Реферат Фонетичні закони мови і правила правопису (реферат)

СкачатиСкачать (DOC|ZIP):
Фонетичні закони мови і правила правопису (реферат)

Реферат на тему:

Фонетичні закони мови і правила правопису

Можна по-різному підходити до визначення правил правопису. Наприклад, у сучасній англійській мові слова пишуться так, як вони писалися ще в ХІV ? ХV ст., хоч їхня вимова за цей час суттєво змінилася. Отож написання майже кожного слова треба запам’ятовувати - і це створює значні правописні труднощі. У сербській, білоруській мовах, навпаки, слова пишуться так, як вони вимовляються, і через це іноді одне й те саме слово в різних формах набуває дуже відмінного вигляду. Наприклад, сербське слово отац “батько” в родовому відмінку має форму оца, у кличному - оче; білоруське сястра “сестра” в називному множини має форму сёстры, а в родовому множини - сясцёр. У цьому разі виникають труднощі з ототожненням того самого слова в його різних формах.

В українському правописі після багатьох пошуків встановився фонетично-морфологічний принцип написання слів. За цим принципом, з одного боку, враховується сьогоднішнє звучання слова, а з другого - його зовнішній вигляд залишається майже незмінним незалежно від фонетичних відмінностей в різних формах. І все-таки тут переважає фонетичний принцип. Це зобов'язує при укладанні правописних правил максимально враховувати фонетичні закони мови.

Тривалий час український алфавіт був позбавлений букви ґ, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, в українській усній мові існував колись і є сьогодні (ґанок, ґелґотати, ґедзь, ґава, ремиґати, дриґати та ін.). Ігнорування його загрожувало порушити систему приголосних звуків української мови, у якій усі приголосні об'єднуються в групи по чотири: є чотири шиплячі ж, дж, ш, ч, чотири свистячі з, дз с, ц, чотири зубні несвистячі л, н, д, т, було б також чотири губні м, в, б, п, якби не п'ятий запозичений звук ф; так само є чотири задньоротові приголосні ґ, г, к, х. Отже, група задньоротових приголосних без звука ґ стала б винятком у загальній фонетичній структурі мови.

Букву ґ після гострих дискусій було повернуто в український алфавіт 1990 року, але тільки для позначення відповідного звука в небагатьох питомих українських, давно запозичених і зукраїнізованих словах. Тим часом питання про використання букви ґ в іншомовних словах недавнього походження, надто у власних назвах людей, залишилося неврегульованим. Без жодних змін це правило було перенесене і в нині чинний правопис 1993 року видання. Отже, повернення букви ґ в наш алфавіт поки що не можна вважати послідовним і завершеним: деякі видання й далі ігнорують її, а деякі ? вживають її зовсім недоречно. Така невизначеність розхитує як правописні, так і орфоепічні норми української мови.

Виникають проблеми також із використанням букви (і звука) ф. Звук, позначуваний нею, чужий для української мови: він прийшов до нас з іншомовними словами і виявився п'ятим (отже, зайвим) у групі губних приголосних. Тому українська мова закономірно тривалий час не приймала його, передаючи іншими звуками (Хома, Пилип, Марта, квасоля тощо). І хоч він уже прижився в нашій мові, але й тепер є цілком виправдане, зумовлене фонетичним ладом української мови прагнення по можливості звузити обсяг його вживання. Природі української мови більше відповідає звучання (й написання) слів зі звуком т (логаритм, ортографія, ортопедія, пітон, Тадей, Голгота, Гетсиманський ), ніж із звуком ф (логарифм, орфографія, орфопедія, піфон, Фадей, Голгофа, Гефсиманський тощо). Тим часом чинний правопис, посилаючись на традицію (насправді запроваджену верховенством російської мови, у якій звук ф цілком природний: він вписується в систему як парний дзвінкому в), нерідко закріплює звук ф і в тих словах, які свого часу були засвоєні українською мовою із звуком т (міт, ортографія, патос, катедра, Бористен тощо).

