Реферат Україна і первісне виникнення мов (реферат)


СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Україна і первісне виникнення мов (реферат)

План:

  1. УКРАЇНА І ПЕРВІСНЕ ВИНИКНЕННЯ МОВ.
  1. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА.

Розділ 1. Постання української мови.

Розділ 2. Мова народна й літературна.

a). Народна мова як джерело літературної.

б). Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській.

в). Вплив говірок на мову літературну.

Розділ 3. Українська мова в історії.

а). В історії України.

б). Польська доба 1569-1654 років

в). Московська доба 1654-1798 років

I. УКРАЇНА І ПЕРВІСНЕ ВИНИКНЕННЯ МОВ

На сучасному етапі розвитку науки можна з великою вірогідністю твердити, що в передісторичну добу на значній території України (як і, очевидно, на деяких інших європейських територіях - наприклад, у Греції) були поширені мови кавказького типу. Вони брали активну участь у тих мовотворчих процесах, які відбувались на той час на українській території - зокрема, взаємодіяли з індоєвропейськими мовами, прабатьківщина яких, на думку низки дослідників, знаходиться в Північному Причорномор'ї.

Мови сучасного Кавказу - картвельські, абхазо-адигські, нахсько-дагестанські - є залишком того доісторичного мовно-культурного світу, до якого належала Україна. Як писав один із найталановитіших німецьких учених Й.Г.Гердер, "залишки найдавніших народів, мов можна зустріти на всій землі саме в горах чи віддалених ділянках суходолу". Твердження про збереження архаїчних мов у горах повністю відповідає сучасним положенням того розділу мовознавства, який вивчає в історичному розвиткові територіальне поширення мов.

Отже, ті мови, які тепер поширені на Кавказі, раніше охоплювали значно ширшу територію. Зокрема, ще за кілька тисяч років до н.е. мови кавказького типу звучали не тільки в Україні, а й у Малій Азії, тобто сучасній Туреччині (хаттська мова), в Месопотамії, тобто сучасному Іраці (шумерська мова) тощо. Подібну ситуацію маємо з баскійською мовою: раніше вона була поширена на великих просторах Західної Європи (Іспанія, Франція, Британія, Ірландія), а тепер збереглася лише в районі Піренейських гір.

Для з'ясування важливих питань доісторичного мовного життя України і навіть загалом для вивчення проблеми походження людської мови як такої велике значення мають сучасні кавказькі мови. По-перше, родинні зв'язки між східною та західною ґрупами північно-кавказьких (гірських кавказьких) мов, а тим більше між обома цими ґрупами і південнокавказькими (картвельськими) мовами свідчать про дуже давнє їх розділення. По-друге, картвельські мови (грузинська, мегрельська, лазька, сванська), а так само баскійська і шумерська, належачи до однієї з мовних прародин ("ностратичної"), водночас виявляють і родинні зв'язки з північнокавказькими мовами, які входять в іншу надродинами ("палеоєвразійську"). Ця уявна суперечність може, здається, тлумачитись лише так: і картвельські мови, і баскійська з шумерською відображають спорідненість між самими мовними надродинами і, отже, становлять своєрідний центр доісторичного мовотворчого процесу в Євразії.

Крім того, слід сказати, що найдавніші мови Африки (койсанські або "палеоафриканські"), які зараз існують лише на півдні Африки, раніше були поширені далеко північніше, аж до Єгипту, і навіть, за припущеннями дослідників, могли сягати Кавказу. Припущення про спорідненість цих давньоафриканських мов із мовами Євразії (передусім північнокавказькими) висловлювалося раніше і тепер отримало додаткові підтвердження. Якщо ця думка в майбутньому буде остаточно обґрунтована, то це означатиме, що кавказькі мови - зосередження зв'язку між трьома великими мовними об'єднаннями Старого Світу.

Слід зазначити, що час можливого розходження названих мовних надродин має бути дуже давнім, принаймні недалеким від поширення людини сучасного виду 30-40 тисяч років тому. Мови інших надродин (американські індіанські, австралійські, більшість африканських) виявляються за своєю структурою новішими і такими, що поширювалися пізніше.

Таким чином, середземноморсько-чорноморсько-кавказький район може виявитися центром виникнення і найдавнішого поширення мов не тільки Старого Світу (Афроєвразії), а й Землі взагалі.

II. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА

Серед величезного доробку І.Огієнка дуже вагоме місце посідають дослідження з питань розвитку та функціонування української мови. Це пояснюється таким поглядом ученого на значення мови для нашого народу: "Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом... Ось чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту".

