхід до визначення показників плану, надмірна дета­лізація планів і регламентація діяльності підприємств та організацій, недостатня розробка методології плану­вання господарської діяльності на рівні підприємств і організацій та ін. В результаті не були виконані планові завдання жодної п'ятирічки в масштабах всього СРСР, Перша група — програми народногосподарського рів­ня, включаючи соціально-еконо-мічні, програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та ін.

Друга група — це програми галузевого та регіональ­ного рівня, а також міжгалузеві програми по окремих об'єктах. До них належать науково-технічні програми, про­грами виконання великих дослідно-конструкторських робіт, будівництва та введення в експлуатацію важливих підприємств і споруд та ін.

До третьої групи відносять програми розвитку під­приємств, а також програми, які координують розробку та впровадження окремих видів машин, технологій, ус­таткування, приладів.

Структура КЦП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вони викопують у забезпеченні загальної ефек­тивності господарської діяльності.

У кожній програмі повинні бути відображені:

стан проблеми, основні передумови її програмного ви­рішення;

головна мета програми, її місце в загальній системі цілей галузі чи підприємства;

система цілей та основних завдань програми;

цільові показники, які розкривають кінцеві резуль­тати реалізації програми;

шляхи досягнення цілей програми, система програм­них заходів;

організаційно-виконавча структура;

дані про ресурси, необхідні для виконання програми та про строки її здійснення;

оцінка ефективності результатів реалізації програми.

Ефективність реалізації плану чи КЦП залежить від механізму, що регулює систему економічних взаємовід­носин на рівні окремих підприємств, організацій і галу­зей. Таким механізмом в умовах ринкової економіки є комерційний розрахунок.

Комерційний розрахунок грунтується на загальних принципах ринкової економіки: максимальній розкріпаченості економічних суб'єктів; повній їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції вироб­ників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів; соціальній захищеності громадян., Інакше кажучи, необхідною умовою ефективного функ­ціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних суб'єктів ринкових відносин.

У національній економіці України застосовуються дві «форми комерційного розрахунку: повний і внутрішній.

На повному комерційному розрахунку перебувають підприємства з правами юридичних осіб, які мають са­мостійний баланс, бухгалтерську і статистичну звітність, створюють і витрачають фонди стимулювання працівни­ків, відкривають рахунки у банках, володіють правом незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, контрактів, договорів з будь-якою юридичною чи фізичною особою як суб'єктом ринкового господарю­вання.

Повний комерційний розрахунок як метод управлін­ня застосовується на підприємствах, в організаціях і уста­новах усіх форм власності: державної, колективної (ко­оперативної), приватної, мішаної.

На засадах внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносно самостійні у вирішенні питань вироб­ничо-господарської діяльності середні та дрібні ви­робничо-господарські одиниці підприємств і органі­зацій.


СкачатиСкачати:Методи управління трудовим колективом (пошукова робота)


Схожі реферати:
  • 34 задачі з розв'язками на державний іспит "Контроль і ревізія" (реферат)
  • Віруси гепатиту 1. Поняття про гепатити Гепатити широко розповсюджене захворювання, які часто приводять до інвалідності даних хворих, втрати
  • Дебіторська заборгованість (реферат)
  • Посягання на державного чи громадського діяча 1.
  • Історія мережі Internet(реферат)
  • КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ЛОГІСТИКИ ПЛАН Вступ 1. Дефініція логістики. 2. Концепція та функції логістики. Концепція логістики Функції та
  • Зародження писемності в Україні (реферат)
  • Мова це характер і духовна могутність народу У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова найда
  • Трудове виховання школярів (курсова)
  • Державне регулювання оплати праці в умовах перехідної економіки Соціально-економічна сфера вимагає постійної уваги державних органів. Найва




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.062646