Закон милозвучності української мови вимагає усунення насамперед збігу голосних, а потім - збігу приголосних. Пишемо й вимовляємо з року в рік, балка в степу, поле й ліс, дощі йдуть, хоч рік у рік, яр у степу, ліс і поле, дощ іде. Зіяння, тобто збіг голосних, у питомих українських словах допустиме лише на межі префікса й кореня: виорати, приозерний, наодинці. В інших позиціях у незапозичених словах зіяння не буває. Цю закономірність мова прагне перенести й на запозичення. Наприклад, латинські слова materia, patiens, ruina в нашу мову запозичено із вставним приголосним звуком й: матерія, пацієнт, руїна; усунено зіяння в запозичених іменах Маркіян, Купріян; нема його в таких словах, як маніяк, парафіяльний; більшість латинських слів із збігом голосних au передано через ав: autor - автор, inauguro - інавгурація. Проте в чинному правописі цього принципу дотримано далеко не завжди, через що маємо чимало слів із невластивими українській мові зіяннями, які можна було б усунути за вже наявними зразками: матеріальний - матеріяльний, геніальний - геніяльний, тріумф - тріюмф, аудиторія - авдиторія, аудієнція - авдієнція тощо. Навіть латинське слово projectus (із звуком й між голосними в мові-джерелі) не зрозуміло чому передано із зіянням: проект, хоч у споріднених із ним словах звук й збережено: суб'єкт, об'єкт ? і отже, логічно воно мало б писатися й звучати: проєкт.

Зіткнення двох голосних можливе лише тоді, коли між ними, цими голосними, є пауза, бо пауза в цьому випадку сприймається як приголосний. У чинному правописі це враховано тільки для випадків, якщо паузу позначено розділовим знаком. А як же бути, коли паузу на письмі не позначено і немає підстав позначати її, як, наприклад, у реченнях: Восени і горобець багатий; Ви утрьох та злякались вовка, а ми усеми та тікали від сови (нар. творчість)? У цих прикладах збіги голосних цілком відповідають законам мови, але не узгоджуються з правилами правопису. У такому разі, очевидно, треба вдосконалювати правила.

В українській мові м'якими не можуть бути губні м, в, б, п, ф, шиплячі ж, дж, ш, ч (пом'якшуються лише подовжені шиплячі: затишшя, роздоріжжя, річчю), задньоротові ґ, г, к, х, як це властиво російській чи польській мовам. Якщо ж в українській мові колись таке траплялося, то або виділявся звук й (п'ять), або приголосний подовжувався (ніччю), або відбувалося чергування приголосних (могти - можу), або в запозичених словах іноді така незакономірна м'якість ігнорувалася (парашут, журі, парфумерія). Тому з погляду української мови неприродно звучать слова в такому написанні, як бюро, купюра, фюзеляж, гяур, Кяхта, Пясецький тощо. Українець (якщо не пристосовується до французької чи російської орфоепії) їх звичайно вимовляє із звуком й: б'юро, куп'юра, ф'юзеляж, г'яур, К'яхта, П'ясецький і под. Навіть більше того, звук й чується (може, й не так виразно) між губним та голосним а і в таких словах, як свято, різдвяний, морквяний (через що нерідко трапляються помилки в написанні подібних слів), не кажучи вже про позицію, коли губний стоїть після сонорного: мавпячий, черв'як, комп'ютер, парфянський (у цих словах після губного приголосного чітко чується звук й). Тим часом чинний правопис, як це й видно з вище наведених прикладів, не завжди в таких випадках дозволяє ставити апостроф.

Подовження приголосних в українській мові відбувається або на межі морфем (беззвучний, туманний, розрісся), або перед закінченням між двома голосними внаслідок повної прогресивної асиміляції звука й (життя, колосся, осінню, ніччю), або як результат інших фонетичних процесів (козаччина, бовваніти, останній). Ще може подовжуватися приголосний н зокрема в суфіксах прикметників із значенням великої міри якості та в старослов'янізмах (здоровенний, нескінченний, огненний).