Із багатьох досліджень І.Огієнка, присвяченим різним аспектам функціонування, унормування та походження української мови, своєю фундаментальністю виділяється "історія української літературної мови", де в історичному розрізі показано всьому світові той тернистий шлях, яким пройшла ця мова, поки набула сучасної форми.

У вступній частині цієї праці відзначає, що українська літературна мова народилася в нас у глибоку давнину, ще перед офіційним прийняттям християнства, тобто перед 988 роком. Функціонування її дуже довге й змістовне, повне величних і драматичних сторінок, яких не знала в своєму розвитку жодна з літературних мов світу. [...] Українська народно-розмовна, як і інші слов'янські мови, зачалася в глибоку праслов'янську давнину, ще задовго до Різдва Христового, і протягом багатьох століть зростала й зростала аж до нашого часу. Українська, білоруська та російська мови зростали незалежно одна від одної, й т.зв. "праруської" спільної мови ніколи не було, - зауважує І.Огієнко. [...]

"Історія української літератури" І.Огієнка складається з 3-х частин: I. Українська мова; II. Розвій української літературної мови; III. Стан української літературної мови. [...]

Слов'янські мови за Йос.Добровським, Шафариком, Копітаром (чехи) спочатку ділили на 2 групи, пізніше стали ділити на 3: східні, західні та південні. Це географічний поділ, а не мовний (за мовними ознаками). Тому його оцінює автор як штучний.

Розділ 1. Постання української мови

У підрозділі "Праслов'янська мова" автор із посиланням на науку відзначає, що всі слов'янські мови постали з т.зв. праслов'янської мови, яка виділилася з мови індоєвропейської. Російський історик Ключевський, Платонов та інші твердять, що слов'янською прабатьківщиною були Карпати, О.Шахматов - знаходить її у басейні Західної Двіни та Німану, чех Нідерле - Полісся (від Вісли до Дніпра). Польський учений Ян Розвадовський шукає колиску слов'ян на сході від Німану й Дніпра, М.Грушевський - на території від Карпат до Валдайської височини, по горішному й середньому Подніпров'ї та між Віслою й Німаном, тобто на землях України, Степан Смаль-Стоцький - від Вісли до Дніпра, Слов'яни на півночі сягали до фінів, а на півдні - до Дністра, а може й до Пруту, але ніде до Дунаю, не до Чорного моря.

Отже на слов'янській прабатьківщині, зауважує І.Огієнко, була т.зв. слов'янська прамова, чи спільнослов'янська мова, яку легко розуміли всі слов'янські племена. Ця праслов'янська доба тривала десь 2000 років, і в ній наука розрізняє три доби: 1) початкова, доба виділення з індоєвропейської спільноти; 2) доба розвитку її; 3) кінець її, доба перетворення в окремі слов'янські наріччя. [...]

Як свідчить історія, зауважує автор, слов'яни ще в I-IV ст. по Христі уявляли зі себе одну цілість, тобто до ґотських часів, коли почався сильний слов'янський рух, зумовлений просуванням ґотів із моря. Підбивши слов'ян і запанувавши над ними 100-150 років, вони залишали в слов'янській культурі та мові багато слідів, напр. такі слова, як "піст", "піп", "хрестити" тощо. Але на ґотів зі сходу напало монгольське плем'я гунів, відштовхнуло їх з-над Чорного моря й Дунаю далеко на захід, захоплюючи зі собою й слов'янські племена. Гуни запанували навіть над західними ґерманськими племенами, наводячи страх на всю Європу. Після смерті Аттили 453 р. їхня держава розпадається й зникає, а слов'яни тиснуться до Дунаю та Чорного моря. В половині VI ст. (з 558 р.) насунули зі сходу нові монголи - авари (обри) й також заволоділи слов'янами та подалися далі на захід. На думку І.Огієнка, з аварської доби, тобто з VI ст. почався розпад слов'янського народу й закінчується праслов'янська доба.

Слов'яни почали сунути на всі сторони, де було для них місце. Так слов'янські племена, що пізніше дали народи болгарів, сербів, хорватів і словінців, перейшли Дунай і подалися на Балкани. (Далі автор цитує відповідне положення з праці С.Смаль-Стоцького про розхід слов'ян зі своєї прабатьківщини під кінець V ст.) Отже, підсумовує автор, розпочалася в житті слов'янської мови нова доба - перетворення намічених говорів на окремі слов'янські мови. Доба ця, на думку І.Огієнка, тривала кілька століть і остаточно закінчилася десь у IX-X ст. [...]

Щодо постання української мови, продовжує автор, то вона "зарисувалася" ще на слов'янській прабатьківщині, від якої відірвалася вже з виразними своїми рисами. У слов'янській прабатьківщині українці сиділи приблизно на тих самих землях, на яких пізніше застала їх історія, тобто українці автохтони на своїх землях, як довів М.Грушевський і чеський археолоґ Нідерле. Таким чином, Подніпров'я - це центр нашої найдавнішої території, де виникла наша мова, але український народ уже тоді займав велику територію, куди входили Галичина, Закарпаття, Волинь і Подоння.

[...]

Посилаючись на "Історію України-Руси" М.Грушевського, І.Огієнко вважає, що вже з IV ст. по Христі вирисовується український народ, а з VI ст. він виявляється зовсім виразно. [...]

Спільної "руської" мови ніколи не було. "Україна, що тоді звалася Русь, під своєю державою об'єднала в IX-X віках увесь слов'янський схід, тобто народи український, російський та білоруський, - констатує І.Огієнко, - але це було об'єднання виключно державне, політичне й у жодному разі не етнічне й не мовне. До нашого державного об'єднання належали й неслов'янські племена". Проте "ця єдність, - продовжує автор, - не була довгою, і в 1125 р., по смерті великого князя Володимира Мономаха, назавжди порвалася". У 988 р. князь Володимир охрестив Київ, а потім почав хрестити всю свою велику державу, тоді ж розпочалася в Києві й наша літературна мова, яку князь Володимир разом із християнством став поширювати по всій своїй державі. А літературною мовою тоді стала старо/церковнослов'янська. Однак це не означає, що народні мови були однакові, зазначає автор. Так літературне вяра [тут "я" позначає "ять" - прим.] на півдні, тобто в Україні, вже в X-XI ст. вимовляли як "віра", а на півночі - "вєра". "Пам'ятки української мови дійшли до нас тільки з XI ст., які свідчать, що вже тоді, - зауважує І.Огієнко, - наша українська мова мала свої основні риси, відмінні від рис мови російської".

[...]

Розділ 2. Мова народна й літературна

a). Народна мова як джерело літературної.

Автор висловлює погляд, що найміцнішою основою, джерелом літературної мови є мова народна. Кожна літературна мова орґанічно виростає з мови живої, народної. Початковою основою літературної мови стає один говір, історично сильніший від усіх інших; звичайно, це говір того племені, що об'єднало навколо себе політично чи культурно всі інші. Без мовної спільності не може бути нації. З культурним зростом цієї нації безперервно росте і її літературна мова.

б). Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській.

Простий народ, - пише І.Огієнко, - завжди сильно відстає культурно від своєї інтеліґенції; така ж різниця й поміж мовою народу та його інтеліґенції. Літературна мова завжди випереджає в розвитку живу народну мову. [...] Крім того, сам І.Огієнко далі застерігає нас, що літературна мова росте не тільки зі соків народної, - впливи інших мов та творчості письменників і всього інтеліґентського загону, зокрема науковців, завжди великі та глибокі. Але ці впливи в ділянці творення нових слів і термінів корисні тільки тоді, коли вони спираються на дух народної мови, - підсумовує автор.

в). Вплив говірок на мову літературну.

Основою літературної української мови стали говори передусім центральні (мова Шевченкова) й південні київські, крім того, полтавські та харківські.; із цих говорів літературна мова взяла собі й на їх основі витворила все потрібне: словник, морфолоґію, словотвір і складню (синтаксис). [...]


СкачатиСкачати:Україна і первісне виникнення мов (реферат)


Схожі реферати:
  • Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки Для виконання своїх функцій державі необхідно мати достатні г
  • ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ План. 1. Вселенське православ’я.2. Початки християнства на Українських землях.3. Українсь
  •    ј ЅВЇАЙё№ДЅЇИЙЖ№ "ЭmЫ/puЦаЭsЬЭnЫ/1229655/ЭmХЫЩ001.ЮpЫ" Р* Б№Ж"№єГЖБAИЅВ№И јј Мартос Б.М. - керівник уряду УНР (1879 - 1977) (керував урядом:
  • Кореляція типів заперечення в сучасній англійській мові (дипломна робота)
  • Облік і аудит. Надходження, оприбуткування і облік матеріальних цінностей (курсова)
  • НАУКОВИЙ РЕФЕРАТ Дія радіації на людину Радіація за своєю природою шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть спровокувати не до к
  • РЕФЕРАТ на тему: “Релігійний модернізм” Модернізм релігійний (франц. moderne - сучасний) - пристосовування релігії до ми
  • The animals of Eurasia (реферат)
  • РЕФЕРАТ на тему: Павловський Олексій Павлович Одним Эз піонерів, що закладали наукове підAрунтя для усвідомлення української мови як самостійної й рівнопр
  • КЛАСІФІКАЦІЯ МАЙНА У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.031603