Тому перенесення з інших мов в українську подвоєння букв на позначення приголосних не завжди закономірне й доцільне (це лише створює додаткові правописні труднощі). Зокрема, видається штучним подвоєння букв у власних географічних назвах, бо хіба не все одно, як написати: Гаванна (так писали колись) чи Гавана; Ліссабон (росіяни тут подвоюють букву с) чи Лісабон (ми не подвоюємо букви с); Аппеніни, Апенніни, Апенінни чи Апеніни. До речі, американці назву своєї річки пишуть з трьома подвоєннями: Mississippi, ми ж тим часом робимо лише одне: Міссісіпі, а можна було б обійтися й без нього: Місісіпі. Без подвоєння букв ми пишемо неукраїнські за своїм походженням назви Одеса, Тиса, і це аж ніяк не перешкоджає ідентифікації цих топонімів. Подвоєння приголосних доцільне тільки в іншомовних власних назвах людей - таким чином ми уникаємо плутання з деякими близькими за звучанням, але не тотожними прізвищами та іменами різних народів.

Зайвою з фонетичного погляду є буква й, яка дублює звук й, позначуваний буквами є, ї, я, у словах типу фойє, Гавайї, Гойя, Фейєрбах, як і, наприклад, у словах буєр, рояль, фаянс, у яких за чинним правописом її вже не треба писати.

Фонетика мови перебуває в постійному, хоч і малопомітному русі. У давнину, на певному етапі розвитку української мови, сталося ототожнення звуків і та и (на письмі вони тоді позначалися відповідно буквами и та ы). Отже, прадавня форма родового відмінка однини іменника ІІІ відміни [радості] закономірно була перетворилася на [радости]. Ще Т.Шевченко писав (користуючись російською графікою): благодаты, сповиды, висты. Але з якихось причин (скоріш усього під впливом кінцевого м'якого приголосного) закінчення -и прижилося не в усіх іменниках цієї відміни, у частини з них залишилося закінчення -і, а далі сталося вирівнювання закінчень іменників ІІІ відміни, які всі були переорієнтовані на -і. У проекті найновішої редакції українського правопису (1999 рік) пропонується повернутися до попереднього стану: “У родовому відмінку однини іменники ІІІ відміни на -ть за другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь мають закінчення -и: вісти, незалежности, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Всі інші іменники мають закінчення -і: боязні, галузі, ночі, осі, печі, подорожі, тіні, сталі та ін.” Внаслідок такого повернення до давніх форм, по-перше, втрачається уніфікація закінчень іменників ІІІ відміни і, по-друге, виникають омонімічні форми, як-от: дерть - дерти, борть - борти, старість - старости, напасть - напасти, повість - повісти, масть - масти, хворість - хворости, злість - злости, зарість - зарости, парость - парости, круговерть - круговерти, повсть - повсти, брость - брости, кисть - кисти, користь - користи і под. Очевидно, зважаючи на це, та ще на те, що всякі правописні новації сприймаються суспільством неохоче, тим більше якщо вони, ці новації, не підкріплюються розмовною мовою і не випливають із сучасних мовних законів, варто було б не наполягати на прийнятті цієї зміни до чинного правопису.

Удосконалюючи правила правопису, слід передусім виходити з мовних закономірностей. Тільки правопис, побудований на чіткому врахуванні фонетичних законів мови, якнайкраще сприяє піднесенню загальної мовної культури мовців і усуває причини багатьох орфографічних помилок на письмі.

СкачатиСкачати:Фонетичні закони мови і правила правопису (реферат)


Схожі реферати:
  • Основні поняття про психотерапію у дітей Психотерапія знаходиться на стику напрямів медицини: фізіолог
  • Докази і доказування в цивільному процесі (реферат)
  • Внутрішні води Євразії (урок)
  • Організаційні форми міжнародного маркетингу в Україні (реферат)
  • Види цінних паперів, їх характеристика та призначення. Основні операції з цінними паперами Розвиток інвестицій постійно потребує мобілізації й розпод
  • Твір Моя Батьківщина Вирішив якось Господь наділити всіх дітей світу землями. Усіх наділив, усім відплатив по заслугах.
  • Курсова робота на тему: Поняття і функції підприємницького договору в сучасних умовах ПЛАН Вступ 1. Поняття і функції підприємниц
  • Виробництво білкових продуктів харчування в Україні: проблеми і перспективи розвитку Мета роботи: Виз
  • Поведінка в екстремальних ситуаціях на підприємстві (реферат)
  • Маркетингова політика комунікацій на виставках та ярмарках (реферат)




  • Скористайтеся пошуком:
    Loading

    Пошук :

    0.032938